Повертаючись до львівського єзуїтського костьолу, слід сказати, що цей храм виступав з цілеспрямованою і продуманою програмою. Тут прищеплювалася нова, римська просторова система, з винятково інсценізованим інтер’єром, підпорядкованим всім рухам каплиць бічних нефів головному вівтарю. І зовні костьол сприймався цілісно. Контрастом до такого ригоризму виступав головний фасад, що творив окрему композиційну проблему. Його масивне вирішення, не позбавлене важкуватості та похмурості, перевершувало все, що відбувалося попередньо у Львові. Цей фасад цікавий тим що в ньому достатньо виразно виступала класична структура у вигляді двоярусної ордерної куліси, що склалася в Італії в другій половині XVI століття, як наслідок ренесансних пошуків для лицевого оформлення храмової споруди. Тут дотримано чіткого членування по горизонталі і по вертикалі системою карнизів і пілястрів коринфського ордеру*. Пілястри, що проходять через два яруси, створюють враження надмірної могутності, а контраст виступаючих назовні порталів і заглиблених ніш з статуями вносять відчуття драматичного напруження, що є дисонансом загальному величавому стану. Але одночасно цей контраст змістовно збагачує споруду, бо посилення ознак декоративізму навіть внесло присутність протобарочних настроїв. Все ж значно переважає ренесансна, а не барочна основа.
В порівнянні з попереднім етапом упершій половині XVII століттязростаютьвимоги до архітектури житла, до йогокомфорту, виразності, опорядження і обладнання. Змінюють вигляд інтер'єрикультових споруд, наповнені рівним світлом зали «римують ордерне розв'язання, вражаюсь золотим мерехтінням мальовничого мережива іконостасів і вівтарів; півсфери куполів часто прикрашають кесони, збагачені пластикою сюжетної скульптури, яка була невід'ємним елементом усіх споруд.
Зрівноваженість структурних форм потроху розсвічується і збагічується декором, подібно до східних килимів, що покривають архітектурні вузли і переходять потім на стіни. І все ж в ціому намаганні збагатити пластику, створювати примхливі візерунки зберігаються міра і такт, які не дозволяють перости багатству в перенасиченість, ордерному порядку стін — в абстрактні, суцільно декоровані площини. Поступово в мистецтві утверджуються риси маньєризму і барокко. Останнім, подібно маньєризму, виступає як певна антитеза ренесансу. Проте він характеризувався більш представницькими та монументальними формами. Якщо маньєризм, відмовившись від ясності, зрівноваженості в побудові ренесансної форми, сприяв у багатьох країнах Європи включенню в нього традиційних форм національного мистецтва і формуванню місцевих шкіл, то перші етапи барокко були переважно пов'язані з його італійськими взірцями, які з часом отримували чисто місцеве забарвлення.
Риси Ренесансу в архітектурі України позначились на її землях в різній мірі мали на них свої певні відмінності. Найповніше вони виявились у Галичині з центром у Львові, діяльність будівничих якого сягала далеко за межі краю. Певну школу складали будівничі Кам'янця-Подільського, які споруджували укріплення та працювали на будівництві багатьох замків інших міст. Для цієї школи були.характерні простота та стриманість форм. На Волині у великих магнатів (Острозьких та ін.) працювала своя група майстрів, які в більшііі мірі орієнтувались на давні архітектурні традиції краю, зокрема в будівництві церков. І, нарешті, певну групу складали будівничі, запрошені Петром Могилою та Київським братством для відбудови в 30-х роках XVII ст. давньоруських храмів у Києві. Як вже згадувалось, окремі прояви Ренесансу були в Закарпатті та Криму. Архітектура України розглянутого періоду характеризується як оживленням місцевих традицій, так і широкими взаємозв'язками з зодчеством Білорусії, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини та румунських князівств. Через них на Україну йшли віяння мистецтва Південної та Центральної Європи. Південні слов'яни, наприклад словени, які входили до Венеціанської республіки, несли подих художньої культури Північної Італії та Венеції. Не випадково у Львові та при війську Богдана Хмельницького були венеціанські дипломати. Через Угорщину, що входила на початку XVI ст. до Польської держави, ренесансні риси проникали у Польщу і Словаччину і далі на схід. В Криму жили гснуезці, які працювали у Судаку, і, нарешті, турки і татари користувались послугами італійських та французьких архітекторів (палац у Перекопі, портал Алевіза Нового в Бахчисараї).
