Особливі прикмети можуть бути помітні, тобто такі, що очевидно спостерігаються, кидаються в очі. У такому разі їх називають помітними ознаками. Вони, як правило, розташовані на відкритих частинах тіла, тому з першого погляду привертають увагу незвичайністю (форма, розмір, колір). Помітні ознаки дають змогу одразу ж вирізнити окрему особу з групи людей.
Особливі прикмети й помітні ознаки поділяються на анатомічні (статичні) та функціональні (динамічні) [19].
2. ОПИС ОЗНАК ЗОВНІШНОСТІ ЛЮДИНИ МЕТОДОМ СЛОВЕСНОГО ПОРТРЕТА
Опис людини за ознаками зовнішності здавна широко застосовують як дієвий інструмент для розшуку та розслідування. Однак тільки наприкінці XIX ст. завдяки науковим дослідженням французького криміналіста-антрополога А. Бертильона опис розшукуваної чи встановлюваної людини перетворився на спеціальну поліцейську систему під назвою "словесний портрет", її донині успішно застосовують у практичній діяльності працівники правоохоронних органів усіх держав світу. При цьому мають бути дотримані такі вимоги.
1. Повнота опису. Дотримання цієї вимоги досягають за рахунок всебічного дослідження всіх частин тіла та елементів зовнішності людини. Опис здійснюють з усіх позицій: описують форму, розмір, контур, колір, вагу та інші особливості людини. Опис необхідно здійснювати в анфас і профіль, бо частину елементів можна спостерігати тільки спереду, а частину — тільки збоку.
2. Системність, або послідовність, опису. Для дотримання цієї вимоги необхідно здійснювати опис від загального до окремого. Тільки за цієї умови опис легко запам'ятовується й містить необхідну сукупність ознак зовнішності. Спочатку в логічній послідовності описують анатомічні ознаки, потім функціональні й супутні.
3. Використання під час опису спеціальної термінології і єдиних понять. Дотримання цієї вимоги дає змогу уникнути розбіжностей в описі зовнішності. Описуючи зовнішність людини, різні суб'єкти — слідчий, оперугговноважении, дільничний інспектор міліції, експерт — мають користуватися загальноприйнятими довідниками.
Для успішного застосування методу словесного портрета має бути єдиний понятійний апарат. У зазначеному методі використовують такі поняття:
• ознака зовнішності — характеристика людини в цілому чи властивість окремих елементів;
• елемент зовнішності — соматична частина людини (наприклад, ділянка носа, верхні або нижні кінцівки).
Ознаки зовнішності людини за обсягом класифікують на загальні (що характеризують людину в цілому) та окремі (детальні); за ідентифікаційним значенням — групові (однаковий зріст, одна національність, однаковий вік) та індивідуальні; за умовами прояву — статичні (колір волосся, очей) і динамічні (хода, міміка, жестикуляція); за природою — постійні (що можуть виникнути в людини від народження і зберігатися протягом усього життя); тимчасові (які виникають і зникають з різних причин — волосся, зуби); необхідні (притаманні певній етнічній групі чи статі — вуса, борода в чоловіків, коси в жінок); випадкові (що виникли через певні обставини); природні (характеризують різні етапи розвитку людського організму — молочні чи постійні зуби тощо); штучні (що з'явились як результат зміни зовнішності — шрами, рубці, татуювання).
Важливою умовою застосування словесного портрета є опис ознак зовнішності з урахуванням їх величини (розміру), форми, положення, а в окремих випадках — і кольору.
Величина (розмір) — це кількісна характеристика людського тіла, його частин, елементів і деталей. Це може бути висота, довжина, ширина, глибина. Величина (за винятком зросту) подається у відносних одиницях через порівняння її з іншими частинами тіла. Як правило, величину визначають за допомогою три-, п'яти- або семичленної градації. Тричленну градацію здійснюють за допомогою трьох термінів: "малий", "середній" і "великий"; п'ятичленну — п'яти термінів (додаванням до термінів попередньої градації термінів "дуже малий", "дуже великий"); семичленну — за допомогою додаткових термінів "нижчий (менший) від середнього" та "вищий (перевищує) від середнього".
Форма — це загальний вид елемента чи ознаки зовнішності, що визначається за допомогою відповідних геометричних понять (квадратний, кулеподібний, опуклий, угнутий, хвилястий, циліндричний, трикутний, ромбоподібний). Часто цю ознаку називають ще контуром, або конфігурацією.
Положення — це розташування, як правило, окремого елемента зовнішності відносно інших. Розташуванням (у вертикальному чи горизонтальному напрямі) характеризується кожна описувана ознака зовнішності людини.
Колір — це спектральна характеристика ознаки зовнішності (волосся, очей, шкіри).
Для опису анатомічних (анатомо-морфологічних) ознак рекомендується дотримуватися такої послідовності: фігура в цілому, голова в цілому, волосся, обличчя в цілому, лоб, брови, очі, ніс, рот і губи, зуби, підборіддя, вуха, шия, плечі, груди, спина, руки, ноги [13].
