Революцію визначають як глибоку якісну зміну у розвитку. Стосовно ж соціокультурного середовища говорять про докорінну, як правило, насильницьку зміну найголовніших традиційних цінностей і стереотипів (поведінки, свідомості, мислення), зміну ідеології, крутий поворот державної політики в області культури, кардинальне перетворення соціального складу інтелігенції.
Циклічний тип культурної динаміки виходить з уявлення про те, що зміни у світі підпорядковані закону повторюваності, оборотності. Кожна культура проходить певний життєвий цикл від народження до смерті, рухаючись по замкненому колу до початкового стану хаосу. Подібні погляди були поширені у V-IV ст. до н.е. у грецькій (Арістотель, Полібій) і давньокитайській (Сима Цянь) філософії.
Ідея циклічності протистояла ідеї прогресивного поступального розвитку людської культури і у ХIX-XX ст., знайшовши своє відображення в теорії культурно-історичних типів М.Я.Данилевського, в понятті "культурних організмів" концепції О.Шпенглера, кругообігу "локальних цивілізацій" А. Тойнбі.
Зміни в рамках циклу виявляються повторюваними, суспільства рухаються за подібними траєкторіями протягом багатьох поколінь. Сприйняття часу в них також циклічне, тобто таке, яке періодично повертається до початкової точки. Тому минуле поетизується в легендах про "золоту" добу, яка уявляється найкращою, гідною наслідування і відтворення.
Ще одним типом соціокультурної динаміки називають інверсію, яку іноді розглядають як окремий випадок циклічних змін. Однак це не зовсім правильно, бо інверсія описує зміни, які рухаються не по колу, а здійснюють маятникові рухи - від одного полюса культурних значень до іншого і назад. Такий тип динаміки виникає у суспільствах, де не склалося стійке культурне ядро, "золота середина" або міцна структура. Тому ослаблення жорсткої нормативності і обмежень може приводити до розпущеності звичаїв, повна покірність існуючим порядкам і їх носіям може змінюватися "безглуздим і нещадним бунтом", розгул пристрастей і чуттєвості може поступитися місцем крайньому аскетизму і розсудливому раціоналізму. Чим менше ступінь стабільності суспільства і чим слабкіше налагоджені відносини між його різними компонентами, тим більшого розмаху набувають повороти в його духовному і політичному житті.
Інверсійна хвиля може охоплювати найрізноманітніші періоди - від декількох років до декількох століть. Інверсійний характер мали зміни культури в різні часи і в різних суспільствах. У вітчизняній історії на певному етапі такий характер мав перехід від язичництва до монотеїзму, що супроводжувався знищенням попередніх культів, від релігії до атеїзму, що призвів до руйнування колишніх святинь, огульної критики релігії і розправ зі священиками, від культурної ізоляції до інтенсивного наслідування західних зразків, від державно-партійного тоталітаризму до плюралізму як прямо протилежних моделей політичного і культурного життя.
Характер культурних змін. Коли говорять про характер культурних змін, мають на увазі напрям їх впливу на суспільство. З цієї точки зору розрізняють: зміни, які ведуть до збагачення і диференціації культури; зміни, які ведуть до ослаблення диференціації і занепаду культури; і зміни, які можуть ніяк не виявляти себе протягом тривалого часу, прирікаючи культуру на застій.
Збагачення культури прийнято розглядати як процес поглиблення диференціації її структури при збереженні стійкості фундаментальних частин системи, тобто духовно-етичної спадщини. Позитивні зміни завжди пов'язані з формуванням нових жанрів, напрямів, стилів мистецтва, впровадженням нових технологій, появою нових культурних центрів, народженням геніїв і т.д. Нове не завжди може служити синонімом прогресу, а лише в тому випадку, коли воно сприяє духовно-етичному вдосконаленню людини, допомагаючи їй розширювати зону свободи без шкоди для всього живого.
Культурний занепад частіше за все пов'язаний з ослабленням значущості високих сфер культури, її примітивізацією, зростанням прагматичної спрямованості суспільної свідомості, тобто з набором чинників, викликаних стандартизацією життя в умовах масового суспільства. Занепад також може виражати себе або як втома, реакція розслаблення на попередній бурхливий період розвитку культури, або як незадоволення його результатами.
Культурна криза супроводжується різким ослабленням традиційних зв'язків між найважливішими елементами і інститутами культури. Внаслідок цього система зазнає розпаду. Криза може бути остаточною, але може також дати початок формуванню інших, більш актуальних елементів та їх зв'язків, ставши зародком нової культури.
Про культурний застій кажуть, коли зміни не відбуваються протягом тривалого часу. Суспільство виявляє прихильність до традицій, орієнтується на повторюваність норм, цінностей, смислів, знань, розповсюджує заборону на нововведення. У таких соціокультурних середовищах переважає циклічний тип динаміки, випрямити який у лінію поступального прогресивного розвитку не в змозі навіть великі відкриття.
