Культурологія 2 (стр. 40 из 75)

На думку К. Ясперса, універсальні культурні цінності, що виникли у осьовий час були засвоєні народами “великих культур” давнини, але з плином часу - вони втратили свою культурну специфіку, бо культурна “винятковість”, індивідуальне “я” були багато в чому поглинені універсальними (трансцендентними) культурними цінностями. Це відзначило вектор розвитку найбільш значних світових культур у напрямку до єдиної загальнолюдської культури. Осьовий час визначив проблему вибору, що постає перед усіма культурами планети: чи то асиміляція в новій світовій культурі, чи вимирання.

До найбільш значних культур, на думку Ясперса, сьогодні відносяться культури Західної Європи і Південної Америки, Росії, світу ісламу, Індії, Китаю. Найбільш динамічною з них він вважає культуру Заходу. Під впливом її цивілізації за останні п’ять століть опинився весь світ. Європейці стали першими, хто забезпечив зручність та надійність комунікацій. Це означає, що “у процесі єднання планети створюється єдність у свідомості, а згодом і діяльності людей”. Таким чином, сучасні культури розвиваються в напрямку другого осьового часу, часу істинної “космічно-релігійної” культурної єдності. Однак жодний прогноз, як вважає Ясперс, не може бути безумовним. Йдеться про “відкриту можливість”, яку можна реалізувати в результаті вільного вибору.

На зламі тисячоліть у ситуації антропологічної кризи з’являються різні версії духовного оновлення світу, а питання філософсько-культурної рефлексії та типології культури набувають особливого значення. Тут перетинаються прогресистські та есхатологічні переживання; ідеї раціоналізації і потяг до містичного осягнення смислу життя; уявлення про трагічний конфлікт цивілізацій та їх суттєву подібність; тяжіння до політичного радикалізму і духовного квієтизму; думка про кризу особистості ( європейського людства) та пошуки шляхів повної самореалізації людини.

Схеми типологічних моделей

Питання для самоконтролю знань

Що означають терміни „тип”, „типологія”?

Як здійснюється типологізація культур?

Які методологічні підходи можуть покладатися в основу класифікації культур за історичним типом?

Що таке „ідеальний тип”?

Що таке „парадигма”, наукова парадигма, парадигма культури?

У чому полягають особливості цивілізаційного (культурологічного) підходу щодо проблеми історичної типології культур?

Що таке „ універсальна культурна модель”?

Що покладається в основу поділу культур на “гарячі” і “холодні”, хто пропонує таку методологію аналізу культурних феноменів, яку назву мають ці культурологічні напрямки?

У чому полягають особливості господарчо-побутової типології культур?

Здійсніть порівняльний аналіз методів та відповідних типологічних моделей (див.”Схема типологічних моделей”)

Теми рефератів

Типологія культури: класичні та сучасні інтерпретації.

Проблема єдності й множинності культурних світів у культурно-історичній типології.

Порівняльний аналіз типологічних моделей М.Данилевського, А.Тойнбі, О.Шпенглера.

Характеристика типологічних моделей культури ( на вибір студента).

Етнографічна типологія культур.

Таласократія й телурократія як культурно-цивілізаційні типи.

Регіональна типологія культури ( культурний регіон на вибір студента).

Проблема історико-культурної типології.

Ідеальні типи культури.

Символічна класифікація в інтерпретації Р.Нідхама.

Символ як основа людської поведінки (Л.Уайт).

Література

Джерела

Вебер М. Критические исследования в области логики наук о культуре// Культурология. ХХ век:Антология. –М.: Юрист,1995. – С. 7-57.

Данилевский Н.Я. Россия и Европа. М.: Книга, 1991. – 574 с.

Крёбер А. Стиль и цивилизации. //Антология исследований культуры. Т.1. - СПб, 1997.

Сорокин П. Социокультурная динамика. // Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992. – С. 425-504.

Тойнбі А. Дослідження історії. У 2-х томах. – К.:Основи, 1995.

Шпенглер О. Закат Европы. Т. - М.,1993.

Шпенглер О.Закат Европы. Т.1. – М., 1993. – Из раздела “Введение.”// Культурология. Ростов-на-Дону, 1999. – С. 499-506.

Шпенглер О. Закат Европы. Т. 2.(фрагменты)// Культурология. XX век: Антология. - М.: Юрист, 1995. – С. 432-454.

Фейблман Дж. Типы культуры //Антология исследований культуры. Т.1. - СПб, 1997.

Ясперс К. Смысл и назначение истории. - М.:Политиздат, 1991.- 527 с.

Підручники

Бобахо В.А., Левикова С.Й. Культурология: Программа базового курса, хрестоматия, словарь терминов. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. - 400 с.

Быстрова А.Н. Мир культуры (Основы культурологии, Учебное пособие). – М.:ИВЦ ”Маркетинг”; Новосибирск: ООО ”Изд-во ЮКЕЙ”, 2000. – 680 с.

Історія світової культури: Навч. пос. для студ. гуманіт. спец. вузів/ Л.Т.Левчук, В.С.Гриценко, В.В.Єфименко та ін. - К.: Либідь, 2000.-368 с.

Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. К.: ЦУЛ, 2002. –508 с.

Культурология. –Ростов-на-Дону: «Феникс», 1999.

Культурология. ХХ век. Словарь. – СПб., 1997.

Чорненький Я.Я. Культурологія. Теорія. Практика. Самостійна робота. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 392 с.

Тема 5. Соціокультурна динаміка

Ключові поняття

Соціокультурна динаміка, культурні процеси, культурні події, культурогенеза, традиції, дифузія культури, трансформація культури, реінтерпретація форм культури, функціонування культурних явищ, інтеграція, еволюціоністська модель соціокультурної динаміки, концепції циклічного розвитку культури, синергетика, хвильові моделі культури, традиційна культура, інноваційна культура, „жива” і архівна культури, творчість, соціальна творчість, наукова творчість, художня творчість.

5.1 Поняття соціокультурної динаміки

5.2 Характерні риси основних культурних процесів

5.3 Творчість як джерело соціокультурної динаміки

5.4 Типи творчої діяльності

5.5 еволюціоністські моделі соціокультурної динаміки

5.6 Концепції циклічного розвитку культури

5.7 Концепція соціокультурної динаміки П. О. Сорокина

5.8 Хвильові моделі динаміки культури

5.9 Синергетичний підхід до соціокультурної динаміки

5.10 Традиційна та інноваційна культура

5.11 Темпоральне розшарування культури

· 5.1. Поняття соціокультурної динаміки

Чільне місце серед проблем культурології посідає динаміка культури, яка складає один із розділів теорії культури. Проблема культурних змін цікавила дослідників завжди, але попервах вона розглядалася в контексті аналізу історичного процесу розвитку суспільства, виявлення передумов та рушійних сил його поступу. Цим пояснюється той факт, що динаміка культури досліджувалась в межах „філософії історії”, „філософії культури” та інших напрямів соціо-гуманітарного знання. Термін „філософія історії” запровадив у науковій обіг у 1765 році французький філософ-просвітник Франсуа Марі Аруе, відомий широкому загалу під псевдонімом Вольтер. Власне поняття „культурна динаміка” з’явилося майже через 200 років потому. Його почали широко застосовувати у другій половині ХХ ст., після опублікуванні чотирьохтомної праці П. Сорокіна „Соціальна і культурна динаміка” (1927, 1959 – стислий виклад праці).

Оскільки культура є змістовним аспектом спільної, тобто соціальної діяльності людей, їх життя, то поряд з поняттям ”динаміка культури” застосовують термін „соціокультурна динаміка”.

Вивчення динаміки культури вимагає з’ясування процесів, які складають її зміст, та відповідних категорій. Категорія „динаміка культури” тісно пов’язана з іншими поняттями, таким як „культурні зміни”, „культурний розвиток”, „модернізація культури” тощо.

Культурні зміни – це поняття, яке охоплює будь-які зміни патернів суспільства. Під патернами розуміють структурні зразки, стереотипи поведінки, які склалися в межах певної культури, а також усталені конфігурації зв’язків людей між собою, з штучними предметами та природним середовищем. До них, наприклад, належить матеріальні предмети, певні способи поведінки, правові і моральні норми, жанри і стилі в мистецтві. Інакше кажучи, культурні зміни передбачають будь-які трансформації в культурі.

Для характеристики деяких типів культурних змін застосовують поняття „культурний розвиток”. Культурний розвиток – це зміни матеріальних і духовних компонентів культури, які призводять до змін її складу або структури, виникненню чи зникненню певних елементів культури або зв’язків між ними, що призводить до появи нового якісного стану культури як цілісності. Для процесів, які характеризують культурний розвиток, притаманні такі властивості, як незворотність, спрямованість і закономірність змін, а також поява нового якісного стану в культурі.

Динаміка культури – поняття, яке характеризує процеси змін в середині культури і у взаємодіях культур, а також типової моделі взаємодії людей у суспільстві, яким притаманні такі риси, як цілісність, наявність упорядкованих тенденцій і спрямований характер трансформації.

Динаміка культури є відображенням здатності складних соціальних організмів адаптуватися до мінливих зовнішніх і внутрішніх умов існування. Фундаментальними факторами культурної динаміки постають, таким чином, не ідеї чи бажання людей, а об’єктивна, не завжди зрозуміла людьми необхідність адаптації суспільства і культури до умов, що змінилися.

Складність змін в культурі зумовила велику кілкість аналітичних парадигм, які прагнуть обґрунтувати чи то еволюційно - лінійний, чи то циклічний, чи то інверсійний (у формі маятникових коливань) характер змін.

Зміни в культурі можуть вести до збагачення і диференціації культури. Інколи вони сприяють спрощенню культури та послабленню диференціації. Дослідники виокремлюють як можливість прогресивного характеру змін в культурі, так і можливість періодів занепаду культури та кризових станів. Особливим станом у динаміці культури є застій, для якого характерним є тривала незмінність та повторюваність норм, цінностей і смислів, домінування традицій над інноваціями.