Культурологію, як базову навчальну дисципліну, почали вивчати в системі вищої освіти України в 2003 році.З того часу почали з’являтися стандарти, програми і навчальні посібники з дисципліни. Слід зазначити, що на відміну від попереднього курсу „Українська і зарубіжна культура”, дисципліна „Культурологія” не обмежується розглядом історії культури, а, навпаки, розширює його за рахунок філософського, антропологічного і соціального аспектів аналізу культури.
Культурологія в Україні – досить молода галузь знання. Вона почала активно розвиватися в останнє десятиліття. Тривалий час культурологія вимушена була існувати в межах радянської ідеологічної традиції, розвиваючи переважно культурно-історичний напрям. Нині вітчизняна культурологія виходить з кризового стану, долає відсутність оригінальних концепцій і прагне інтегрувати знання різних наук в цілісну систему. В ній, на думку І. І. Тюрменко, можна виокремити такі напрями досліджень, як історія культури, філософія культури, соціологія культури та психологія культури, лінгвістична культурологія[7, с.6].
1. 3. Категорії культурології
Кожна наука, як відомо, має свій категоріальний апарат або систему категорій, за допомогою якої здійснюється осмислення та відображення предмету відповідної галузі. Під категоріями розуміють найбільш загальні поняття, які відображають універсальні властивості й відношення об’єктивної дійсності.
Категорії культурології є найбільш фундаментальними поняттями про культурні закономірності, явища, процеси і зв’язки, на основі яких здійснюється систематизація культурних феноменів та розробляється методологія їх пізнання.
Категорія культурології формуються і збагачуються змістом разом з розвитком науки, відображають її потреби в розчленуванні і синтезі дійсності. Категоріальний апарат культурології достатньою мірою ще не розроблений. Його формування здебільшого відбувається шляхом запозичення понять з інших наук та певною мірою переосмислення їх змісту з метою застосування до аналізу культури.
Представники багатьох культурологічних шкіл і напрямків використовують свій методологічний арсенал і відповідні категорії. Запозичення багатьох категорій, наприклад, з культурної антропології, виявляється малопродуктивним.
Як система знань, категорії і поняття культурології викладаються у відповідних публікаціях довідкового характеру, підручниках, посібниках. В наш час видана двотомна енциклопедія на російській мові – „Культурология. ХХ век”, в якій містяться визначення основних понять культурології. Разом з тим слід наголосити, що в культурологічній літературі містяться різні підходи щодо визначення категорій культурології, деякі з них дещо спрощено визначають ознаки і властивості культурних процесів та явищ.
До найбільш усталених культурологічних категорій можна зарахувати такі: культурні об’єкти (культурні риси, артефакти, культурні системи і конфігурації), культурні процеси (культурогенез, функціонування культури, відтворення культури та ін.), культурні властивості (функціональність, семантичність, універсальність, локальність, унікальність культури та ін.), культурні функції (соціокультурна організація та регуляція, пізнання, акумуляція, селекція та трансляція соціокультурного досвіду та ін.), культурні норми (зразки, правила, традиції, стиль, мода та ін.), культурні позначення (знаки, символи, образи, культурні тексти та ін.), процеси і результати засвоєння культурного досвіду індивідами (соціалізація, інкультрація, акультурація, навчання та ін.), міжкультурні взаємодії (запозичення, культурна дифузія, культурний синтез та ні.) тощо.
Розглянемо зміст деяких із категорій культурології, з’ясування яких дозволить полегшити працю з навчальною літературою при вивченні наступних тем курсу.
Артефакт (від лат. Artefactum - штучно створений) – будь-який штучний об’єкт, фізичний предмет, ідея або образ, технологія, форма поведінки або оцінка.
В культурології артефакт розглядають як втілення в конкретному продукті, дії, інформаційному повідомленні певної культурної форми. Одна культурна форма може бути втілена в різних артефактах. В культурах традиційного типу артефакти образів, ритуалів, церемоніальних дій вирізняються незначною варіативністю щодо певного зразку, культурної форми. В культурі індустріального і постіндустріального типу варіативність щодо культурної форми стає характерним явищем, віддзеркалює специфічні особливості індивідуального сприйняття автором певної культурної форми.
Артефакт можна розглядати не лише в аспекті матеріального втілення певної форми, але й в комунікаційному аспекті (як засіб спілкування, носій символів і таке інше).
Слід зазначити, що в сучасній естетиці розрізняють поняття „артефакт” і „художній твір”. Артефакт розглядається або як технічна репродукція твору, тиражування оригіналу, або як виконання (інтерпретація) його певним артистом.
Вивчення артефактів та їх систематизація під час археологічних досліджень є основою для подальших культурологічних узагальнень.