Той або інший варіант культурних змін, як правило, не охоплює культуру загалом. Навпаки, відмінною особливістю будь-якої культури є її багатошаровий характер, внаслідок чого в ній можуть відбуватися одночасно зміни, направлені в різні сторони і з різною швидкістю. Рух до оновлення, як правило, викликає накопичення тенденцій до стабілізації, що приводить рано або пізно до відкочування і зміни орієнтацій.
Крім того, різні компоненти культури змінюються з різною швидкістю. Найбільш стійкою є міфологія, здатна в тій або іншій формі зберігати свої образи протягом багатьох віків. Великий запас консервативності містить в собі і релігія, яка несе функцію інтеграції суспільства. Більш мобільною є художня культура, яка гнучко реагує на зміну духовного стану суспільства або його окремих верств. Але найвищу здатність до змін має наука, яка подвоює свої основні параметри за 10-12 років.
62.Поняття часу в соціокультурній динаміці
Изучение социодинамики культуры имеет огромное значение для понимания изменений, постоянно происходящих в обществе. Слово "социодинамика" происходит от соединения латинского слова "социум" - общество и греческого "динамика", что означает состояние движения, ход развития; при рассмотрении социокультурной динамики речь идет об изменениях, которые происходят в культуре под воздействием внешних и внутренних сил. Разработаны различные модели социокультурных динамических процессов:
· эволюционная (Г. Спенсер, П. Тейяр де Шарден);
· циклическая (О. Шпенглер, А. Тойнби, Л.Н. Гумилев) ;
· волновая (П. Сорокин).
В целом под социокультурной динамикой понимается процесс развертывания отечественной культуры во времени и пространстве и во взаимосвязи с социальной организацией, социальными переменами и социальными потрясениями, которыми так богата отечественная история. Культура, по словам известного ученого Ю.М. Лотмана, "всегда связана с историей, всегда подразумевает непрерывность нравственной, интеллектуальной, духовной жизни человека, общества и человечества. И потому, когда мы говорим о культуре нашей, современной, мы, может быть сами того не подозревая, говорим и об огромном пути, который эта культура прошла" [1].
В работе "Культура и взрыв" Ю.М. Лотман выделяет два типа динамических процессов культуры: взрывных и постепенных, между которыми устанавливается определенное соотношение. Частые взрывные процессы, прерывность и катастрофичность русской истории, отмеченные Н.А. Бердяевым, неразрывно связаны со спецификой нашей культуры. В каждом из 5 периодов отечественной истории, которые были выделены Н.А. Бердяевым, происходили существенные культурные сдвиги при сохранении определенной преемственности.
Cоциологическое осмысление социальных процессов (социокультурной динамики, социальных изменений) обычно принято начинать с именования процессов, выделяемых по тем или иным признакам для более детального рассмотрения. Так, различают взаимодействие и конфликт, легитимацию и институционализацию, дифференциацию и интеграцию, конфронтацию и конвергенцию, или сущностно разнородные процессы: индустриализацию, урбанизацию, демократизацию, рекрутирование, феминизацию и др. Иные признаки заложены в различении развития и функционирования, роста и стагнации, прогресса и регресса, трансформации и модернизации.
П.А. Сорокин предложил систематизировать признаки, уточняющие понимание любого из социокультурных процессов, разделив их на четыре группы. Это: — предметные характеристики процесса; — его соотношения во времени; — его пространственные соотношения; — его направленность в четырех аспектах (во времени, пространственная, количественная и качественная).
П. Штомпка выделил четыре главных критерия и два дополнительных для предложенной им типологии социальных процессов. Это: 1) форма или очертания, которые принимает процесс в графическом отображении вдоль оси времени (однонаправленный, мультилинейный, ступенчатый, циклический, спиралевидный, неупорядоченный); 2) итог, результат процесса (морфогенезис, трансмутация, простое репродуцирование или расширенное, трансформация); 3) степень осознания процессов людьми (предсказуемые «явные», нераспознаваемые «латентные», протекающие вопреки ожиданиям «процессы-бумеранги»); 4) движущие силы процессов (внутренне присущие «эндогенные» или действующие извне «экзогенные», «материальные» или «идеальные», возникающие «снизу» спонтанные или идущие «сверху» спланированные). Дополняет эту типологию различение уровней социальных процессов: макропроцессы осуществляются на уровне мирового сообщества, национальных государств, регионов, этнических групп; мезопроцессы протекают на уровне больших групп, сообществ, ассоциаций, политических партий; микропроцессы — на уровне жизни человеческих индивидов, в малых группах, семьях, школах, дружеских кружках. Наконец, шестым критерием для своей типологии П. Штомпка выделил временной диапазон процессов, в плане их продолжительности. К сожалению, здесь он лишь кратко отметил, что диапазон этот очень велик — от крайне коротких, мгновенных, быстротекущих процессов до долговременных, растягивающихся на целые исторические эпохи, которые могут длиться столетиями и тысячелетиями.