Смекни!
smekni.com

Діяльність першого професійного театру Полтави (стр. 7 из 11)

*** Особистий архів автора. Розмова із Сторохою Є. В.


Глава 3. Участь акторів полтавського театру в суспільно - політичному житті міста.

Ще раніше в роботі зустрічались згадки про зв’язок нашого міста з декабристами. Вивчаючи це питання поглиблиніше, я натрапила на копію архівного документу, що зберігається в Москві, а саме то були “Свідчення відставного підполковника М. І. Муравйова - Апостола про діяльність декабристів у Полтаві.” Копію, знайдену мною в Державному Архіві Полтави, пропоную до розгляду.

“Взошел я в тайное общество в 1817 году в Петербурге, намерение оного не имело ничего противозаконного до 1819 года. С тех же пор было оное ввести представительное правление, чего достигнуть полагали возмущением вооруженной силы. В сие время я был назначен адъютантом к князю Репнину и отправился к оному в Полтаву. Директор концелярии князя Репнина Новиков был принят также в общество в Москве, а в Полтаве составил он ложу, которая служила рассадником тайного общества. Он в оную принимал дворянство малороссийское, из числа коих способнейших помещал в общество, называемое “Союз Благоденствия”. Значущие члены оного были Лукашевич, помещик переяславского уезда, живущий в Боришполе, он имел об обществе сведения и может насчет Малороссии дать все желаемые подробности. Еще членами ложи были Тарновский, бывший губернским судьею, Алексеев, Семен Михайлович Кочубей и многие другие, коих имена не упомню. Общество сие имело сношение с Северною директориею и, полагаю, с Тургеневым.”*

Сам декабрист відмічає, що Новіков організував ложу, в якій потім був І. П. Котляревський. Як на мою думку, цей факт є найважнішим показником зв’язку театру з політичним життям країни.

* ДАПО - фр. - 8811, оп. 1, спр. 4.


Певно, в ХІХ столітті існувало ще таке правило: якщо хочеш бути повноправною світською людиною, бери участь у благодійності. Звичайно, це дуже сміливе припущення з мого боку, але можна пригадати панів, багатих і задоволених життям, які влаштовували благодійні обіди,

наносили візити в дітячі будинки і таке інше. Всі ці їх шляхетні вчинки реєстрували газети, журнали того часу. І ось я знайшла документ, в якому значилися “Імена особ, заменивших визиты в Новый год, января 1 дня 1852 року, пожертвованием в пользу Александринскаго детскаго приюта в Полтаве”.* Серед 36 призвіщ було і ім’я інженера - полковника Петровского, який в цьому ж 1852 році запропонував свої послуги в будівництві полтавського театру. А сам Петровський був директором Харківської трупи, про яку я розповідала раніше. Були там і підполковник Лебедєв з дружиною. Так, так, це той самий, що купив минуле приміщення театру Котляревського. Був і генерал - майор Врангель, який пізніше опубліковав щоденники першої Наталки - Єкатерини Нальотової.

Благодійність благодійністю, а бунтівниками полтавці залишались завжди. Певний цьому доказ - архівна справа №35:

* Неофициальная часть Полтавских Губернских ведомостей.- Полтава. - 1852 г. - № 1

“З донесення полтавського поліцмейстера прокурору окружного суду про маніфестацію в театрі з приводу відлучення Л. М. Толстого від церкви.

Не пізніше 8 лютого 1902 року

Секретно

Его високородию г-ну прокурору Полтавcкого окружного суда.

