Ідею юриста відразу підхопили багато природоохоронних організацій. Так, пернатий мешканець Гавай паліла могла зникнути, тому що на схилах вулкана Килауеа повинні були бурити скважини. У 1978 p. Сьєрра-клуб і Одюбоновське товариство подали позов до суду на захист маленької пташки від її імені. Вперше в американській судовій практиці позивачем стала тварина. І птах переміг. Федеральний суд змусив місцеву владу відвести для паліли спеціальні охоронні території.
Професор Ічіро Хокімото наводить дані про те, як окружним судом префектури Кагошима був задоволений позов про анулювання дозволу на вирубку лісу, заплановану на острові Амами Охшима, що був виданий губернатором цієї префектури. Позивачами по позову були названі представники місцевої фауни, у тому числі амамийський заєць. Спочатку позов був відхилений, тому що не була виконана вимога окружного суду вказати імена й адреси позивачів. Потім позивачі були зазначені як “Пан Такий-то і Такий-то, якого називають також амамийським зайцем... виступає як позивач” і позову був даний хід. На листопад 1998 року справа знаходилася в стадії розгляду. В окружний суд Мито був поданий позов про збереження в префектурі Ібаракі місця зимівлі великого зобатого гусака, що є в Японії символом дикої природи. Як позивачі зазначені сам гусак і група громадян. Хоча в лютому 1996 p. суд ухвалив, що представники дикої природи не можуть пред'являти позовів, група жителів апелювала в Токійський вищий суд, причому на одному з документів замість підпису був відтиснутий відбиток лапи гусака. Апелянти підкреслювали, що навіть внутрішньоутробний плід визнається позивачем. Окружний суд Нагасакі в аналогічній ситуації вчинив по-іншому. Він задовольнив позов, що вимагає зупинити будівельні роботи в затоці Ісахая префектури Нагасакі. Позивачами були сама затока і п'ять видів місцевої фауни, а також місцеві жителі в якості їхніх представників. На Хоккайдо з'явилась можливість розпочати справу про зупинку будівництва тунелю в Дайсетсузанському національному парку, позивачем стала азіатська щука, що живе
37
там. Ічіро Хокімото вважає, що, оскільки право на життя уже визнано для кожного живого організму, усі живі істоти повинні мати можливість подати в суд. Така практика підводить до проблеми справедливості стосовно інших видів живих істот, що є кроком у напрямку правової системи майбутнього (149).
У 1999 p. у Новій Зеландії прийнятий перший у світі закон, що захищає винятково права тварин, у даному випадку людиноподібних мавп. У 2002 p. у Німеччині було прийняте виправлення до Конституції країни (ст. 20), що зобов'язує державу поважати поряд з достоїнством людей достоїнство тварин (тобто вперше в Європі тварини визнані як суб'єкти права). Подібне виправлення до Конституції готується у Швейцарії.
КОМУ ЯКІ ПРАВА?
На міжнародній нараді-семінарі “Природні права природи” (“Трибуна”-9), що відбулись у 2003 p. у Києві, була схвалена Декларація прав живих істот, у якій за всіма живими істотами Землі на рівні видів, підвидів і популяцій, були визнані наступні права:
1) право на існування;
2) право на природну волю в природному середовищі існування (право на дикість);
3) право на Відсутність відповідальності перед людиною;
4) право на захист законом;
5) право на необхідну для існування частку земних благ.
За всіма живими істотами на рівні індивідів визнані наступні права:
1. Право на життя.
Це право можна розглядати в двох аспектах: а) право тварини на захист від будь-яких незаконних зазіхань на його життя з боку людини; 6) право тварини на вільне розпорядження своїм життям. Дане право створить першооснову всіх інших природних прав тварин і являє собою абсолютну цінність.
2. Право на природну волю і благополуччя в природному середовищі існування (право на дикість).
Це право дозволяє тварині мати свої власні взаємодії й адаптації без людського захисту і втручання. Воно захищає природні інстинкти, поведінкові потреби дикої тварини від руйнування з волі людини. Воно включає право процвітати, будучи вільним
38
у природному середовищі існування без невиправданого одомашнювання чи утримання в неволі. Це право складається з двох компонентів; а) індивідуальної волі тварини розпоряджатися собою за власним розсудом; б) фізичної недоторканності тварини.
3. Право на захист від страждання з вини людини. Це право передбачає захист від непотрібного і невиправданого страждання, викликаного діями людини.
4. Право на необхідну для життя частку земних благ. Це право зобов'язує людину обмежувати свої дії по споживанню земних благ, які потрібні живим істотам.
5. Право на відсутність відповідальності перед людиною..
Це право означає, що якщо тварини будуть визнані в майбутньому як суб'єкт права, то їх не можна буде судити, у тому числі за “крадіжки”, за заподіяння збитку здоров'ю чи навіть життю людини. Допускаються лише заходи безпеки і дії людини в межах необхідної самооборони.
