Смекни!
smekni.com

Діяльність першого професійного театру Полтави (стр. 4 из 11)

* Павловский И.Ф. Полтавцы: иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. - Полтава. - 1914.

** Лазорський М. Світлот іні. - Мельборн. - 1973 - c.302.

*** Театр І.П.Котляревського. – Київ. – 1969.

**** ДАПО- Бучневич В.Є. Записки о Полтаве и её памятниках. - Полтава. -1902.

***** Щепкін М.С. Життя і творчість. - М. - 1984. - Т.I.

"З прибуттям трупи до міста Полтави, - розповідає у своїх спогадах А.С.Щепкін,- як скоро почались вистави, місто помітно оживилося, почалися розмови про артистів та про спектаклі, і майже скрізь стали говорити про театр."*

Щодо саміх акторів, іх було небагато. "Полтавская труппа в то время была незначительна: она состояла из 15 человек. Вчислеактеров, кроме Щепкина, здесь были Барсов (полтавский Тамбурини) , и Угаров, отлично игравший роли стараго векаподъячих; у Щепкина не было своего амплуа - ему приходилось играть все без разбору".**

Трупа тоді розділилась: ті з артистів, які повинні були брати участь у драматичних виставах і балетах, залишились в Харкові, а п`ятнадцятеро кращих переїхали до нашого міста.

Від князя Рєпніна дана була повна свобода артистам в управлінні, як вони самі визнають зручнішим. Виділено три особи, які повинні були складати щось на зразок дирекції, а саме: режисер П.Барсов і його два помічники - Щепкін і Городенський. Але керували всім, звичайно, Котляревський з Імберхом.

В основі репертуарної лінії Полтавського театру підкреслювалась чітка соціальна спрямованість – сатиричні п’єси, в яких гостро засуджівалось кріпосне право, тупість самодурів панів ("Недоросль") , викриття злочинних дій царських чиновників ("Ябеда") , гостре висміювання панів-голоманів ("Урок дочкам") , сатиричне зображення пороків дворян ("Хвастун", "Чудаки") . Ця репертуарна лінія Полтавського театру свідчить, що керівники його прагнули зробити театр дійовим засобом художнього виховання глядача. ***

Ще з початку, по прибутті трупи, Іван Петрович дбайливо поставився до потреби акторів, допоміг їм влаштуватись на квартири.****


* Дурілін С., Щепкін М. та Котляревський І. Російсько- українське гурне єднання. - К. - 1953 - c.80.

** ДАПО - Бучневич В. Є. Записки о Полтаве и её памятниках. - Полтава. - 1902.

*** Театр І.П.Котляревського. - Київ. - 1969.

**** Ротач А.О. І.П.Котляревський і полтавський театр. Наукові записки. - Полтава. - 1958. - № 3 - c.63.

Та й далі письменник акуратно відвідував репетиції, "... як тільки потрібно було переробити або змінити яке небуть нове місце в п`єсі, він зараз же придумував нові розмови або вирази, які цілково заміняли ті незручні місця, особливо у віршах, він дуже добре володів версифікацією."* Як бачимо, директор театру допомогав акторам не тільки як адміністратор, але і як письменник, стилист, та й людиною він був незвичайною. З першого знайомства Котляревський приваблював серця, з усіма тримав себе як рівний з рівним, був душею кожної компанії. Вмів серйозно розповісти про розумні речі, дотепно пожартувати, доречно навести цитату з якогось твору...

В той час на полтавській сцені визнавались кращими артистами Павлов і комік Іван Федорович Угаров. Вони були по своєму самовпевненому характеру майже неможливі, тому незабаром залишили сцену. Доказом цього самолюбства може служити такий приклад: коли Павлов хотів дебютувати на московській сцені в ролі Мейнау з комедії "Ненависть к людям и раскаяние" і під час проб використовував звичайну розмовну мову, якою він досконало володів, то директор зауважив йому, що така вимова на сцені неможлива, що тут конче потрібна декламація.* Павлов сказав: "Ваше сіятельство, щоб судити про мистецтво, для цього мало генеральского чина".* Зрозуміло, що після таких слів його не допустили до дебюту. Можна сказати, це був черговий спалах національної самосвідомості в акторському сереловищі. І його підтримував як міг Котляревський. Вже саме те, що його найвідоміщі твори написані українською, і це все - в часи ії прямого ігнорування, свідчить про хоробрість та любов драматурга до батьківщини.