5 февраля в здании для просветительных целей труппою русских драматических артистов под управлением Перевского представлена была пьеса писателя графа Л. Н. Толстого ”Власть тьмы” и перед началом второго акта, когда занавесь была поднята, на верхнем ярусе (галерее), а также и в среднем ярусе публика начала аплодировать сильно и кричать “Браво”, и в этот момент из верхнего яруса именно галереи, были брошены в зрительный зал разноцветные небольшие листочки бумаги с гектографированной надписью “Да здравствует отлученный от церкви Л.Н. Толстой, борец за свободу!” и портретом Толстого, а другие на полулистах белой бумаги, тоже гектографированные, антиправительственного содержания. Кто именно бросил не известно, так как во время бросания их было особенно темно в зрительном зале, так что трудно было и вблизи распознать знакомого человека, и такая темнота продолжалась более 5-ти минут, освещение было только на сцене, и то тускло. Произведенным по сему делу дознанием обнаружено, что в то время в театре находились лица, состоявшие под надзором полиции... всего сорок душ, большая часть которых находилась именно на верхнем ярусе (галерее), откуда и были брошены листки, как надо полагать, означенными поднадзорными лицами. Произведенное по сему делу дознание передано Начальнику Полтавского губернского жандармского управления. Об этом имею честь уведомить ваше высокородие и присовокупить, что 6-го сего февраля, утром, на улицах г.Полтавы найдены были расклеенными на заборах и столбах совершенно такие же листки и такого же содержания, какие были разбросаны в театре 5-го февраля.

Дознание в сем последнем случае с целью выяснения виновных производится, и по окончании таковое будет препровождено тому же начальнику жандармского управления. Означенные листки прилагаются.”*

Як бачите, суспільні події Росії - України завжди перегукувались. І це помітно навіть в невеликих містечках нашої країни. Театр в данному випадку - як ланцюжок, що зв`язує дві країни. Отже, знову і знову переконуємось, що роль театру дуже важлива. Адже він не тільки збагачував духовну палітру глядачів того часу, але й відтворював важливі події.


Глава 4. Біографічна сторінка життя деяких відомих акторів

Полтавського театру Котляревського.

4.1. Викуп актора - кріпака Щепкіна з неволі за допомогою

полтавського театру.

Щепкін переніс на російську сцену справжню

малоросійську народність,з усім ії гумором і

комізмом. До нього ми бачили у театрі лише

грубі фарси, карикатуру на співучу,поетичну

Малоросію,Малоросію,яка дала нам Гоголя!

Щепкін тому міг це робити,що його дитин -

ство і молодість минули на Україні,зріднили-

ся з ії звичаями і мовою.

О. Аксаков *

Думки Аксакова підтримуеться зараз багато людей. Щепкін належить до того ряду особистостей, які перші донесли українську мову в життя, зробили ії на рівні з іншими мовами, а може даже й вище. В тому ряду з Михайлом Семеновичем Щепкіним можна побачити незрівняного Івана Петровича Котляревського з його “Енеїдою” і “Наталкою-Полтавкою”, Тараса Григоровіча Шевченко з невмерущим “Кобзарем”, Григорія Квітку-Основ`яненка, директора Харківського театру, автора комедії “Сватання на Гончарівці”... У двох з цих чоловіків-мовоносців доля починаеться однаково: талановиті кріпаки, зустрічаючись з великими майстрами культури, вражають їх своїм талантом. Це - Т.Шевченко і М.Щепкін. Я хочу розповісти про останнього. Звичайно, я не буду розмальовувати,користуючись епітетами, все життя актора, я доторкнусь лише до тої сторінки його постійного щоденника, яку він сам назвав “В Полтаве”.**