За всіма живими істотами можуть визнаватися наступні права.
А. На рівні індивідів.
1. Право на захист законом.
У зв'язку з тим, що тварина не може подати в позов суд, як позивачі можуть виступати люди чи організації, що її захищають.
2. Право на достоїнство.
Достоїнство — це визнання людиною унікальності, внутрішньої і зовнішньої цінностей тварини, поваги її значимості поза залежністю від користі для людини чи екосистеми. Це право припускає моральні обмеження на зазіхання на достоїнство тварини як шляхом фізичного, так і психічного впливу.
3. Право на особливу опіку.
Це право накладає на людину посилену відповідальність перед тими тваринами, яких він приручив, і які мають потребу в його підтримці, турботі і не можуть жити без його допомоги, а також перед занесеними в Червону книгу видами.
Б. На рівні видів, підвидів і популяцій:
1. Право на відшкодування нанесеного їм збитку.
2. Право на опіку (наприклад для видів, занесених у Червону книгу).
При загальних рівних правах видів, підвидів і популяцій є перевага перед правами індивідів.
Як ми бачимо, запропоновані вище права тварин можна віднести до двох типів. До першого відносяться права, що захищають
39
природні потреби тварин (потреба у волі, у частці земних благ, у житті, у благополуччі, у природному середовищі існування, у захисті від страждання), до другого — права, що мають соціальне звучання (право на відсутність відповідальності перед людиною, право на захист законом, право на особливу опіку, право на достоїнство, право на відшкодування збитку).
Можливо, у майбутньому цей список прав буде доповнений. За одомашненими тваринами, відповідно до Всесвітньої Декларації добробуту тварин, визнаються наступні п'ять прав:
1. Право на воду і корм повинне забезпечуватися за допомогою вільного доступу до прісної води і їжі, необхідних для підтримки здоров'я і життєвих сил.
2. Право на комфортні умови існування, при яких тварина повинна мати своє житло і місце для відпочинку.
3. Право не відчувати біль, не страждати від ран і хвороб повинне забезпечуватися шляхом запобігання чи негайного встановлення діагнозу і наступного лікування.
4. Право не відчувати страх і страждання здійснюється шляхом забезпечення такого поводження й умов утримання, при яких тварина не відчувала б страждань.
5. Право на природне поводження, при якому тварині повинно бути надано достатньо місця, що відповідає сприятливим умовам і угрупуванню інших тварин такого ж виду (177).
Права дикої природи Землі
За дикою природою можуть бути визнані наступні права:
1) Право на існування;
2) Право на волю від людського контролю і керування;
3) Право на відшкодування збитку;
4) Право на захист законом.
За неживою природою Землі (скелі, дюни, озера і т.д.) можуть бути визнані наступні права:
1) Право на існування;
2) Право на захист від радикального втручання з боку людини (мова йдеться про те, що якщо людина для своїх потреб займає якусь частину ландшафту, то це повинна бути така частина, що не позбавляє його функціональної життєздатності).
3) Право на захист законом;
4) Право на відшкодування збитку.
За природою Космосу можуть вже в недалекому майбутньому бути визнані наступні права:
40
1) Право на існування;
2) Право на захист законом. .
Було б абсолютно невірним думати, що якщо тварина має право на життя, а об'єкт дикої природи на існування, то це означає, що ніколи, ні при яких обставинах це право не може бути порушено. Адже навіть у випадку з людськими правами неможливо уявити яке-небудь право, що не було ущемлено в той чи інший час. Отже, на практиці ми завжди говоримо про права, чи то людини чи природи, що можуть бути зігноровані при наявності достатнього морального обґрунтування. Якщо обґрунтування знайти неможливо, акт порушення прав буде вважатися аморальним.
З визнанням прав природи людство неминуче прийде до пошуку енергетичних еквівалентів і альтернатив для того, щоб все менше використовувати інші форми життя і здоров'я тварин як їжу і робочу силу, все менше буде використовувати вбивство тварин, все більше буде обмежувати себе у своїх потребах і правах.
Сучасна людина повинна навчитися не тільки поважати права природи, але і стати їх виразником, спікером всього екологічного співтовариства, його моральним голосом. Сьогодні привілейований статус людини виражається не в праві на експлуатацію, а у відповідальності за все живе. І це з кожним роком розуміє усе ширші кола людей.
У 2000 p. за завданням Київського еколого-культурного центра групу вчених Дніпропетровського університету проводила соціологічні дослідження в різних частинах України. Було опитано 1200 чоловік. Дані свідчать, що 61,5% згодні надати рівні з людиною права тварині, 54,3% — рослинам, 49,5% — об'єктам неживої природи (150). Подібні результати були отримані й у Росії (78).