Захист дикої природи — це справедливо. З погляду справедливості людина повинна залишити дику природу в спокої, надавши їй у повне розпорядження незмінені території, що залишилися на Землі. Тому що верхом несправедливості буде позбавляти дику природу останніх місць існування. Охороняти дику природу потрібно не тому, що це вигідно чи ні, а тому, що так діяти справедливо.
Більше того, виходячи з почуття справедливості, людина зобов'язана уживати спеціальних заходів відшкодування, спрямованих на відновлення нанесеної втрати дикій природі: наприклад, допомога рідким видам флори і фауни. Можна припустити, що в даному випадку справедливість буде поважатися заради неї самої.
Як приклад, заснований на справедливості, можна привести дії уряду Німеччини по відшкодуванню збитків євреям, що постраждали від німців у часи фашизму.
63
Захист дикої природи є захист абсолютної краси чи добра.
Багато людей, причому не тільки природоохоронники, погоджуються з твердженням, що дика природа є незвичайно красивою. Більше того, багато хто ставить її красу вище краси творів мистецтва. Разом з тим ряд видатних письменників і філософів:
Генрі Торо, Імануїл Кант, Лев Толстой, Ральф Емерсон, Флобер, Джон Мюир ототожнювали красу з добром. Так, І. Кант думав, що прекрасне — символ морального добра. Но Гегелю “моральність повинна виступати у формі краси”. У зв'язку з цим деякі західні природоохоронники та екофілософи розглядають красу в природі і мистецтві як властиве добро (поза залежністю від користі для людей), що зобов'язане захищати людину.
Відомий американський екофілософ Юджин Харгроув розвиває що точку зору: “Оскільки втрата як природної, так і зв'язаної з мистецтвом краси являє собою втрату загального добра у світі, нашим обов'язком є зберігати обидва види краси так добре, як ми тільки можемо” (69).
Тому захист дикої природи у філософському плані є ще і захистом не тільки абсолютної краси, але і добра у світі.
Захист дикої природи є спокутою гріхопадіння людини.
Як думає В.Н. Грищенко, захист дикої природи — це спокута древнього гріхопадіння людини, що виразились у знищенні. людьми екосистем і біорозмаїття, створених Богом (137).
Природньо, ознайомивши з цією главою, багато читачів зададуть нам питання: “А чи підтримають ці ідеалістичні ідеї маси?” І ми відповімо, що, в основному, так. Етичні мотиви охорони природи близькі простим людям. Так, відповідно до соціологічного дослідження, проведеного в 2000 p. в Україні за завданням Київського еколого-культурного центра, захищати дику природу через її моральну і внутрішню цінності вважає за необхідне 16,1% опитаних (усього опитано більш 1200 чоловік), що відповідало третьому місцю в рейтингу з 13 запропонованих природоохоронних мотивів.
Згодні, що практика перетворення в життя багатьох викладених вище принципів поки неможлива. Але, як помітив С. Забєлін, “сьогоднішнє неможливе — це охороняти вільну Природу, охороняти право на волю для кожної живої істоти. Не в зв'язку з його користю для людини чи ринковою вартістю, а просто тому, що воно є, живе і повинне жити своїм життям” (180).