Смекни!
smekni.com

Діяльність першого професійного театру Полтави (стр. 5 из 11)

* ПилипчукР.Я.У дощепкінський період. З історії театру в Харкові та Полтаві.//Український театр. - К. - 1986р. - №6. - 27с.


Губернатор тільки 4 січня 1813 року розпорядився повернути паспорти: Павловій та Медведєву і відпускну Минєєву. Щодо Полякова, то виданий Воронезьким губернським правлінням паспорт йому було вручено з тим, щоб протягом двох місяців він влаштувався на якусь службу. Так само отримав паспорт Манкутєвич, але з тим, що після закінчення терміну, зазначенного в паспорті, він повернеться на попереднє місце проживання

до Полтави. Що ж до подружжя Калиновських, Трусколяської та Струпової, Бахтін затримав спільний їх квіток на вільний проїзд до Харкова, виданий 19 вересня 1812 року, аж до одерження з Полтави відомостей про те, чи мають вони право далі проживати Харкові. У відповідь на лист Бахтіна від 4 січня 1813 року полтавській цивільний губернатор Тутолмін 7 лютого 1813 року повідомив, що "власник трупи Йосип Калиновський з дружиною і товаришами його прибув до Полтави з Одеси в минулому ще 1808 році з паспортом херсонського пана військового губернатора Еммануїла Осиповича дюка де Рішельє і з того часу перебував у Полтаві, роз’їзджаючи до суміжних губерній з одержаним в тутешньому губернському правлінні за дозволом пана малоросійського генерал-губернатора письмовим видом, замість якого видано йому від виконуючого обов`язки губернатора полтавського пана віце-губернатора новий квіток на підставі попередніх паспортів, що підтверджують його безсумнівну поведінку".

Але ця відповідь не задовольнила Бахтіна, і 8 березня 1813 року він звертаеться до херсонського, таврійського і катеринославського генерал-губернатора Е. де Рішельє з питанням: "З якого приводу Калиновський одержав паспорт на в`їзд до Полтави і чи має він право проживати з трупою своєю далі в Харкові, а чи повинен бути повернутий до Одеси" Е.де Рішельє 29 березня 1813 року відповів, що "... актор Калиновський раніше перебував при Одеському театрі, потім, коли забажав поїхати до Полтави, йому дано звідси на вільний проїзд туди паспорт. Тут до нього ніякої потреби немає, а тому вільно йому жити зп його бажанням і в Харкові".

На цій підставі 3 травня 1813 року Бахтін видав ордер харківському поліцмейстеру на вільне проживання в Харкові Йосипу Калиновському, який 10 червня 1813 року дав розписку про те, що він одержав відібраний півроку тому квіток, виданий йому разом з дружиною Ганною і актрисами Меланією Трусколяською і Ольгою Струповою полтавським віце-губернатором для вільного проїзду до Харкова, Катеринослава і різних місць Полтавської губернії. Поки тягнулася справа, полтавські актори мабуть здобували разові дозволи на вистави, бо в згаданій вже попереду справі Державного архіву Харківськой області є документи, які свідчать, що 28 листопада і 1, 26, 27 і 29 грудня 1812 року в Харкові відбулись якісь вистави, афіши яких були подані харківським поліцмейстером І.Бахтіну для наступного пересилання їх до Міністерства Поліції.* Ось така історія... Характеризуючи ці занотування Долгорукого хочу зазначити, що вже дуже суворий був "критик", порівнюючи театр Калиновських з "... незрівнянним Померанцевим" Москви. Так, недоліки були. І розмовляли актори різними мовами, і так званих "суфлерів" ще не було, але ж...Тогочасному театру можна багато пробачити, він тільки - но народився, тільки почав розвиватися, і ще мав багато слабких місць. Зараз повернемося до Лобанова - Ростовського і його театру. Як вже згадувалось вище, приміщення було збудоване у 1810 році, і розсташовувалося воно біля немецької колонії (зараз вулиця Балакіна,2). Невипадково одна з вулиць, а також два провулки поруч із школою № 7, і зараз називаються Театральними.** Я ще раз хочу визначити проблему дати. В історіографії я вказала документи, які свідчать про будівництво театру в 1810 році. Крім цього, з свого особистого архіва, де міститься розмова з науковим працівником літературно-меморіального музею ім.Котляревського, хочу зазначити, що навіть в державному архіві Санкт-Петербургу є факти про будівництво театру в 1810 році. Це і щоденник Катерини Нальотової, де вона розповідає про своє творче життя на полтавському коні, і листування Лобанова - Ростовського з міністром іноземних справ ( див. глава I п. 1.1) .

