Смекни!
smekni.com

Фінансове забезпечення соціальних виплат в Україні (стр. 11 из 15)


Розділ 3. Удосконалення фінансового забезпечення соціальних виплат населенню органами праці та соціального захисту населення

На початку 90-х років ХХ ст. система соціального захисту в Україні ще зберігала значну кількість ознак, характерних для соціальної політики Радянського Союзу, серед них: відсутність безробіття (тобто повна зайнятість населення); значні державні дотації цін на споживчі товари і послуги; безоплатна загальнодоступна система надання освітніх, лікувальних послуг і майже безкоштовних (або за мінімальну оплату) послуг у сфері культури, відпочинку та заняття спортом, загальне охоплення населення соціальним страхуванням; наявність розвиненої соціальної інфраструктури підприємств і водночас можливість надання ними різноманітних видів грошової та натуральної допомог своїм працівникам і членам їхніх сімей. Однак зберегти таку систему виявилося неможливим. Бажання дбати про всіх та кожного незалежно від рівня забезпеченості з часом прискорили фінансове банкрутство українських урядів. З переходом до ринкових відносин щораз нагальнішою ставала потреба у формуванні підвалин ринково орієнтованої соціальної політики. Виконання будь-яких соціальних програм вимагає відповідних фінансових ресурсів, яких, за сучасного стану національної економіки, як правило, не вистачає. Проблема полягає навіть не у кількості цих ресурсів, а в умінні правильно розпоряджатись ними. Це і є головним завданням фінансового забезпечення функціонування програм і заходів соціальної політики України Запровадження змін в організацію соціальної політики слід розпочати з фінансування , оскільки за умов гострої економічної кризи ресурсне забезпечення навіть найощадливіших соціальних програм є досить проблематичним, а розвиток соціальної політики України передусім залежить від вдалої організації фінансування.

Система фінансового забезпечення соціальної політики включає такі основні аспекти (рис. 3.1):

¨ Джерела фінансування;

¨ Методи формування джерел фінансування;

¨ Напрями фінансування.

Джерела фінансування поділяють за формами власності (бюджетні і позабюджетні) і за видами (бюджетні – за рівнями бюджетів, а позабюджетні – за рівнями централізації коштів).

Методами формування цих джерел фінансування соціальних програм і заходів є численні податки, благочинні внески, інші фінансові способи, а напрями фінансування спрямовані на забезпечення потреб соціальної сфери та організацію соціального захисту.


Рис. 3.1 Структура фінансування соціальної політики


Оскільки між обсягами функцій з виконання соціальних зобов’язань держави (сукупність суспільних благ, гарантованих державою, зазвичай безоплатних для всього населення чи його окремих груп) і ресурсами, що спрямовуються на ці цілі , існує диспропорція, досить часто в перехідні періоди спостерігається недофінансування соціальної сфери.

Методи фінансування соціальної політики повинні сприяти її економічній ефективності, яка має три основні аспекти:

- Макроекономічна ефективність визначається збалансованістю витрат на розвиток людських ресурсів та інших напрямів економічної діяльності.

- Мікроекономічна ефективність пов’язана з розподілом фінансових ресурсів між різними соціальними програмами: соціальна допомога, медичне обслуговування, освітні послуги, заходи у сфері зайнятості тощо.

- Третій аспект ефективності – це вплив соціальних програм та заходів на систему стимулів мотивації, тобто фінансування соціальних виплат та пільг повинно бути організовано таким чином, щоб не зменшувати трудову активність членів спільноти.

Джерела фінансування програм соціальної політики України поділяються на внутрішні та зовнішні. Зовнішні джерела фінансування можуть формуватись за рахунок міжнародних економічних інституцій (міждержавних, державних і недержавних), а внутрішні – визначаються бюджетною системою України та цілою низкою позабюджетних коштів, основними серед яких є державні та недержавні соціальні фонди, соціальні фонди органів місцевого самоврядування, різноманітні позики, а також фінансовими ресурсами підприємств, організацій та установ, які опосередковано підтримують соціальні проекти і заходи [50, С.113].

Для виконання своїх функцій, зокрема в галузі соціальної політики, держава повинна мати достатні грошові фонди, які формуються шляхом перерозподілу ВВП, а головним засобом, через який здійснюється цей перерозподіл є Державний бюджет України.

Державним бюджетом України передбачаються захищені статті видатків:

- Оплата праці працівників бюджетних установ (у тому числі погашення заборгованості за попередні роки);

- Нарахування на заробітну плату;

- Придбання медикаментів і перев’язувальних матеріалів;

- Забезпечення продуктами харчування;

- Витрати, пов’язані із соціальним страхуванням (пенсії, соціальні допомоги, стипендії);

- Повернення заощаджень громадянам;

- Видатки місцевих бюджетів.

