Смекни!
smekni.com

Характеристика кабана (стр. 2 из 7)

За ступенем вологості більшість ґрунтів відноситься до категорії свіжих – 84,8% вкритих лісовою рослинністю земель; питома вага інших становить: сухі – 0,9%, вологі – 0,6%, сирі – 6,5%, мокрі – 3,2%.

На долю земель з надмірним зволоженням приходиться 9,7% площі вкритих лісовою рослинністю земель. Болота займають площу 1597,3 га.

Гідролісомеліоративні роботи на території держлісгоспу не проводились.

1.4.1. Характеристика рік та водоймищ

Найменування рік та водоймищ Куди впадає ріка Загальна протяжність, км Швидкість течії, км/год Ширина, м Глибина, м Ширина лісових смуг вздовж берегів річок, м
згідно нормативів фактична
Сула Дніпро 363 0,5 30 1-2 не виділяються в зв’язку з тим, що ліси віднесено до категорій захисності лісів 1 групи з більш суворим режимом лісокористування
Удай Сула 327 0,3 20-25 2-3
Войниха 29 0,1 до 5 до 0,5
Оржиця 117 0,2 10 0,7
Сліпорід 83 0,2 5 до 0,5
Чумгак Оржиця 75 0,1 5 до 0,5
Хорол Псьол 308 0,2 10-20 0,8

1.5 Стан земель лісового фонду

Аналіз сучасного розподілу площі лісового фонду по категоріям земель дозволяє зробити висновки, що лісові землі в практичній діяльності використовуються ефективно. Про це свідчить збільшення питомої ваги вкритих лісовою рослинністю земель (3 80,0% до 80,2%), зменшення площі не вкритих лісовою рослинністю земель на 4,9% і незімкнутих лісових культур (з 2,3% до 0,3% від загальної площі.

1.6 Лісорослинні умови

Територія ДП „Лубенське лісове господарство” покрита в основному твердолистяними породами дуба, граба, акації, клена, в’яза, які займають 57% вкритої лісом площі. М’яколистяні породи – вільха, верба, тополя, осика в низовинних місцях становлять 27% лісовкритих земель, решта земель (16%) вкрита хвойними насадженнями, в основному сосни звичайної. Середній запас деревини на 1 га вкритих лісом земель складає біля 180 м³, а окремі деревостани тополі мають запас більше 400 м³/га. Щорічний середній приріст – близько 5,0 м³/га. Вікова структура насаджень нерівномірна: молодняки займають 36% вкритих лісом площ, середньовікові – 58%, достигаючі – 4%, стиглі та перестиглі – 2%.


Розділ 2. Характеристика кабана

2.1 Характеристика кабана та систематичне положення

Кабан Sus scrofa відноситься до

Ряду кабан Sus

Родина свиней Suiadае

Ряду нежувальних Nouruminaуіа

Ряду парнокопитні Artiodactila

Кабан, як тварина досить поширена на території України, досліджувався мало. В Україні свої праці направлені на вивчення кабана зробили М.Т. Сокур (1964 р.), А.П. Корнеєв (1973 р).

Кабан на території нашої країни в певний час був майже винищений і траплявся рідко, але за невеликий проміжок часу набув розповсюдження, для чого з метою запобігання нанесення шкоди лісовим та сільскогоспо-дарським культурам було прийнято рішення про відстріл кабана.


Першим хто видав більш досконалий опис кабана П. Панлас в 1778 р., а в 1867 р. К. Кеслер та А. Черкасов випустили свої описи. Полювання на кабана має великі традиції та тягнеться ще з давніх-давен. З старовинних джерел інформації відомо що велика кількість кабанів трималась в плавнях річки Дніпра та в заболочених районах.

Починаючи з кінця ХІХ століття чисельність кабана на Україні починає знижуватися і досягла критичної точки. Причиною такого стрімкого падіння чисельності усього виду стала масова вирубка лісів на долинах річок, осушення боліт, самовільний відстріл.

Таке падіння поголів’я популяції тривало до другої половини ХХ століття, на даний час стан популяції кабана в цілому в Україні задовільний, проводиться полювання за відповідними дозволами, та влаштовується полювання для іноземців, що дає непогані грошові надходження до мисливських господарств.

Мисливське господарство – одна із галузей народного господарства та природокористування, основною метою якого повинно бути не лише використання природних умов, а й відновлення їх. Важливо зауважити, що в ХІV ст., з появою пороху та вогнепальної зброї (1389 р.), перші мушкети, а пізніше гвинтівки, були не військовою, а мисливською зброєю. Перехід від ремінних до капсульних рушниць, користування гільзами під час стрільби також уперше застосували у мисливстві і значно пізніше – з військовою метою. Значною мірою вплинуло на популяцію дикого кабана.

Кабан – великий звір, на перший погляд дещо незграбний, від домашніх свиней відрізняється більш високим тулубом і відносно короткими ногами. Морда витягнута, конусоподібна, закінчується голим плоским, хрящем “п’ятачком”. Восени, взимку і навесні тіло звіра покрите щетиною, особливо міцною та довгою (12–13 см) на хребті, де вона утворює “холку”. Колір щетини у кабанів буває різноманітний: чорно-бурий, сіро-бурий і рудуватий. Під щетиною залягає густа і м’яка підпушина.