Пізніше, також на основі економічних зв'язків, в художню' культуру України приходять мотиви північного ренесансу. В польській історіографії склалась думка про те, що XVI — перша половина XVII ст. були епохою розквіту промислового виробництва в Польщі. Суть цього явища полягала у розкладі цехового ремесла, поширенні виробничої кооперації, зародженні капіталістичних відносин. У мистецькому житті Польської багатонаціональної держави XVI — початку XVII ст. важливу роль відіграла культура міст, яка в ті часи в значній мірі відповідала загальнонародним інтересам і відбивала погляди молодої міської буржуазії. Культура ця мала антифеодальний відтінок. Гуманістичні погляди проникали в літературу і мистецтво, в них відбивалися місцеві смаки і звичаї.
Ренесансні риси в польському мистецтві знайшли свій прояв на самому початку XVI ст. Вони співіснували з готикою, яка панувала у сусідній Молдавії та в Литві майже до кінця XVI ст. На рубежі XVI—XVII століть спочатку в архітектурі, а потім і в інших видах мистецтва з'являються риси барокко, які остаточно утвердились у середині XVII ст. і панували майже до кінця XVIII ст.
Слід підкреслити, що встановлена в польському мистецтвознавстві характеристика зміни стилів XVI—XVII століть має умовний.характер. Співіснування готики з ренесансом до кінця XVI — початку XVII ст., поєднання ренесансних рис в багатьох випадках з маньєристичними та барокковими визначили період з кінця XVI до середини XVII ст. перехідним до мистецтва нового часу. В ньому в тій або іншій мірі жили традиції середньовічного мистецтва.
Цими ж особливостями характеризувалась і польська архітектура того часу. В більшості споруд була збережена їх середньовічна основа. Майже до середини XVII ст. в культовому будівництві поширений тип готичного костьолу, що отримує ренесансне, маньєристичне або бароккове вбрання. Незважаючи на ренесансний вигляд, стінові замки також базувались на середньовічних зразках.
Тип міського житлового будинку, який виник в умовах середньовічного планування на рештках готичних споруд, також був лише завершенням існуючої концепції.
І все ж основні стилістичні тенденції у розвитку художнього життя Європи, переплітаючись у примхливих сполученнях, знайшли досить своєрідне відбиття в польській архітектурі того часу, яка створила самобутні образи. Характерним було те, що на початку розвитку того чи іншого стилістичного явища створювались найбільш визначні споруди, а під кінець найбільш своєрідні. Так, початком ренесансного вирішення позначене будівництво Вавельського замку, а закінченням — сповнені своєрідного маньєристичного розв'язання житлові будинки Казімежа над Віслою; у стилі барокко первісне споруджували {єзуїтські костьоли, а завершували його своєрідні будівлі середини XVIII ст.
Кожен із стилістичних напрямів у архітектурі Речі Посполитої того часу, як і в інших видах мистецтва, мав свої етапи. Наприклад, у розвитку ренесансу і маньєризму можна відмітити три основних етапи, які відповідали першій і другій половині XVI ст. і першій половині XVII ст. Кожен з них мав свої особливості щодо широти охвату будівництва та наявності загальноєвропейських та місцевих рис, у них співіснували, знаходились у взаємодії різні напрями.
На першому етапі поряд з пізньоготичним напрямом, властивим для провінцій, у Кракові дістав поширення італійський напрям, характерний для будівництва королівського двору.
Особливістю другого етапу було ренесансно-маньєристичне забарвлення архітектури. Причому в зв'язку з неоднорідністю настанов провідних майстрів, серед яких поряд з італійцями були представники нідерландської і німецької шкіл, тут відчувається ряд напрямів. На даному етапі було створено багато зразків, що відзначались своєрідністю художніх образів, багатством формальних прийомів.
На третьому етапі остаточно втрачає своє значення готика, посилюється вплив пізньоманьєристичної архітектури Італії, з'являються риси барокко. При цьому горожани і багато магнаті протидіяли впливу барокко, яких підтримував королівський двір та іезуїти, намагаючись зберегти в споруджуваних на замовлення будівлях звичні рснесансно-маньєристичні риси, розвинути і надані їм більш вільний і мальовничий вигляд.