Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у:
можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника - оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих завдань, і так само оперативно повернути їх на висхідні позиції. Для цього кредитору достатньо звернутися до будь-якого посередника і розмістити у нього свої кошти, поклавши їх ніби в загальний котел, а позичальнику достатньо звернутися туди ж і одержати їх у позичку, ніби взявши їх з цього котла. Шукати їм один одного зовсім не потрібно і навіть знати про існування один одного не обов'язково. Потрібний лише широкий розвиток мережі фінансових посередників;
скороченні витрат базових суб'єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи та запозиченні додаткових коштів. Це зумовлюється такими чинниками: кредитору і позичальнику не потрібно багато часу та зусиль витрачати на пошуки один одного (на рекламу, створення інформаційних систем тощо); не потрібно здійснювати складні оціночно-аналітичні заходи щодо потенціального клієнта, щоб визначити його надійність, платоспроможність. Цей клопіт і витрати бере на себе фінансовий посередник; не потрібно мати справу з великою кількістю дрібних кредиторів чи позичальників, на підтримання контактів з якими потрібні значні кошти, їх консолідованим представником на ринку є посередник, підтримання контактів з яким обійдеться значно дешевше.
Для забезпечення своєї діяльності фінансові посередники також витрачають значні кошти, і утримання цих посередників обходиться суспільству недешево. Проте завдяки великим обсягам виконуваних операцій, їх оптовому характеру, собівартість кожної окремої операції коштуватиме посередникам та суспільству значно дешевше, ніж якби вона виконувалась безпосередньо кредиторами та позичальниками;
послабленні фінансових ризиків для базових суб'єктів грошового ринку, оскільки значна частина їх перекладається на посередників. Це стає можливим завдяки широкій диверсифікації посередницької діяльності, створенню спеціальних систем страхування та захисту від фінансових ризиків;
збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу. Це зумовлено тим, що посередники мають можливість сконцентрувати значну кількість невеликих заощаджень і спрямувати їх на фінансування великих, високодохідних операцій та проектів;
можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники. Це, зокрема, страхування кредитора від різних ризиків, задоволення потреб у пенсійному забезпеченні, забезпеченні житлом, набутті права власності й управління певними об'єктами тощо. Фінансові посередники спеціалізуються на наданні таких послуг, у зв'язку з чим формується широке коло їх окремих видів: депозитних інституцій, страхових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних і фінансових компаній, взаємних фондів тощо. У кожній країні цей перелік може бути різним, причому чим більше в країні розвинутий грошовий ринок, тим більшим буде ряд різноманітних фінансових посередників.
Оскільки базові суб'єкти грошового ринку переважно є суб'єктами реального сектора економіки (ділові підприємства та домашні господарства), то, створюючи для їх функціонування сприятливі умови, фінансові посередники позитивно впливають на кругооборот капіталу в процесі розширеного відтворення, розвиток виробництва, торгівлі, інших сфер економіки. Особливо важлива їх роль у переміщенні грошових заощаджень домашніх господарств в оборот ділових підприємств. Це зумовлено тим, що ці заощадження є найбільшим джерелом інвестицій в економіку, проте вони перебувають у величезної кількості власників, індивідуальні розміри їх невеликі, отже перерозподілити їх без посередників було б технічно неможливо.
Види фінансових посередників. Особливої уваги заслуговує класифікація фінансового посередництва. Щодо цього питання нема єдиної точки зору ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі. У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:
банки;
небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами.
В американській літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи:
депозитні інституції;
договірні ощадні інституції;
інвестиційні посередники.
Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва зумовлюється двома обставинами:
відсутністю однозначного трактування самого поняття "банк";
відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників.
В європейському законодавстві банк трактується значно ширше, ніж в американському. Тому деякі з інституцій, які за європейським законодавством належать до спеціалізованих банків, наприклад інвестиційні банки, за американським законодавством не є такими і в літературі їх відносять до спеціалізованих небанківських інституцій (інвестиційних посередників).
Критерій договірності відносин з клієнтами теж є недостатньо чітким для класифікації, оскільки на договірних засадах працюють сьогодні, по суті, всі фінансові посередники. Більше того, виділення трьох груп посередників в американській літературі зроблено за трьома різними критеріями, що видається не досить коректним. Тому більш правомірним є класифікація всіх фінансових посередників за одним критерієм - участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на:
банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;
небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають.
