Існують два ступені спалення документів: обвуглювання та спопеління. Обвуглювання виникає внаслідок горіння в середовищі з обмеженою кількістю кисню. Обвуглений документ часто втрачає форму чи руйнується на частини. Щоб зафіксувати такий документ, рекомендується зволожити його на водяній бані чи обробити 10-15%-ним розчином гліцерину у воді, а потім розмістити між двома чистими пластинами скла і в такому вигляді подавати до експертизи. Фіксацію обвугленого документа бажано доручити спеціалісту.
Якщо на місці події горять документи, необхідно насамперед припинити доступ повітря (зачинити димохід, дверцята печі). У цьому разі горіння припиниться, а документи тільки обвугляться. Необхідно акуратно вийняти їх з печі та упакувати. Звичайно дотримуються такого порядку: дно посилочного ящика змащують клеєм і покривають шаром вати, на який кладуть документи, але в жодному разі не навалом, а шарами; кожний шар документів прикривають шаром вати; останній шар документів прикривають ватою, приклеєною до кришки ящика, щоб виключити переміщення шарів вати в ящику і, отже, зберегти обвуглені документи. Іноді рекомендують обприсну-ти такі документи лаком для волосся чи розчином цукру у воді (одна чайна ложка цукру на склянку води).
Якщо документ зовсім згорів, попіл необхідно упакувати й подати на експертизу. Інструментальне дослідження дає змогу встановити, який папір спалено, його хімічний склад, чи був на ньому друкарський текст. Не дозволяється змішувати попіл документа з іншими, а також зі зразками документів, які, за версією слідчого, були спалені. Дослідженням обвуглених залишків можна встановити форму бланка документа, інколи навіть текст, який можна використати для ідентифікації.
Виявлення технічного підроблення підпису. Технічне підроблення підпису — це його відтворення на документі копіюванням з оригіналу. Виконують копіювання підпису на просвіт, через копіювальний папір, за допомогою попередньої підготовки (наколювання, перетис-нення), фотокопіюванням, ксерокопіюванням, вологим копіюванням з проміжного кліше.
Кожний спосіб підроблення технічними засобами має характерні ознаки. У разі копіювання підпису на просвіт унаслідок сповільненості рухів під час виконання цієї операції на копії можна побачити сліди зупинок і викривлення у штрихах, тупі закінчення штрихів (ширина з'єднувальних штрихів може збігатися з шириною основних). Ці ознаки характерні також для копій підпису, зроблених через копіювальний папір. Якщо підпис виконаний з попередньою підготовкою і наведений, можуть залишитися сліди перетиснення, наколювання, які можна виявити за допомогою бокового освітлення на звороті документа. Якщо підготовка здійснювалась олівцем або через копіювальний папір, то у штрихах підпису залишаться частинки графіту чи копірки.
Якщо підпис скопійовано перенесенням його на документ за допомогою проміжного кліше, помітна слабка насиченість барвника, на папері в місці підпису виникає матова зона через те, що його зволожували. Після ксерокопіювання у штрихах підпису можна знайти окремі частинки барвника, а штрих має блиск графіту. У разі фотографічного копіювання (що зустрічається рідко) у місці підроблення залишаються сліди зволоження паперу та обробки його хімічними реактивами.
Дослідження відбитків печаток і штампів. Відбитки печаток і штампів — обов'язкові реквізити багатьох офіційних документів, за допомогою яких засвідчується правильність викладених фактів і повідомлень, виконаних дій, а також здійснюється захист документів від підроблення.
Печатка — пристрій з рельєфним зображенням знаків для нанесення їх відбитків на папір, деревину, метал тощо. Печатки бувають ка-1 учукові — для плоских відбитків і металеві — для рельєфних відбитків' на твердих матеріалах. Плоскі відбитки печаток найчастіше фарбують мастикою, пастою; рельєфні відбитки не фарбують (їх ставлять на паспорти, посвідчення та інші документи, на пломби, сургучні та пластмасові зліпки). За формою печатки бувають круглі, овальні та трикутні. Прямокутні і квадратні печатки називають штампами.
Злочинці виготовляють печатки і штампи такими основними способами:
• вирізують з гуми, деревини, пластмаси;
• гравірують і застосовують гальванопластику;
• використовують набір готових друкарських стандартних літер;
• використовують набір гумових літер, одержаних розрізанням готових стандартних штампів (для цього беруть штампи для виготовлення бланків довідок, що є у продажу);
• виготовляють каучукові печатки за заводською технологією (зі свинцю друкарськими літерами вибивають об'ємну форму печатки, яку заповнюють сирою гумою і вулканізують). Герб виготовляють гравіруванням.
З метою підроблення відбиток печатки можна нанести на документ у такий спосіб:
• малюванням безпосередньо в документі;
• вологим копіюванням з оригіналу відбитка;
• вологим копіюванням з використанням проміжного плоского кліше, виготовленого набором і гравіруванням.
Ознаки підроблених відбитків печаток характеризують способи підроблення.
