Разом з тим, не можна заперечувати того факту, що магдебургія сприяла економічному розвиткові міст в Україні, формуванню в них елементів буржуазного суспільства. Міське право наближало українські міста до міст Західної Європи, де з розвитком міського життя, парламентів, міських судів закладався фундамент громадського суспільства. Більш інтенсивно це відбувалось у західних регіонах України.
Слід також мати на увазі давні традиційні зв’язки України з європейським світом. Від Києва проходив цілях суходолом через Володимир-Волинський, Краків, Прагу до Баварії, Рейнської землі, Англії, Франції та Іспанії. Через Прип'ять, Буг та Німан лежав шлях до Балтійського моря і Саксонії. Татаро-монгольське панування призвело до зниження торговельного руху цими шляхами, але не припинило його. Вже у XVст. ці зв'язки значною мірою були відновлені. Швидко зростало значення Гданська, який відігравав роль посередника у торгівлі України з країнами Західної Європи. Важливого значення набуло вивезення деревини та продуктів її переробки, що використовувались для виготовлення зброї, у корабельній справі, а поташ — у виробництві тканин, скла, мила. Ці товари через Гданськ потрапляли до Фландрії, Англії, Франції.
Блокада турками Чорного моря надала нового імпульсу європейській континентальній торгівлі зі Сходом, у якій Україна посідала важливе місце. Вже в середині XV ст. через Німеччину, Угорщину, Польщу було прокладено торговельний шлях з Північної Італії на Схід, який мав компенсувати втрати від занепаду чорноморсько-кримського напрямку. Новими центрами італійської торгівлі стали Краків і Львів, де зосередилася діяльність численних представників купецьких родин Генуї, Флоренції, Венеції, багатьох торговельних і банківських підприємств. Чимало просякнутих Духом Відродження освічених, енергійних людей налагоджувало тісні стосунки з місцевою елітою, активно інтегрувалось у місцеве життя і переносило на новий грунт тенденції розвитку світської науки і культури, європейської заповзятливості. Прикладом може бути Пилип Калімаха (1437 — 1496), який почав свою діяльність як представник підприємницької родини Тедальді а з часом став радником польських королів Казимира Ягелончика і Яна Ольбрахта, вихователем королівських дітей, активним провідником династичних інтересів Ягелонів. Як історик, політик і письменник він Поєднував у своїй творчості матеріалістичні філософські погляди з антифеодальними суспільними настановам. У XVI столітті гуманістичні ідеї й культура Відродження проникли у Східну Європу, зокрема й на Україну. Цьому сприяли зародження буржуазних відносин і встановлення зв’язків українських земель з країнами Західної Європи. Ренесанс на Україні мав своєрідний хварактер і хронологічно не збігався з європейським Відродженням. Його часове визначення охоплює XVI – першу половину XVIIстоліття. Це був час могутніх антифеодальних і національно-визвольних рухів на Україні. Майже століття – від Люблінської унії 1569 до початку визвольної війни українського народу 1648-54 років – було заповнене класовими битвами, зовнішніми і внутрішніми війнами. Боротьба воскресилаідею національної свободи, яка пройняла політичне і духовне життя. За відносно короткий історичний період українське мистецтво пройшло шлях від засвоєння окремих елементів Відродження до загального захоплення ренесансним світоглядом. Гуманістичному рухові на Україні сприяли розвиток освіти, піднесення національної свідомості і патріотизму. Провідниками художніх ідей стали братства. Жодне з попередніх століть в історії України не зберегло такої кількості імен видатних діячів, причепних до різних сфер інтелектуальної діяльності й об’єднаних спільними цілями та естетичними ідеалами. Серед них – Іван Вишенський, І. Федоров, Є. Наливайко, П. Конашевич-Сагайдачний, С. Зизаній і інші. Мистецтво цього періоду підготувало ідеологічні основи визвольної епопеї 1648-54 років.
Нове мистецтво на Україні народжувалося не скрізь, осередками ренесансної культури були окремі міста, де здійснювався синтез різнорідних художніх явищ. З ремесла мистецтво почало перетворюватись на активне знаряддя пізнання, науку. Змінювалася сама художня концепція – від символічно-декоративного стилю зображення до його життєвого наповнення. Звернення на новому етапі до античної культури, яка проникла через Візантію ще за часів Київської Русі, стимулювало вивчення природи, сприяло новому розумінню краси. Архітектурні трактати виховували розуміння цілісності художнього образу, пропорцій ритму і гармонійності співвідношень. Водночас з архітектурою зростала роль скульптурного декору. В живопису помітний інтерес до анатомії людини, її об’ємно-пропорційного зображення. Виняткове значення мало застосування у мистецтві законів перспективи, що вплинуло на зміну бачення світу. Ренесанс в українському мистецтві був часом встановлення і розвитку реалістичного портрету. Для архітектури та образотворчого мистецтва України того часу характерне поступове звільнення від релігійних канонів, проникнення в твори світських засад, життєвостверджуючих тенденцій.