Усередині кожної з цих груп посередники можуть класифікуватися на види за іншими критеріями. Наприклад, розрізняють банки центральні та ділові; універсальні та спеціалізовані; комерційні, ощадні тощо. Небанківських фінансових посередників поділяють на страхові компанії, інвестиційні інститути, кредитні спілки, пенсійні фонди, лізингові компанії, факторингові компанії тощо.
Основна їхня функція - допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки. Фінансові посередники створюють свої фонди, беручи кошти в борг у заощаджувачів, за що останнім виплачується процентний дохід. Акумулюючи так кошти, вони надають їх під вищі проценти інвесторам. Різниця між отриманим і виплаченим процентним доходом спрямовується на покриття витрат фінансового посередника та на його прибуток.
Роль фінансових посередників досить важлива і вигідна як для заощаджувачів, так і для позичальників, оскільки відповідає потребам щодо взаємного пошуку, зменшує ризик неповернення позики, що впливає на зростання процентного доходу заощаджувача. Дрібні заощаджувачі отримують можливість брати участь у бізнесі тощо. Діяльності фінансових посередників притаманний так званий ефект масштабу - маючи велику кількість клієнтів, фінансовий посередник може залучити найкваліфікованіших спеціалістів для розробки типових форм фінансових угод. Причому, за великих витрат на таку розробку якість її буде високою, а ціна в розрахунку на одного клієнта - низькою.
Ефект масштабу помітний завдяки зростанню ефективності використання коштів за рахунок їхньої акумуляції. Він проявляється у вартості оформлення фінансових операцій, збирання інформації про економічне становище клієнтів і вартості моніторингу (контролю за виконанням угоди) використання наданих позик.
1.2 Роль і перспективи розвитку кредитного ринку
Кредитні спілки – одна з самих масових і самих привабливих для населення фінансових організацій, що складає некомерційну альтернативу банкам. З'явившись на рубежі XIX-XX ст., кредитні спілки діють сьогодні в 88 країнах світу. Кредитні спілки – це некомерційні фінансові організації, що спеціалізуються на фінансовій взаємодопомозі шляхом надання ощадно-позикових послуг своїм членам.
Сучасні кредитні спілки в Україні в переважній більшості являють собою спеціалізовані споживчі кооперативи громадян. Вони створені як добровільні об'єднання громадян (фізичних осіб), пов'язаних якою-небудь соціальною спільністю: місцем роботи, місцем проживання, професією, будь-яким іншим загальним інтересом (common bond). Спілка сприяє ефективному заощадженню особистих коштів громадян, пайовиків, одержанню ними позик з цих коштів, спільному використанню частини цих грошей в освітніх, житлових та інших програмах соціальної підтримки і соціального розвитку своїх членів. Основна діяльність, спрямована на організацію соціальної взаємодопомоги і підтримки громадян, не переслідує мети отримання прибутку. Кредитні спілки є неприбутковими організаціями. За організаційно-правовою формою вони, як правило, являють собою споживчі кооперативи.
Як особлива форма споживчої кооперації, кредитна спілка будує свою діяльність на принципах кооперативної філософії і кооперативної демократії. Кооперація дослівно означає "спільна діяльність" (cooperation). У широкому змісті слова кооперація – це об'єднання спільних зусиль окремих людей або груп людей для досягнення якої-небудь мети. У більш конкретному і вузькому понятті термін "кооперація" використовується для позначення особливої суспільно-економічної організації товаровиробників або споживачів, тобто для визначення окремого типу соціально-економічної організації.
Кредитні спілки виконують функцію соціального захисту в життєво важливій для громадян сфері фінансових послуг. Вони піклуються про підвищення фінансової грамотності населення, активно працюють над освітою своїх членів і своїх працівників. Спілки заохочують цільове використання заощаджень пайовиків, розробляючи соціальні програми (освітні, медичні, рекреаційні, житлові й ін.). Членство в них формує відповідальне і сумлінне відношення громадян до своїх зобов'язань як норму поведінки, виявляє значення репутації порядної людини в діловому обороті. Значення кредитних спілок не обмежується роллю економічного агента, вони – важливий елемент соціальної структури суспільства і фактор соціальної стабільності і прогресу.