Стилізоване письмо — виконання тексту друкованими літерами чи лівою рукою.
6. ОСНОВИ МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЧЕРКУ
Почеркознавча експертиза може бути призначена як у кримінальних, так і в цивільних справах. Вона розв'язує такі завдання:
• ідентифікаційні (пов'язані зі встановленням конкретного виконавця тексту, підпису, цифрового запису);
• класифікаційні (полягають у встановленні за почерком окремих якостей або ознак особи, що характерні для певних груп населення, наприклад, статі, віку, рідної мови, професії);
• діагностичні (пов'язані з розпізнаванням часу та умов виконання конкретного рукопису (документа), а також з визначенням емоційного стану виконавця).
За допомогою діагностичного дослідження експерт встановлює придатність графічного матеріалу для ідентифікаційного дослідження; чи виконано текст зі зміною ознак підпису, з копіюванням і за яких обставин; чи виконано рукопис одночасно двома особами; стан людини; час, що минув з моменту виконання рукопису.
Для здійснення почеркознавчої експертизи слідчому необхідно подати такі документи:
• для ідентифікації — рукописи, документи, що досліджуються
чи є спірними; вільні та експериментальні зразки почерку; " • для класифікації і діагностики — тільки досліджувані рукописи. Вільними зразками є рукописи, виконані (складені, написані, надруковані на друкарській машинці) підозрюваним власноручно та самостійно поза зв'язком з подією, яку розслідують. Вільні зразки почерку слідчий добирає шляхом виїмки, обшуку, огляду. Вилучені зразки необхідно оглянути і встановити безсумнівність їх належності підозрюваному. Слідчий засвідчує вільні та експериментальні зразки.
Експериментальними називають зразки, одержані слідчим при розслідуванні кримінальної справи. Слідчий добирає їх згідно зі ст. 199 КПК України. Для цього слідчий викликає підозрюваного (чи обвинуваченого) і пропонує йому дати зразки почерку за певною методикою (наприклад, слідчий вибирає певний текст для письма, письмове приладдя тощо). Одержані зразки слідчий засвідчує і подає експерту для дослідження.
Почеркознавче дослідження підписів потребує таких порівняльних зразків:
• вільних зразків підписів (до 10 примірників);
• вільних зразків почерку особи, яку перевіряють;
• експериментальних зразків почерку особи, яку перевіряють, у вигляді написання прізвища особи, підпис якої досліджують (10-20 примірників).
Вимоги до зразків, які слідчий добирає для порівняльного дослідження:
• самостійність виконання, тобто текст має написати або надрукувати виключно підозрюваний або обвинувачений;
• достатня кількість зразків для виявлення й формування комплексу ознак, які характеризуються неповторністю та індивідуальністю;
• вільні зразки підозрюваний або обвинувачений повинен написати у період, найближчий до часу виконання документа, який досліджують. Перерва в часі виконання документа, який досліджують, і зразка має бути мінімальною, якщо особа, яку ідентифікують, перебуває на стадії формування почерку (учень, студент);
• тематика тексту зразків для дослідження почерку практичного значення не має, і тому бажано, щоб зразки були різноманітні за змістом.
Дослідження стилізованого письма потребує подібних зразків, написаних друкованими літерами, знаками, символами. За змістом окремі зразки мають повторювати зміст тексту, який досліджують. Методика почеркознавчого дослідження письма така:
• попереднє дослідження — огляд матеріалу, що надійшов на експертизу, фіксація його цілісності, визначення характеру пакування, наявність засвідчених підписів;
• окреме дослідження — визначення кількості зразків, що порівнюються, виокремлення загальних та індивідуальних ознак у тексті, який досліджують, і в зразках, а також визначення частоти їх повторювань (стійкості); відтворення ознак тексту документа, який досліджують, і зразків почерку на окремих аркушах (для цього складають таблицю, у першій графі якої пишуть літеру (знак), у другій — цю саму літеру з особливостями виконання, які властиві почерку, поданому на зразках);
• порівняльне дослідження — порівняння зразків ознак почерків, які досліджують, виокремлення збіжних і розбіжних ознак. Математичними методами розраховують ступінь надійності ознак, які збігаються, і формують ідентифікаційний комплекс, оцінюють його як неповторний з урахуванням розбіжних ознак;
• оцінювання результатів порівняльного дослідження та висновки експерта — виявлені та сформовані збіжні й розбіжні ознаки зважують і оцінюють з позиції їх індивідуальності та значущості для встановлення тотожності виконавця тексту. На цьому оцінюванні базуються відповіді на питання, які поставив слідчий.
Авторознавча експертиза допомагає встановити автора — укладача документа. Автор і виконавець можуть бути різними особами, якщо документ написаний під диктовку чи просто переписаний (передрукований). Виконавця тексту встановлюють за ознаками почерку, тому для дослідження необхідний зразок почерку — графічне зображення письма. Для встановлення автора зразок почерку мати не обов'язково, бо автора встановлюють дослідженням ознак писемної мови — стилістичних, лексичних і граматичних, які можуть бути як у рукописному тексті, так і в друкованому чи переписаній копії.
Об'єктами авторознавчої експертизи є рукописні, друкарські тексти, копії текстів, одержані друкарським способом.