Були й не менш талановиті, ніж Барсов і Угаров: Щепкін, Нальотов, Медведєв, Климов та інші. А з актрис перше місце посідала, безперечно, Тетяна Гнатівна Пряженківська, за якою негайно став "упадати Іван Петрович Котляревський".**

* Дурілін С., Щепкін М. та Котляревський І. Російсько-українське гурне єднання. - К. - 1953 -с. 80

** Щепкин А.С. З краткого очерка жизни М.С.Щепкина и артистической его деятельности на сценическом поприще. - К. - 1969 р.-№ 31 - с.78

Не все в театрі було гладенько. Були часи, коли заклад знаходився

на межі розпаду...

Взагалі, ближче до 20-х років ХIХ століття,соціальне і матеріальне становище акторів було тяжким.Матеріальну скруту переживала часто і знайома нам трупа Штейна. Котляревський, що був посередником між театром і князем, як тільки міг спріяв у поліпшені побутових умов акторів. Про це свідчить лист до нього Рєпніна від 26 травня 1820 року, де він зазначує: "Попечение, которое вы имели о здешнем театре, приобрело ему одобрение публики и необходимо для его благоустройства, почему я прошу вас покорнейше продолжать оное и на будущее время."*

Незважаючи на популярність полтавського театру, невеличке місто не могло довго давати трупі достатнього заробітку. В 1818 році головний директор Котляревський доповів Рєпніну: "Сборы по театру здесь так малы, что жалование за сентябрь еще не всем актерам видано. А один вечер в театр пришли только четыре зрителя, взносу сделали 14 рублей и я принужденным нашелся отказать в спектакле."**

Далі в цьому листі Котляревський висловлює побоювання, що з приходом осіньої негоди справи можуть вкрай погіршати. "Что же будет с нашим театром, когда сделается ненастье ?"***

Певно інтуіція ніколи його не підводила. Він вже тоді хвилювався за своє "дітище", і не даремно... Докладніше про це - пізніше.

Отже, проводячи межу під першою главою, можна назвати Котляревського "батьком" на тільки сучасної української літератури, але й сучасної української драматургії. Адже вже більше ста років з конів найвідоміших театрів Європи не сходять "Наталка – Полтавка" і "Москаль – Чарівник". І це не просто тому, що вони першими були написані українською, а тому "що це твори високого літературного гатунку".**** І такими вони залишаться назавжди. У всі часи подальшого існування

народу українського. Бо, як не можна собі уявити життя без сонця, так і нас, українців, без рідних співучих творів.

* Архів музею ім.І.Котляревського. - спр.1. - № 571-р.

** Киевская старина. - Книга 9. - К. - 1904 - с.22

*** Павлавский И.Ф. Заботы князя Н.Г.Репнина о Полтавском театре и о выкупе артиста Щепкина. Оттиск из журнала "Киевская старина".- К. - 1905 г.

**** Субтельний Орест. Україна. Історія. - К. - 1993 -с. 291


Глава 2. Діяльність театральних закладів Полтави ХІХ - початку ХХ

століття.

2.1. Князь І.Долгорукий - перший критик театру міста.

Взагалі, в ХVIII столітті по всій Україні була поширена шкільна драма.Вона давала матеріал ляльковому театру (вертепу) . Це своєрідне мистецтво українського народу мало вплив і на російську драматургію кінця ХVIII століття.*

Ще не віджив шкільний театр, а вже зароджуеться театр кріпосний і професійний. Змінюеться ставлення до театральних вистав. Все ширше коло глядачів вони привертають до себе. Російські поміщики починають організовувати в своїх маєтках приватні театри, акторами в яких були кріпаки. Говорили кріпосні актори по-різному: одні - по-російські, інші - по-українські та по-польські. До речі, потім це дуже відчувалось в театрі Котляревського: до написання "Наталки – Полтавки" та "Москаля – Чарівника" актори навіть одну п’єсу грали різними мовами. К.В.Нальотова, як свідчать її щоденники, опрацьовані мною в фондах Санкт-Петербурзьської бібліотеки ім. Щедріна, чудово володіла польською, і свої ролі читала саме нею. Щепкін, так званий "росіянин-малорос", грав і російскою і украінською. Хоч якийсь порядок вніс своїми творами Котляревський, але це було аж в 1819 році. В далекому 1819. А до цього - ховайся ! Недаремно дуже суворо розкритикував наших акторів російский мандрівник. Про це - докладніша розповідь.

