Поняття "архітектоніка" розкриває взаємовідношення елементів у логічно-змістовних зв`язках, а поняття "конструкція" відображає функціонально-утилітарні зв`язки. Композиція немов би керує процесом сприйняття матеріалу, підкреслює найважливіші моменти, визначає зв`язки та зупинки, підказує емоційний настрій. Композиція видання “відображає” літературний матеріал просторово-графічними засобами, а оформлення (шрифти, заголовки, буквиці, пробіли, плашки, спуски тощо) надають виражальності та функціональності рубрикаційному розділенню. Підпорядкування частин стає в основі ієрархічного ряду елементів оформлення, створює архітектонічний ряд. Основні залежності архітектоніки виражені у чотирьох основних її характеристиках: досконалості змісту, досконалості форми, взаємозв`язку форми та змісту, естетичності форми[49].
Мова архітектоніки - сукупність засобів, прийомів, елементів вражальності, інформативності форми твору. Найвиразнішими прийомами архітектоніки можна назвати візуально-емоційне перебільшення та акцентування, тобто виділення, естетична розробка у поданні головного; узагальнення багатьох елементів у візуальну цілісність; нівелювання, пом’якшення несуттєвих елементів [[12]].
Щоб найголовніші елементи стали дійсно центром композиції, ним надається більше простору, навіть цілі сторінки. У більшості випадків сторінки та розвороти архітектонічного ряду є основними елементами композиційного ансамблю, відображають “систему ступенів вираження архітектоніки”, тому оформлення, біле поле, чиста сторінка, шрифтові контрасти не повинні порушити цієї системи .
Для здійснення свого конструктивного завдання архітектоніка використовує композиційно-художні засоби. Система рубрикації видання стає композиційною формою, тому поняття архітектоніка видання ” ширше за поняття “архітектоніка літературного твору”, що набуває графічно-просторову форму відображення. Коли логічно-організаційне завдання рубрикаційного членування поєднується з ритмічно-просторовою композицією видання, архітектоніка розкривається у повну силу.
Поєднання рубрикаційних елементів (структурний ряд), ілюстрацій (наочно-змістовний ряд) утворює архітектонічну (композиційно-логічну) будову видання. Вона може бути досить простою, коли не ускладнена оформленням та зображеннями, або, навпаки, складною, з великою кількістю різнопланових ілюстрацій, різних за обсягом текстових матеріалів з оформленням, доповнена функціональними, конструктивними, композиційно-просторовими рішеннями. Невірна архітектоніка видання порушує композицію і вона втрачає цілісність, співвідношення частин відносно найголовнішої.
Отже, архітектоніка видання та її графічне втілення у системі рубрикації потребують значної уваги, незалежно від типу видання. В.Пахомов писав: “Це завдання безперечно цікаве, його рішення вливається в оформлення в цілому та надає йому особливої своєрідності”. Художник повинен вивчити загальні та незмінні властивості, які мають друковані видання, незалежно від їх розмаїття, у тому числі композицію (“побудова твору, що не розкритий у рубриках або розкритий лише частково, однобічно, зовнішньо”) та архітектоніку (“побудова його за допомогою рубрик шляхом розділення на частини, розділи…”) [[13]].
Архітектонічність книжкового мистецтва, за словами Ляхова, виявляє себе “як конструктивну основу книжкової форми, що організує та висловлює образні закономірності побудови цілого” [[14]]. Ляхов підкреслював рівне значення конструктивного й образного в архітектоніці та звертав увагу на синтез цих двох боків як основу розуміння цілісності видання і факт втілення функціональної структури видання у гармонічну форму, що просторово та тимчасово організована.
Визначення видання як специфічної просторово-часової організації матеріальних елементів її ансамблю дає можливість зрозуміти зв`язок між композицією та конструкцією[43].
Конструкція сприймається функціонально, що дає змогу бачити цілісність та зображати простір. У функціональній будові матеріалу полягає головна умова конструктивності. Композиція не може існувати без конструкції, конструкція може, але не повинна існувати без композиції. конструкція є органічна єдність матеріальних форм, що досягається через вияв їх функцій. Композиція містить у собі гармонію” . Фаворський приділяв велику увагу взаємовідношенню конструкції та композиції видання, суперечив думкам, що композиція є прикрасою конструкції" [[15]]. До того моменту, коли читач почне гортати друковане видання, він сприймає його лише "як предмет, тривимірну форму" . Лише у процесі перегляду, читання можна зрозуміти конструкцію матеріальної книжкової форми. Зображальна площина вимальовує простір і будується композиційний ряд цілісності. "Немов би крізь композиційну цілісність проглядає конструктивна", і вони сприймаються одночасно (конструкція та композиція). І хоча у залежності від типу видання надається перевага композиції або конструкції і це визначено не в складових елементах, а в їх взаємовідношеннях у системі зв`язків. Елементи видання групуються, як правило, не за композиційно-змістовною єдністю, але за конструктивним принципом, за змістовними зв`язками, функціональним призначенням. В оформленні художніх видань головного значення набувають просторово-зображальні елементи, а конструкція відступає на другий план. Кожному елементу відводиться визначене місце, зона на розвороті.