Під час описування власних і супутніх ознак людського тіла та скелета у померлих, що загинули, убитих і живої людини необхідно враховувати фактори, що впливають на точність спостереження й опису зовнішності за методом словесного портрета.
3. КРИМІНАЛІСТИЧНА ДІАГНОСТИКА ТАТУЮВАНЬ
З огляду на розв'язання ідентифікаційних завдань щодо ототожнення особи людини, яка вчинила злочин або безвісно зникла, її особливі прикмети, до яких належить і татуювання, — найбільш цінні та інформативні серед інших ознак зовнішності людини. За допомогою криміналістичного дослідження змісту татуювань можна отримати також певну інформацію про властивості особи її носія.
Серед різноманіття видів татуювань для отримання криміналістичне значущої інформації про особу злочинця становить інтерес насамперед так зване кримінальне татуювання, а не інші його види — побутове, пам'ятне, декоративне, бо відомо, що наявність у особи кримінального татуювання насамперед пов'язане з її кримінальним минулим і криміногенною орієнтацією, які, як правило, пов'язані з відбуванням покарання у вигляді позбавлення волі.
Одним з перших на поширення татуювань серед злочинців звернув увагу італійський лікар-психіатр Ч. Ломброзо (1835-1890), який вважав татуювання проявом атавізму й ознакою морально меншо-вартісних, неповноцінних людей. На його думку, татуювання у злочинців тісно пов'язане з розумовими здібностями носіїв, здебільшого природжених злочинців і повій. Ч. Ломброзо навів типову фразу засуджених про татуювання: "Татуювання для нас як фрак з орденами; що більше татуйований, то більший авторитет маєш серед приятелів, тоді як нетатуйований, навпаки, не має впливу". Ю. Дубягін називає кримінальне татуювання "наочним хронічним тавром судимості", а явище татуювання зараховує до формування злочинних типів особистості в місцях позбавлення волі. Крім того, він звертає увагу на сувору біографічність татуювань, їх відповідність даним особової справи засудженого й зазначає наявність кореляційного зв'язку між зображенням татуювання, яке обирає засуджений, з психологією його особистості [13].
Розглянемо, який обсяг криміналістичне значущої інформації можна отримати внаслідок дослідження "кримінального" татуювання особи злочинця.
Насамперед уже факт наявності в особи "кримінального" татуювання дає можливість припустити, що ця особа раніше вчинила злочин і була засуджена до позбавлення волі. Залежно від малюнка татуювання та його змістового значення можна отримати таку інформацію про особу його носія:
• відомості персонографічного характеру — дату народження, рік ув'язнення, рік звільнення з місць позбавлення волі, номери виправно-трудових установ (ВТУ) і місцевості, де особа відбувала покарання;
• відомості про злочинну діяльність — кількість судимостей, строк ,(позбавлення волі, вид режиму та ВТУ, склад злочину (хуліганство, крадіжка, пограбування тощо), злочинну спеціалізацію та кваліфікацію, спосіб і місце вчинення злочинів, статус у злочинній ієрархії, належність до певного злочинного угруповання;
• причини злочинного способу життя;
• наявність негативних звичок (алкоголік, наркоман);
• сексуальну орієнтацію;
• ставлення до оточення, адміністрації ВТУ, держави, закону та правоохоронних органів;
• особистісні установки — злісне порушення режиму утримання, схильність до втечі з ВТУ, припинення чи продовження злочинної діяльності;
• особисті якості (сильний, жорстокий, незалежний);
• психологічний стан (скорбота, надія, безвихідь);
• віросповідання.
Наведений перелік можна продовжити, що зумовлюється існуванням великої кількості варіацій "кримінального" татуювання. Так, А. Капітанський і В. Литвин за допомогою систематизації дослідженого ними кримінального татуювання за смисловим значенням виокремлюють 26 основних "блоків сигнальної інформації про особу злочинця" [15].
Таким чином, татуювання на відміну від інших особливих прикмет є джерелом такої великої за обсягом криміналістичне значущої інформації, що дає змогу отримати відомості не тільки про фізичні властивості особи (ознаки її зовнішності та їх особливості), а й про біологічні та соціальні властивості особистості носія татуювання — злочинця.
Наявність такої інформації про особу злочинця має велике практичне значення для розкриття злочинів, висунення слідчих версій, профілактичної діяльності і реалізації одного з основних завдань кримінального покарання — виправлення та перевиховання засуджених. Правильне використання працівниками правоохоронних органів інформації, яка певною мірою характеризує особу злочинця та її властивості, може допомогти спрогнозувати майбутню поведінку цієї особи в певній ситуації — при виконанні конкретної слідчої дії і попереднього слідства загалом, відбування покарання в місцях позбавлення волі та після звільнення.