Смекни!
smekni.com

Іван Франко і польська література (стр. 3 из 9)

Таких висловлювань у Франка про Словацького дуже багато, але Франко ніколи не ідеалізував Ю.Словацького. Він говорить про нього як про такого, яким він був насправді, нічого не приховуючи.

Досліджуючи польську літературу Іван Франко відносив Словацького до визначних романтиків епохи. Українські і польські митці епохи романтизму хоча розуміли і трактували це явище по-своєму, але всі вони були породжені даною епохою.

Юліуш Словацький у своїй творчості піднімав подібні проблеми що І.Франко, досліджуючи польську літературу. Це передовсім те, що література кожної нації, безумовно, повинна мати народний характер. У статті “Poezje Jana Kasprowicza” Франко згадує Ю.Словацького в контексті поезії народного характеру і високої мистецької вартості. „Саме Ю.Словацький був одним із тих, хто плекав таку літературу, яка здавалася шляхті профанацією національної святині” (32, 257).

Можливо також і те, що Словацький цікавив Франка через те, що був своєрідним у скарбницях своєї творчості і мав безпосередній зв’язок з Україною, спільність тем з „українською школою”, спільність образів. Та й зрештою, як ми знаємо, Словацький був народжений в Україні, в Кременці. Так у статті І.Франка „Сучасні польські поети”, він згадує Словацького як одного із трьох геніальних польських романтиків поруч із Міцкевичем і Красінським, розквіт творчості яких припадає на 1820-1848 рр. – період великого розвитку польської поезії. Франко також наближує до них таких польських товаришів, як Залеського, Гощинського, Вітвіцького та інших.

Іван Франко зацікавився цим польським романтиком вже в 70-х рр. ХІХ ст. Він настільки проникливо аналізував його твори, що після смерті поета вони викликали такий ентузіазм, що їх цінували вище від творів А.Міцкевича, хоча А.Міцкевича І.Франко просто обожнював, говорячи про нього, що „у своїй письменницькій діяльності він виявив таку велику різносторонність духовних інтересів, незвичайну силу вислову та пластику поетичного малювання; при тім, як чоловік, він був людина високоморальна, а його поетичний талант не ставав на перешкоді тверезому розумінню людей та відносин” (42, 256).

ЮЛІУШ СЛОВАЦЬКИЙ І ЙОГО ТВОРИ. Може дещо запізно ми приступаємо до обговорення двох останніх томів критичного видання творів Ю.Словацького, яке підготував доктор Г.Бігелайзен. Можна б тут згадати прислів’я „краще пізно, ніж ніколи”, коли б не те, що про обидва ці томи, які є плодом кропіткої і виснажливої праці доктора Бігелайзена, досі, крім окремих згадок у часописах, ми не зустрічаємо ніде не тільки належної їм критичної оцінки, але навіть якогось ширшого повідомлення. Це тим більш дивно, що Словацький, хоч і перестав бути польським суспільно-політичним євангелієм, до рівня якого його творчість свого часу підносили поряд з творчістю знову ж таки Міцкевича і Красінського, однак не перестав бути незрівнянним майстром польського слова, майстром поетичної форми і улюбленим поетом молоді, володарем її мрій і почуттів. Цей вплив і до сьогодні є переважаючим, особливо серед жіночої молоді, яка згодом у старшому віці також не знаходить жодного іншого впливу, що міг би своєю силою зрівнятися з впливом Словацького, - це, на мою думку, міг би підтвердити кожний уважний спостерігач сучасної психології поляків.

…Словацький аж до появи видання доктора Бігелайзена не діждався критичного видання своїх творів і навіть це видання є ще далеко неповним, - з причин, від редактора видання незалежних, сюди не могли ввійти твори, видані після смерті поета та його багате листування.

А в тім, ім’я Словацького пов’язане ще з одним характерним явищем в історії польської літератури. Немов наперекір тій невдалій формі, в якій з’являються на світ видання його творів, він діждався від нас першої грунтовної біографії, написаної в новому дусі, на основі листів його власних і його оточення, спогадів про нього осіб, що його знали, а також на основі цілого науково-критичного апарату, яким характеризується новітня біографічна література.