Виражальні засоби, розташування і кількість текстових та ілюстративних блоків, просторова, ритмічна система друкованого твору залежить від функціонального призначення та характеру літературного матеріалу. Посилення дії тексту досягається вмілим поєднанням його з ілюстраціями, зручне паралельне читання, пошук потрібної інформації, вірно побудовані таблиці та діаграми не лише полегшують сприйняття текстового матеріалу, але є засобом оформлення.
Визначити для видання “форми, що відповідає призначенню”,– означає не лише сформувати матеріальний блок сторінок, але й систему розташування текстового та ілюстративного матеріалу у межах кожного розвороту, кожної сторінки та видання в цілому.
В наш час, коли великі обсяги наукової, політичної, економічної, навчальної, довідкової інформації вимагають швидкого її розповсюдження, стали в нагоді автоматизовані системи макетування та верстки з можливістю швидко переміщувати блоки текстових та графічних матеріалів у межах визначеного заздалегідь макету. Головне завдання сучасного видавничого процесу полягає не в традиційному оформленні видання, а інтенсивній комплексній розробці його функціональної форми. Рекламне видання розглядається "як впорядкований механізм, що складається з взаємопов`язаних елементів, що діють як єдине ціле". У таких плакатах демонструється соціально-схвалювана дія як вольова (навмисний) відмова від соціально-несхвалюємої дії. Йому відповідає світла, яскрава і комфортна для зорового сприйняття колірна гамма, використовується статична горизонтальна композиція [45].
Метафора, як засіб образної виразності, підсилює сприйняття об'єкту. Це властивість метафори, як і інших тропів, ґрунтується на здатності людської свідомості здійснювати акти порівняння, мислити асоціативно, тобто схоплювати аналогію, схожість одних сприйманих об'єктів з іншими об'єктами. Метафора, втілена в образотворчому жанрі плаката, не може протиставлятися вербальній мовній метафорі. Завдання полягає в тому, щоб продемонструвати єдність образотворчо-ілюстративною (іконічною) і текстовою (вербальною) складових на підставі їх нерозривної взаємодії в плакаті. Плакат належить до особливого виду текстів (якщо слідувати загальноприйнятому міждисциплінарному трактуванню тексту як знакової системи), а саме – є «креолізованним текстом» (А. Ю. Спешиловою). Вербальний і візуальний (іконічний) текст в плакаті активно взаємодіють, взаємно доповнюючи і підсилюючи один одного, створюючи складену семіотичну систему в структурі плакатного твору. Це забезпечує цілісність сприйняття образу плаката, його зв'язність і виразність. «Креолізованний» характер плаката надає проектувальникові широкі можливості використання метафори як виразний художній прийом. Розрізняються три види плакатної метафори: природна метафора (антропоморфізм, зооморфізм, фітоморфизм), крім символічних знаків живої і неживої природи в неї входять особливі поетичні стани природи, погодні феномени;
· соціально-побутова метафора включає широкий спектр подій і феноменів соціального життя (з сфер дозвілля, роботи, сім'ї) а також речі, що оточують людину в повсякденному побуті;
· культурно-історична метафора – глобальніша і духовно насичена, чим соціально-побутова метафора. Вона охоплює феномени світової культури і значущі історичні події, а також долі знакових і героїчних персон.
«Принцип однозначності», що реалізовується в театральному плакаті, обумовлений необхідністю чіткого, недвозначного (однозначного) тлумачення створеного образу для адекватного декодування смислового послу і досягнення максимального комунікативного ефекту. Відомо, що гідністю художнього твору є можливість вільної інтерпретації глядачем (або читачем) сприйманих сенсів і образів, що може породжувати їх «багатозначність». У масовому плакаті це властивість твору вважається небажаною (в протилежність авторському виставковому плакатному твору, де «багатозначність» допустима і навіть бажана). Проектно-художній образ в масовому плакаті повинен бути «виразним»; неприпустимо, щоб він «заплутував» або дратував глядача множинністю смислових трактувань. Зрештою, плакат повинен однозначно сказати глядачеві про те, де позитивний, а де негативний полюс, тобто сформувати і підсилити потрібну оцінну думку з погляду існуючої соціальної проблеми. Згідно цьому принципу, в плакаті повинні використовуватися тільки однозначно-сприймані типажі героїв, сюжети, символи, метафори.