Культурна форма. Поняття культурної форми використовується в культурологічній літературі неоднозначно. Разом з тим поступово формується загальне уявлення про культурну форму як спосіб відображення певного змісту культури та розуміння того, що вона є „атомарним” елементом культури, поєднання яких утворює культурні системи, стильові феномени і таке інше.
Культурна форма – сукупність відмітних суттєвих ознак і рис будь-якого культурного об’єкту (явища), які виражають його утилітарні або символічні функції та на підставі яких відбувається його ідентифікація. Інакше кажучи, мова йде про ті ознаки і риси, які є суттєвими і на підставі яких одну культурну форму можна виділити серед інших і надати їй певне визначення.
Слід розрізняти культурну форму від самого культурного феномена, його культурно-історичної дійсності, тобто наділеному різноманітними ознаками. Конкретним проявом культурної форми є артефакт. Але артефактів, які відтворюють одну й ту ж саму форму, може бути велика кількість, а культурна форма виявляє себе як певний зразок, який, будучи реалізованим, втіленим у дійсність, набуває специфічних рис.
Існує велика кількість культурних форм. Поняття форми культури розповсюджується на матеріальні предмети, споруди, продукти духовного виробництва (ідеї, знання, вірування і т.п.), види колективної самоорганізації (соціум, етнос, нація, сім’я і таке інше), мови культури.
Форми культури – це також різні форми людської життєдіяльності, в тому числі і способи, правила, норми і моделі поведінки. Поняття культурної форми розповсюджується і на технології діяльності.
До найбільш великих культурних форм належать національні культури і регіональні культури. Вирізняють також інші культурні форми – елітарна культура, масова культура, народна культура. Деякі форми отримують інтернаціональний характер (філософія, наука, мораль, мистецтво і таке інше). В якості культурних форм розглядають традиції, звичаї, музеї, бібліотеки, процеси навчання і виховання тощо.
Культурні риси – сукупність зовнішніх ознак або проявів культурного об’єкту, які дозволяють певним чином його охарактеризувати (виявити призначення, мову репрезентації, належність до матеріально-побутової чи духовно-інтелектуальної культури).
Слід звернути увагу на те, що в сукупності зовнішніх ознак культурного об’єкту є як неспецифічні, так і специфічні ознаки. До неспецифічних ознак належить ті, які притаманні не лише одному об’єкту, але й іншим об’єктам. Специфічні ознаки дозволяють виділити один об’єкт серед інших.
Універсалії культури – загальнолюдські репрезентації культурного досвіду і діяльності, які в символічній формі відображені в пам’яті, образно-світоглядних конструкціях, етимологічних цінностях мови і мистецтві. Це поняття більшою мірою застосовують в культурній антропології.
В широкому значення поняття „універсалії культури” відображає ті норми, цінності, правила, традиції і властивості, які притаманні всім культурам, тобто вони є своєрідними інваріантами елементів для культур різних націй, етносів, народів.
Існує декілька підходів до виокремлення таких інваріантних елементів культур. Антрополог Дж. Мєрдок ще в середині ХХ століття виокремив 70 універсалій, серед яких: космологія, кооперація праці, розподіл праці, освіта, етика, віра в надприродне зцілення, магія, міфологія, релігійні ритуали, уявлення про душу, уявлення про кінець світу, танці тощо.
Поняття універсалії культури виникає як наслідок багаточисельних пошуків культурологів з виявлення закономірностей культури та її внутрішньо стійких структур та елементів.
Культурний зразок – поняття, яке має декілька значень: а) структурний зразок культури, стереотипи поведінки, які склалися в певній культурі; б) стійка конфігурація зв’язків людей між собою, з предметним і природним середовищем.
Термін „культурний зразок” інколи застосовують як синонім до терміну „патерн”, який був застосований американським антропологом Р. Бенедиктом (1887 – 1948 рр.) у 1934 р. для позначення загальних „атрибутів” або „стилів”, які складають основу тієї чи іншої культури. Патернами називають культурні теми, навколо яких йшло формування культури. В одних культурах провідною була тема рівності та справедливості, інших – індивідуальна відповідальність і т. п.
Деякі антропологи ототожнювали патерни з універсальними зразками культури. Американський антрополог А. Л. Крьобер (1876 – 1960 рр.), як вважають дослідники його творчості, поряд з поняттям патерна застосовує запропоноване ним же поняття „конфігурація культури”. Кульмінаційні періоди розвитку будь-якої культури він розглядає як розгортання можливостей, що містяться в культурному патерні. Він схилявся до ототожнення зразка зі стилем або з поняттям системи цінностей.