Дякуючи Люблінській 1569 року польським феодалам вдалось захватити крім раніше окупованих земель також Волинь і Придніпров’я. Національні і соціальні протиріччя ще більше загострились, і весь кінець XVI перша половина XVII століття заповнені безперервними козацько-християнськими повстаннями. Польща тоді була першокласною воєнною державою. Визвольна війна українського народу досягла кульмінації у війні під проводом Богдана Хмельницького і закінчилась з’єднанням України з Росією. Ось на такому складному історичному грунті подій продовжувало розвиватись українське мистецтво в XVI початку XVII століттях.
Протягм XIV – першої половини XVI століття розвиток мистецтва вцілому визначався дальшим використанням загальних норм художньої культури давньої Русі. Проте українське мистецтво тих часів не можна розглядати як просте продовження давньоруських традицій. В ньому відбувались значні зрушення, що зумовлювались як внутрішнім розвитком, так і зв’язками, ознайомленням з мистецтвом інших народів.
Гуманістичні погляди, що відбивали прогресивні риси соціально- економічного розвитку різних країн, поволі охоплювали всі простори Європи і знайшли свій відгук та послідовників на українських землях. Торгівельні зв’язки українських міст з багатьма країнами, потреби вдосконалення ремісничого виробництва та військової справи сприяли нагромадженню відомостей з різних галузей знань. Багато українців виїздили на навчання до різних міст Польщі, Чехії, Італії, Німеччини та Франції. В рамках релігійного світогляду у Львові, а зокрема і в усій Україні, набували поширення різні єретичні вчення, які ставили за мету звільнити суспільство від обмежень офіційних церковних догматів, виступали проти збагачення церковних владик і перегукувались з ідеями реформації. Місто-купець і місто-воїн водночас відігравало значну роль у розвитку середньовічної культури. У XV-XVIII століттях тут існувало кілька шкіл при церковних братствах, костьолах, монастирях; серед них – братська школа, з якою пов’язано багато імен видатних діячів української культуриXVI-XVII століть. Заснований у 1661 році Львівський університет був одним з найстаріших у Центральній Європі і першим на українських землях вищим учбовим закладом. Літописи і книгописання, перші на Україні друковані видання “ Апостол” та “ Буквар” (1574 рік), пов’язані з іменем російського першодрукаря Івана Федорова, гострі полемічні праці, спрямовані проти католицької реакції, краєзнавчі та історичні нариси, поетичні твори, пам’ятки музичної культури і юридичної науки, що створювалася представниками різних національностей слов’янською, латинською, вірменською мовами, -- ось побіжний перелік розмаїтої культурної спадщини Львова епохи феодалізму. Все це правило за багатий поживний грунт для розквіту образотворчого мистецтва та архітектури Львова [34].
Хоча в умовах Львів, що був в колоніальному становищі, всі ці явища не дістали належного й послідовного розвитку, все ж вони визначили ті серйозні зміни, що намітились у суспільно-політичному й культурно-мистецькому житті. Творчість тогочасних майстрів дедалі глибше сповнюється гуманістичним розумінням прекрасного, що зумовлює багато спільних рис українського мистецтва і мистецтва європейського передвідродження. В архітектурі поряд з прийомами давньоруського будівництва, які розвиваються і переосмислюються відповідно до нових умов і потреб, ширше використовуються прийоми народного будівництва. Художній образ споруд стає менш суворим.
Живопис поволі відходить від умовних зображень, в ньому стаюь помітними риси живого спостереження природи, відтворення реальних почуттів, відбиття психологічних переживань. В монументальних розписах XVстоліття, наприклад, традиційні прийоми поєднуються вже з певними новаторськими пошуками. Художники намагаються зробити зрозумілими народні релігійні сюжети, наситити їх конкретністю й життєвістю характеристик.
З’являється певна система в складі та розміщенні сюжетів ікон, що замінюють настінні розписи споруд і утворюють іконостос—новий систематичний вид монументального мистецтва, де поєднувались архітектура, образотворче й декоративне мистецтво. Цим створювався емоційно-виразний художній акцент в оздобленні споруди.