Влітку після весняної линьки, кабан майже зовсім втрачає волосяний покрив, покритий лиш рідкими, короткими щетинками.

Довжина тіла 125 – 175 см, висота разом з холкою 80 – 100см, вага дорослих особин 150 – 300 кг. Конусоподібна, стиснута з боків форма тіла кабана з цупкою щетиною сприяє легкому переміщенню в густих заростях. В Україні живе два підвиди дикої свині. У північних, центральних і східних областях – європейський, а в Карпатах, південних і південно-західних областях – румунський підвид. Останній трохи масивніший, маса окремих особин самців сягає 250 і більше кілограмів. Самки у обох підвидів менші. Самці мають верхні нижні ікла – бажаний трофей мисливців. Кольори шерсті різних підвидів відрізняються. Для румунського характерне світло-буре або чорно-буре забарвлення з сіруватим відтінком. Європейський підвид має темніші тони.

Кабан відноситься до всеїдних тварин з однокамерним шлунком. Годуються в більшості рослинною їжею, добуваючи частини рослинності за допомогою видозміненої форми щелеп, що утворюють “рило”. Віддають перевагу сільськогосподарським культурам, чим інколи завдають шкоди; в раціон їхньої їжі входять також і безхребетні та дрібні хребетні.

Зуби добре розвинуті, особливо клики. Клики верхньої щелепи, порівняно короткі, зігнуті направлені до гори. Тригранної форми клики нижньої щелепи ростуть до гори. Особливо вони небезпечні у сікачів-трирічок, на 4–5-му році життя, коли вони починають закручуватись. У сікачів клики досягають до 10 см у довжину, клики свині значно менші.

Статева зрілість наступає в двохрічному віці, вагітність продовжується біля чотирьох місяців. Народжується до 10 добре сформованих поросят, швидко розвиваються. Поросята з’являються в квітні і до осені досягають 20–40 кг, в залежності від кормової бази району.

Дикі свині – кабани – розповсюджені дуже широко на території України, Білорусії, Росії та Прибалтики.

Від домашньої свині дикий кабан відрізняється більш плоскою формою тулуба, міцними, доволі довгими ногами і крупною, різко витягнутою формою худої голови.

2.2 Ареал та фактори, що впливають на поширенняареалу

На даний момент поширення ареалу дикого кабана надзвичайно широке і простягається від Атлантичного до Тихого океану та охоплює північну Африку, Середню, Південну та Східну Європу. А також від Гімалаїв до Південного Сибіру, Забайкалля, Далекого Сходу та деяких островів Японії.

Стосовно території України, то кабани ще в 30-х роках минулого століття були частим звіром в лісах Волині та Поділля. Найбільшим поширенням кабан користується в та низинних районах Західної України, в таких областях як Закарпатська, Чернівецька, Львівська, Тернопільська.

В Одеській області він тримається в заплавах Дніпра, зустрічається кабан в малій кількості також в Житомирській, Кіровоградській, Київській, Полтавській, Черкаській і Сумській областях.

Кабани добре пристосувалися до життя в усіх без винятку природних зонах нашої країни. Кабани полюбляють заболочені угіддя із заростями комишу, очерету, рогози та іншої рослинності. Також добре вони почувають себе і в хвойних масивах, особливо де є культури дуба.

Значно полегшує справу розповсюдження кабанів по території України швидке зменшення чисельності вовків на території більшості мисливських господарств країни, але в деяких регіонах спостерігається зворотній процес.

2.3 Загальні особливості живлення кабана

Кабани – всеїдні тварини. Поряд з рослинною їжею – гриби, ягоди, корені, бульби, кукурудза вони поїдають різновиду їжу тваринного походження: комахи та їх личинки, змії, яйця птах та пташенят, різну падаль, а інколи і собі подібних.

Враховуючи всеїдність кабана, дуже тяжко визначити видовий склад його харчів на протязі всіх географічних зон, але зрозуміло одне – воно різнобічне. В різних частинах обширного ареалу кабана склад його кормів різко змінюється в зв’язку з типом переважаючої там рослинності та видовим різнобіччям рослинних угрупувань та ґрунтової форми, а також особливостями їх сезонного розвитку.

Потрібно відмітити, що кабани в різних природних зонах свого ареалу, навіть на інших континентах, зберігають прив’язаність до груп кормів рослинного та тваринного походження.

До першої найбільш масової групи кормів відносяться підземні частини трав’янистих рослин – кореневищ, які володіють високим складом, цінних харчових речовин, які добуваються тваринами на протязі року.

До другої, найважливішої групи входять: жолуді, горіхи, ягоди. Даний вид кормів надзвичайно поживний, але як правило існує тільки в сезон дозрівання. У врожайні роки саме ці групи кормів допомагають різкому збільшенню чисельності цієї тварини.