* Аксаков О. Критичні статті. - Київ. - 1968 -с. 22

** ЩепкинМ.С.(1788-1863г.)Запискиего, письма,рассказы,материалы для биографии и родословная.-С.Петербург.-1914 г.

Отже, як вам вже відомо з I і II глави, трупа Штейна була запрошена Репніним в 1818 році, за рік до “ Наталки - Полтавки”. Актори приїхали з великого гучного Харкова і маленька затишна Полтава їм сподобалась з першого погляду. І не дивно з такими добрими хозяювами, як Котляревський, Імберг і Репнін, наше місто не могло не приваблювати харківчан. Крім того глядач полтавський був ще “дикарем” у театральній сфері, було багато чого показувати. Загалом актори прийнялись за діло з ентузіазмом. Крім того, рівень вистав полтавського театру був вищий, ніж у Штейна: адже життям театру заправляв Іван Петрович.* Саме тут безпосередньо з участю Репніна Щепкін був звільнений від кріпосної залежності; лише завдяки впливу Репніна він минув загрозу бутиикупленим спадкоємцем Волькенштейн, хозяїном того кріпосного театру, де розгорнулась трагедія “сороки-воровки”, С.М.Каменським, час від час купувавшим кращих кріпосних акторів.* Талант Щепкіна бачили не тільки працівники театру і князь Н.Г.Репнвн, всім глядачам сподобався цей маленький чоловік, так виразно передаючий образ вого героя. А як же почалась сценічна кар`єра Щепкіна? Про це відомо дуже багато, але я все ж таки розповім, на мій погляд, декілька дуже цікавих фактів про великого артиста. Певно, вже в провінціальну пору сприйняття комічного у Щепкіна еволюціонувало і ускладнювалося. Коли влітку 1810 року на Корінной ярмарці трупу Барсових бачив наш причепливий мандрівник І.М.Долгорукий, йому не сподобалося і там теж. Цьому столичному театралу актору кинулось ввічі те, що все в виставі було балаганним, скоморошеським. Але це не той спогад критичного глядача, який я помістила до II глави. Там і трупа інша (керівник-Калиновський), і місто дії - Кременчук. А тут - Харків, трупа Барсових, основним жанром якої була шкільна драма.* Треба відмітити,що саме у колі харківських акторів Щепкін отримав своє перше артистичне виховання; і тут він виступав вперше.

* Михаил Семенович Щепкин.Жизнь и творчество.- М.-1984 г.-1 том -с. 435

В своїх записках Михайло Семенович багато сторінок присвятив цім фактам, але річ про інше. Отже, за враженням Долгорукого, дослідники мають гадку, що тим самим коміком-бутафором, про якого пише наш мандрівник, був молодий Щепкін, і що він поступаючись публиці,яка “здесь,как и везде, любит скоморошество, дурачился що всей мочи”, коли в ролі сажотруса в опері “Князь-сажотрус” весь в сажі вилізав з камину й витирав обімича княжеським мереживом. За спогадами очевидців, Щепкін в ті роки в комічних ролях любил імітувати знайомих, вдаватися до утворення портретних карикатур і таке інше.* Як мені здається , Щепкін народився актором. Він настільки полюбляв грати, що не минав щодної можливості отримати хоч мізерну, але роль. Але мізерних ролей в його житті було дуже небагато. Як згадує брат артиста, Абрам Семенович Щепкін: “Во все продолжение существования Полтавского театра г.Щепкин участвовал во всех без исключения представлениях; положительно ни один спектакль не проходил без его участия. Лучшими ролями считались почти все, в которых он участвовал, потому что он каждую роль одушевлял и оживлял игрой своей- и притом всегда был верен”.** І так вважав не тільки А.С.Щепкін. Котляревський спеціально для Михійла Семеновича написав роль виборного в “Наталці” і головну роль в “Москалі”. Але, як не дивно, найбільш глядачам Щепкін подобався не в ціх геніальних творіннях драматурга, а в п`єсі “Жидовская корчма”, де у головній ролі єврея він копиював тогочасного полтавського міського голову О. Зеленського, який був євреєм. Це не дуже подобалось останьому, і він заручився платити кожний рік трупі по дві тисячі, тільки щоб п`єсу зняли з репертуара, на що актори погодились. Коли Репнін узнав про це, він наказав артистам ще частіше грати цю п`єсу, а Зеленський, щоб не гнівити “верхи”, повинен був ходити на прем`єри.***