І. Павловський, складаючи історичний опис нашого міста в 1910 році, зазначив, що "про состояние полтавскаго театра в 1808 - 1816 годах, когда генерал-губернатором был Я. І. Лобанов - Ростовский, ведомостей нет".**

* Ротач А. О. І. П. Котляревський і полтавський театр. Наукові записки. - Полтава. - 1968 - с.63

** Павловський І.Ф. Полтава. Історичний очерк. - Полтава. -1910р.

*** Пилипчук Р.Я. У дощепкінський період. З історії театру в Харкові і Полтаві.//Український театр. - К. - 1986р. - №6. - с.27

Історик не знав того, що записав про театр російский мандрівник І. Долгорукий у своєму подорожньому нарисі "Славні бубни мої за горами, або мандрівка моя кудись 1810 року".*** Живучи в Полтаві, я не мала ані прав, ані можливостей звернутися в Обласний Державний архів Харкова, де зберігаються ці замітки, але спогади Долгорукого містила стаття Р. Я. Пилипчука в журналі "Украінський театр" за 1986 рік. То ж, спогади звідти. І починаються вони досить цікаво: "25 червня. Є й театр у Полтаві : як без нього ? Будовою він неважний, та й не хвалять акторів. Вони при мені були у від`їзді в Кременчуці, на ярмарку, отже, я жодної вистави у Полтаві не бачив".* Через кілька днів, 30 червня Долгорукий, прибувши до Кременчука, занотує своє вкрай негативне враження від побачених вистав: "Полтавська трупа була ще тут і кожного дня забавляла публіку у великому сараї (...) . Сьогодні, для конаючого ярмарку, давали "Міщанина у дворянстві", - чудову і всім відому фарсу. Жаль! Двох акторів немає, які б одним наріччям говорили: хто по-російські, хто по-черкаському, інший по-малоросійському ("по-черкаському" і "по-малоросійському"- це одне і теж саме - зробив помітку видавець нарису О.Бодянський) , інший по-польському - змішання мов! Ніякої взаємності взагалі: один говорить, другий, відвернгувшись, шепче про себе свою роль, щоб не забути того, що слід. Які костюмчики! Які рухи! Ляльки на нитці так не набриднуть, як ці живі машини! Спершу я сердився, нудьгував, обурювався, нарешті почав реготати і вмер, було, від сміху... Кажуть, що, десь актори, подібні до цих, беруть з глядачів з глядачів гроші не за вхід, а за вихід: не зле їм перейняти цей спосіб контрибуції, вони б, певно, одержали великий прибуток, тому що в сарай до них набилась силенна сила народу. Духота була жахлива, повітря найміцніше: можна було б я гадаю, в пітьмі запалити свічку: така була пара від любителів театру. Освітлення, до того ж, найсмердючіше: щохвилинна копоть. Крісла без дна, стільці без спинок. Уявіть, що б кожен з нас заплатив за те тільки, щоб випустити на чисте повітря! Шкода, що вони розрахунку свого не знайшли, хоч брали за вхід таку саме платню, яку в Москві дають, щоб просльозитися, дивлячись на незрівнянного Померанцева. "От нечувані злочинці!", як казав один давній мій командир. Я не дочекався кінця тієї потіхи; нареготався, скільки було сили в селезинці, і кинувся тікати з партеру. Вийшовши звідти, як я зрадів сонцю, що заходило! В’язень так не радий свободі!"* Ось і все. Закінчилось занотування. Не дочитуючи статті Пилипчука до кінця, де є розв’язка, я замислилась, що то міг бути за театр? Які були ті актори, що зазнали такої нещівної, може і надто утрированої критики? Ні, це не міг бути театр Котляревського, який тоді не те щоб не гасролював по містах Полтавщини, а навіть не зіграв жодної вистави. І, вже достоту, це не були "Українські Афіни" Трощинського, де тоді збирались Муравйови-Апостоли, Скалони, Хілкови, Лорери...Розгадка знаходиться у тій же статті. Ростислав Пилипчук розповідає: "Знайдені нами документи проливають світло на початковий період існування професійного, публічного, так званого вільного театру в Полтаві. "Вільного"- на відміну від поширених в ті часи кріпацьких труп. З’ясувалася цікава історія. У зв’язку з тим, що восени 1812 року до Харкова приїхала на гастролі полтавська трупа і вирішила тут залишитися після закінчення Покровського ярмарку (6-12 жовтня) , цивільний губернатор І.Бахтін 16 листопада 1812 року звелів поліцмейстерові відібрати в акторів паспорти і разом з поіменним списком на них подати йому. Наступного дня поліцмейстр подав йому "письмові види" і разом з ними перелік усіх дев’ятьох акторів полтавської трупи. В архівній справі залишився "Реєстр", завдяки якому ми й дізнаємося тепер про її особовий склад. Власником трупи був Йосип Калиновський. Актриси - його дружина Ганна Калиновська, Меланія Трусколяська, Ольга Струпова, Олександра Павлова. Актори- Петро Медведєв, Дмитро Поляков, Корній Манкутевич, Дмитро Минєєв.