Фінансування захищених статей здійснюється насамперед. Визначаються також захищені видатки Державного бюджету України на кожен поточний рік.

Методи фінансування соціальної політики:

- Фінансування програм і заходів соціальної політики здійснюється різними методами. Основним методом фінансування програм соціальної політики є податки, але не всі вони стосуються її безпосередньо. З позицій соціальної політики податки доцільно умовно поділити на дві групи:

- Соціально-економічного характеру;

- Державно-економічного характеру.

Для задоволення певних потреб населення з Державного бюджету України передаються цільові субвенції, призначені для здійснення програм соціального захисту, компенсації втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування, виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою (відшкодування витрат з надання населенню житлових субсидій, державна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам); виконання інвестиційних проектів.

Видатки місцевих бюджетів слід поділити на три групи.

Перша група – видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують першорядне надання соціальних послуг населенню, та найближче розташованих до нього. Ці видатки здійснюються з бюджетів територіальних громад, сіл, селищ, а також їхніх об’єднань.

Друга група – видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України. видатки цієї групи здійснюються з бюджетів міст республіканського (АР Крим) та обласного значення, а також з районних бюджетів.

Третя група – видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян або фінансування програм, які мають застосування на всій території держави. Видатки цієї групи здійснюються з бюджету АР Крим та обласних бюджетів.

Із зростанням потреби в розвитку спеціальних служб для догляду за літніми та непрацездатними членами сімей, у фінансовій підтримці дітей, які проживають у неповних сім’ях, актуальності набувають особисті та сімейні зобов’язання. Тому держава дбає про законодавче забезпечення належної фінансової підтримки літніх батьків і малолітніх дітей і стежить за її наданням.

Часткові, зменшені, перехідні субсидії надаються для того, щоб заохотити людей, які отримують соціальну допомогу, заробити кошти для оплати (хоча би часткової) своїх потреб. Такими методами, спрямованими на залучення ресурсів поза соціально-політичним бюджетом, є: звільнення від оподаткування заробітків; гранично допустимі видатки, пов’язані із заробітком.

Певні соціальні винагороди фінансуються приватно із залученням гарантованого чи субсидованого приватного кредиту. Прикладом цього можуть бути кредити на будівництво житла для сімей з обмеженими фінансовими активами, заставою при цьому є гарантії уряду; кредити на одержання вищої освіти в навчальних закладах елітарного типу: студент отримує приватну позику, яку потім поступово повертає.

Капітальна конверсія. Певні громадські активи – земля у державній власності, житло, громадські будівлі можуть бути перетворені у соціальне майно шляхом надання їх у користування за низькими цінами житловим кооперативам, групам самодопомоги, іншим громадським організаціям тощо.

Одним із методів, який зменшує вартість соціальних послуг, є надання дозволу на використання закладів державної інфраструктури (шкіл або оздоровчих закладів) службам догляду за дітьми або дорослими.

Важливого значення в регулюванні економічних процесів, що стосуються соціальної політики, набувають заходи монетарної політики, спрямовані на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності національної грошової одиниці, вирівнювання платіжного балансу.

Фінансові ресурси соціальної політики спрямовуються на розвиток програм соціального захисту і соціальної сфери. Розподіл видатків на фінансування цих програм у зведених бюджетах України за 2004 – 2005 рр. наведені в табл. 3.1. Варто зауважити, що видатки зведеного бюджету на охорону здоров’я, освіту, культуру щодо ВВП 2004 р. порівняно з 1992 р. скоротились з 9,3 до 7,4%, а з урахуванням того, що реальний ВВП за 1991 – 2004 рр. зменшився більше, ніж удвічі, витрати на соціальну сферу скоротилися майже в чотири рази. Тобто соціальна сфера в нашій країні традиційно фінансувалася за залишковим принципом. Лише витрати на освіту за цей період зменшились майже втричі, а у розрахунку на одну особу – на 63,8%, наслідком чого стало відносне зменшення кількості дітей і молоді, охоплених державною освітою (за винятком вищих навчальних закладів), та значне погіршення забезпечення навчального процесу. Так само триразове зменшення витрат на організацію охорони здоров’я (в розрахунку на душу населення вони скоротилися на 75%), стали безумовною причиною того, що Україна перемістилась аж на 155-те місце у світовому рейтингу рівня та якості надання медичних послуг [49, С.113].