* ДАХО, ор.3, опис 18, справа 179.

** Самсоненко С. Літопис театру // Зоря Полтавщини. - 1972- 12 травня.

Ще декілька фактів, які свідчать, що Лобанов - Ростовський був по-справжньому зацікавлений в розвитку театрального мистецтва. В полтавському театрі з метою заохочення приїзджаючих та місцевих артистичних труп плата за користування театром з акторів не бралася до 1847 року (по свідоцтву Павловського) .* За театр відповідала міське самоуправління, яке і здавало його в аренду різним особам. Котляревського було призначено директором Полтавського театру в 1818 році.Вже тоді в нього зародилися ідеї написати щось для народу. В 1818 році на запрошення вже нового генерал-губернатора князя М.Г.Рєпніна до Полтави приїхала з Харкова трупа І.Ф.Штейна, в якій грав відомий артист Михайло Семенович Щепкін. Трупа складалась з 15-ти чоловік. Приїзд акторів був великою культурною подією в житті полтавців. Цікавим фактом вважаю відгук все того ж причепливого театрала-мандрівника Долгорукого, який відвідуючи Харків в 1810 році у своєму подорожньому нарисі записав: "Був би сьогодні театр, але не відбувся, бо трупа якось розстроїлась: Полтава зманює до себе акторів і актрис..."** Може це й не була трупа Штейна, але вже такий критичний відгук примушує замислитись. Невже ж актори з Харкова, там, де Г.Ф.Квітка-Основ`яненко завідував театром, їхали в ще тоді невідому Полтаву? Не може цого бути. Але навіть якщо Долгорукий правий, і Полтава по-справжньому "зманила" до себе 2-3 акторів, то ніякого успіху їй це не принесло, в тому 1810 році. Справжній успіх ще чекав на наше невеличке місто з написанням великої та незрівняної "Наталки-полтавки". Про це - подальша розповідь.

2.2. "Наталка – Полтавка" - перша ластівка Полтавського театру і показник творчоздатності акторів трупи Штейна.

175 років минуло відтоді, як на сцені театру з`явилась "Наталка – Полтавка" - нев`януча квітка нашої нової драматургії, перша українська п`єса з народного життя.* Її вистава була вістуном "української весни" рідного слова в Рідній Землі.**

* Особистий архів автора.Розмова із Сторохою Є.В.

** Пилипчук Р.Я. У дощепкінський період. З історії театру в Харкові та Полтаві // Український театр. - 1986 р.- № 6.- 29 c.

З часу появи на театральних підмостках у 1819 році ця перлина української драматургії не сходить з конів театрів, її гаряче сприймають глядачи за межами нашої держави.

Не можна не погодитись із І.К. Карпенко-Карим, що "чаруюча душу краса "Наталки-Полтавки" полягає в надзвичайній простоті, в правді і, найголовніше, в любові автора до свого народу, в любові, котра з серця Котляревського перейшла в його твір".

Перший український драматург в своїх п’єсах органічно вводить в дію ліричні і побутові пісні, танці. В композиції "Наталки-Полтавки" значну роль відіграє пісня. В ній драматург розкриває внутрішній світ його персонажів. За свідченням Срезневського, Іван Петрович поставив за мету "дати привабливе змалювання малоросійської жінки, іяка є центральною фігурою в цих творах".**