У разі малювання в документі відбитків зображення літер, їх форма, розмір, малюнки, ширина штрихів нестандартні; ці елементи можуть бути подвоєні та викривлені; залишаються сліди перетиснення, проколи, частинки графіту; можна помітити асиметричне розташування літер, неоднаковий радіальний нахил однакових літер.
Вологе копіювання з оригіналу відбитка має дзеркальне зображення, тому цей спосіб застосовують рідко.
Вологе копіювання з плоского мальованого кліше має всі ознаки безпосереднього малювання відбитка в документі, для нього характерні також зволоження паперу та порушення проклейки в місцях відбитка. На відбитках, нанесених у такий спосіб, форма й розміри літер відповідають стандарту, однак відбиток блідий за насиченістю барвника, краї штрихів літер розпливчасті, папір у місцях відбитка матовий, клейовий прошарок порушено. Якщо наводять проміжне кліше для того, щоб надати відбитку насиченості барвника, відбиток матиме всі ознаки наведення — викривлення та нерівномірне розташування барвника у штрихах, дзеркальне зображення окремих літер ("й", "є" тощо).
Відбитки, нанесені з вирізаного кліше, мають нестандартну форму, неоднакову ширину штрихів, кутасту форму овалів, немає відсічок, помітні сліди перерізання штрихів, різні інтервали та нахили знаків.
Якщо відбиток нанесений з набірного чи гравірованого кліше, то насамперед спостерігаються нерівномірне розташування барвника у штрихах, неоднакові інтервали між буквами, різні радіальні нахили знаків. Крім того, металеві кліше залишають на папері сліди перетиснення, витиснення барвника з-під літер, і тому штрихи в центрі мають не таке інтенсивне забарвлення, ніж із країв, де зосереджений барвник.
За допомогою техніко-криміналістичного дослідження відбитків печаток встановлюють тотожність рельєфного чи плоского кліше їх відбиткам на підроблених документах. Для цього до експертизи необхідно подати документ із підробленим відбитком і оригінал рельєфного чи плоского кліше печаток, а за відсутності останніх — їх відбитки на будь-яких документах.
Якщо оригінал печатки не зберігся, то подають її відбитки, виконані приблизно в час, яким датований документ, поданий до експертизи.
Дослідження машинописних документів. Документ може бути надрукований на друкарській машинці чи принтері комп'ютера. Друкарські машинки поділяють за класами на електричні та механічні, за типами — канцелярські, портативні, дорожні та спеціальні, а за системами й моделями — "Ундервуд", "Москва", "Еврика", "Континенталь", "Олімпія" та ін.
Будь-яка друкарська машинка має такі ознаки:
• власне машинки — крок головного механізму, ширина інтервалів між рядками, тип клавіатури, ознаки шрифту (марка), а також окремі індивідуальні ознаки виключно цієї машинки;
• виконавця тексту (відбиток, спосіб розташування тексту, сила удару по клавішах та розташування забарвлення знака).
Крок головного механізму — це відстань, на яку переміщується каретка друкарської машинки після натискання на клавішу чи педаль. Якщо виміряти відстань між однаковими літерами на початку та в кінці рядка і поділити цей показник на загальну кількість літер між ними, одержимо значення головного кроку машинки. Для визначення інтервалу між рядками вимірюють кілька рядків по вертикалі й одержаний показник ділять на кількість рядків. Пізніше за каталогом з урахуванням цих даних визначають модель машинки, на якій на-друковано документ.
Тип клавіатури друкарської машинки характеризується розташуванним знаків і літер, а також їх кількістю для кожного конкретного типу машинки. У цьому зв'язку для експертизи необхідно відбирати відбитки всіх друкарських машинок, що фігурують, і подавати на експертизу достатню кількість порівнюваного матеріалу. Ще однією ознакою друкарської машинки є тип шрифту, його марка. У вітчизняних машинках найчастіше застосовують марки Р-1; Р-2; Р-3; Р-4; 125,5; 100, а також "Зірочку".
До окремих індивідуальних ознак друкованого тексту належать дефекти, які утворюються під час експлуатації машинки: викривлення штрихів, овалів, зміна Інтервалів між літерами та нахилу, неоднакове розташування барвника у відбитку літер, відсутність деяких знаків або окремі їх дефекти.
Для встановлення класу, типу чи моделі друкарської машинки слідчий здійснює попереднє дослідження машинописних текстів. Для цього він визначає загальні ознаки (крок головного механізму, ширину інтервалів між рядками, тип клавіатури, марку шрифту) і ці дані порівнює з аналогічними за каталогом.
Попереднє дослідження слідчий здійснює під час огляду документів після їх виявлення чи перед призначенням експертизи. Для ідентифікації друкарської машинки експерт повинен мати документ, поданий на експертизу, і зразки, складені в той же час, що й досліджуваний документ, з урахуванням того, що ремонт друкарської машинки знищує більшість окремих індивідуальних ознак (зразки необхідно добирати такі, що мають загальні ознаки, однакові з досліджуваним документом).