Усі пам’ятають те величезне враження, яке справила ця перша серйозна польська біографія, написана із справжнім мистецьким хистом доктором А.Малецьким… Вже саме це було найкращим показником того, що громадськість потребувала творів такого роду, що вона вже доросла до такого ступеня синтетичного мислення, коли вже хотіла вважати твори поета не якимсь євангелієм, продиктованим святим духом, не об’явленням чогось надприродного, а просто намагалася зрозуміти і пояснити ці твори на основі докладного пізнання його автора, як людини, пізнання його нахилів і вірувань, основних рис його характеру, його пристрастей, помилок, навіть пороків, а також на основі пізнання його оточення і тих зовнішніх виявів, яких він, volens чи nolens, зазнавав, - все це в органічному зв’язку із тим грунтом, з якого і для якого ці твори виросли. Це був, без сумніву, знак того, що громадськість від фази ентузіазму почала переходити у фазу критицизму, що поет, якого ще недавно всі вважали віщим духом, ставав в її очах на тому, далеко нижчому, але водночас і ближчому до нас, більш природному п’єдесталі, що його почали вважати людиною, безумовно обдарованою надзвичайними здібностями, однак, все-таки людиною, наділеною однаковою кількістю тих самих прикмет і вад, що й інші Адамові діти…

Двотомна праця доктора Бігелайзена, що складає V і VІ томи його видання творів Словацького, не є таким визбируванням колосків після жнив; вона не є одностайна, систематично опрацьована монографія про Словацького, але також і незвичайна бібліографія чи збірник випадкового нагромадження подробиць чи інформації. Вона є підсумком, коротким резюме всієї досьогочасної праці про Словацького, яка проводилася протягом кількох поколінь, вмілим зіставленням позитивних, перевірених результатів цієї праці, спростуванням безлічі неправильних подробиць і вияснення багатьох місць, досі темних і сумнівних…

Перший том, що представляє працю доктора Бігелайзена, складається з довгої і надзвичайно змістовної передмови, де коротко представлено все те, що можна вважати позитивним здобутком попередніх біографічних і критичних праць про Словацького.

Далі йдуть „Пояснення творів Словацького”, а саме: у першій частині - творів з юнацьких літ (1826 – 1833), а далі – перших трьох творів з доби зрілості (1833 – 1842), тобто, „Kordiona”, „Mazepy”, „Balladyny”…

Природно, що тут далеко більше витоків, цитат і переказу змісту, ніж власної творчої праці автора...

Після цього загального вступу представлено короткі пояснення до окремих творів; у кінці автор зіставляє різні погляди та контроверзи щодо даного твору. При трагедії „Mindove” доктор Бігелайзен пояснює в основному історичний фон цього твору. Дуже цікаве його дослідження історичної основи поеми “Yan Bielecki”, хоч літературний аналіз твору відійшов на задній план… Далі йде аналіз драми „Marja Stuart”, „Godziny mysli , „Balladyny”…

Найбільше місця займають у цьому томі пояснення до „Balladyny”. Цей твір найкращий щодо багатства постатей і колориту, витвір фантазії Словацького, прикрашений барвами і кольорами, запозичених з різних країн світу…

У кінці першого тому цього коментаря подається вміло підібрану бібліографію творів Словацького, виданих як за його життя, так і після смерті поета, перекладів його творів на іноземні мови, праць про Словацького і низку цікавих студій – „Словацький на сцені”, „Словацький у живописі”, „Словацький у музиці”. Під кінець додав доктор Бігелайзен надзвичайно цікаві уривки „Зі спадщини Словацького”.

Другий том коментаря доктора Бігелайзена починається надзвичайно жвавим і теплим описом перебування Словацького у Швейцарії. Листи Еглантини Паттеч до матері Словацького дають багато інформації… „Цей стосунок”, у якому ще професор Малецький вбачав багато дечого неясного і загадкового, на думку доктора Бігелайзена, „мав характер наскрізь благородної ніжності. Вона – старша від нього на п’ять років, була йому опікункою, під крила якої горнувся поет… Трагічним у цих відносинах було хіба те, що для Словацького Еглантина ніколи не переставала бути старшою сестрою, тоді як для неї „після більше як дворічного спільного життя під одним дахом узи приязні з кожним днем дедалі міцніли”. Однак, саме на цей час, під кінець осені 1834 року, припадає знайомство поета з Марією Водзінською, до якої незабаром схилив він свої почуття. „Над горизонтом пансіону потемніло. Садочок, посаджений разом з Еглантиною, щось не ріс, хоч був на сонці і його часто поливали. Бузок відцвів давно у садку, а лавр, що ріс під його вікном, усох…”. Постать Марії, яку поет звеличив райдужними барвами своєї поезії, кинула понуру тінь на двох людей, з яких одна, почуваючи себе „обманутою” в своїй любові і відсунутою вбік щасливішою за неї, почала в’янути і заливатися сльозами, але поки нарешті серйозно не захворіла, тоді як другий страждав від докорів сумління і поривів свіжої ідеальної любові. Такі були перші зародки чудових поетичних перлин, які незабаром збагатили польську літературу шедеврами, як „W Szwajcarji”, і низкою дрібніших ліричних поезій цього періоду…

Дуже гарним і грунтовним є також аналіз „Grob Agamemnona”. Провідні політичні ідеї цієї поеми викликали завзяті суперечки між двома таборами: шляхетсько-консервативними і прогресивно-народними.