За допомогою авторознавчої експертизи визначають автора документа і встановлюють факти неідентифікаційного та діагностичного характеру.
Методика експертного авторознавчого дослідження базується на аналізі ознак писемної мови, які відображені в досліджуваному документі. У методиці в комплексі застосовують лінгвістичні, психологічні та психолінгвістичні наукові методи, що дає змогу встановити автора та виконавця, належність кількох документів одному авторові, факт нервово-психічного захворювання автора, рівень його грамотності й володіння навичками мови, стать, вік, професію, незвичний стан автора, тобто скласти його соціолінгвістичний портрет.
ПЛАН ЛЕКЦІЇ.
ВСТУП.
1. ОЗНАКИ ЗОВНІШНОСТІ ЛЮДИНИ: ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ.
2. ОПИС ОЗНАК ЗОВНІШНОСТІ ЛЮДИНИ МЕТОДОМ СЛОВЕСНОГО ПОРТРЕТА.
3. КРИМІНАЛІСТИЧНА ДІАГНОСТИКА ТАТУЮВАНЬ.
4. МЕТОДИ Й ЗАСОБИ ФІКСАЦІЇ ОЗНАК ЗОВНІШНОСТІ ЛЮДИНИ.
5. ВИДИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ЛЮДИНИ ЗА ОЗНАКАМИ ЗОВНІШНОСТІ.
ВИСНОВОК.
ЛІТЕРАТУРА.
1. ОЗНАКИ ЗОВНІШНОСТІ ЛЮДИНИ: ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ
Зовнішній вигляд (зовнішність) людини здавна використовують під час упізнання та кримінальної реєстрації злочинців. Зовнішність людини залишається відносно незмінною протягом усього її життя. Ознаки, які характеризують зовнішню будову людини, називаються ознаками зовнішності. У кожної людини зовнішній вигляд суто індивідуальний і має здатність відображатися в матеріальних слідах та у пам'яті людини у вигляді уявних образів. Ознаки зовнішності є основою криміналістичної ідентифікації під час розв'язання ідентифікаційних та діагностичних завдань.
Учення про ознаки зовнішності людини, їх матеріальні та ідеальні відображення, методи та засоби їх фіксації й використання для встановлення фактів, які відіграють важливу роль у розкритті та розслідуванні злочинів, називається криміналістичною габітологією, або га-бітоскопією. Термін "габітоскопія" (від лат. habitus— зовнішність, skорео — розглядати) запровадив у науковий обіг В. Снєтков.
Ознака — це характеристика, відмітна риса об'єкта. У габітології ознака характеризує зовнішність людини в цілому чи окремі її елементи (зріст, ніс, очі, волосся тощо). Ознаки зовнішності поділяють на власні та супутні.
Власні ознаки — це елементи й ознаки зовнішності людини, що проявляються у процесі її життєдіяльності, їх поділяють на загально-фізіологічні, анатомічні та функціональні (за Е. Зуєвим); загально-фізичні, анатомо-морфологічні та функціональні (за Ю. Дубягіним); анатомічні та функціональні (за І. Пантелєєвим); особливі прикмети та помітні ознаки [19].
Супутні ознаки — це предмети одягу, що перебувають у постійному користуванні особи в момент її відображення (куртка, піджак, брюки, плаття, головний убір, взуття), а також носильні речі (портфель, дипломат, парасолька, сумка, годинник, окуляри, сережки, каблучки, запальнички, слухові апарати тощо). Ці ознаки також індивідуалізують зовнішній вигляд особи, але їх ідентифікаційна значущість не така суттєва, бо їх можна змінити.
Загальнофізичні ознаки — це загальні біологічні, соціально-територіальні та популяційні особливості людини. До них належать ознаки загальнофізичні (стать, вік) і демографічні, що характеризують певну расу, національність, народність, етнічну групу чи іншу популяцію, яка живе на певній території.
Анатомічні (анатомо-морфологічні, статичні) ознаки — це особливості зовнішньої будови тіла та скелета людини. Ознаки, які підлягають опису та дослідженню, інколи називають елементами зовнішності. Індивідуальність зовнішнього вигляду проявляється насамперед у неповторній сукупності форм, розмірів і особливостей частин тіла. Ці ознаки відносно сталі, особливо ознаки обличчя, тому відіграють важливу роль у процесі впізнання та ототожнення особи. До анатомічних ознак належать зріст, загальна будова тіла, форма голови, лоба, брів, носа, губ, рота, вид і колір волосся, обличчя, носа та інших частин тіла.
Функціональні (динамічні) ознаки є загальними; вони характеризують людину як живу динамічну систему. Функціональні ознаки проявляються насамперед у русі. До функціональних ознак належать хода, міміка, жести, мова, голос, спосіб поведінки, навички злочинної професійної діяльності (способи злому, відкривання замків, проникнення у сховище, вчинення вбивства).
Особливі прикмети — це особливості зовнішності, що рідко зустрічаються й різко вирізняють одну людину з-поміж інших через їх неповторність і незвичність. До них належать невідповідності розміру окремих частин тіла (рук, ніг, голови, носа, вух тощо); кольорові аномалії, тілесні нарости, шрами, татуювання, викривлення хребта, горб, родимки, бородавки, особливості ходи, жестикуляції, мови, голосу тощо.