Смекни!
smekni.com

Іван Франко і польська література (стр. 5 из 9)

Отже, вже той факт, що цей поет народився в Україні свідчить про органічний зв’язок з нею, при звертанні до тих проблем, якими жила Україна, що ми й побачимо, обговорюючи його твори.

Спогади та твори про Україну в Ю.Словацького з’являються, як правило тоді, коли поет намагається збагнути болючі суперечності, що його переслідують.

Україна – земля його дитячих літ – була символом того, нематеріальне, духовне й вічне, а в інтерпретації Дмитра Павличка – це взагалі шедеври перекладацького мистецтва. Але про це ми також згадаємо пізніше. Читаючи його втори, важко опиратися враженню про те, що він найчастіше спілкувався з духом України, але не з її реальним втіленням.

Українські спогади – найглибша та найчистіша криниця спогадів Ю.Словацького “Король-дух”, містично проваджений Ю.Словацьким “з глибини століть крізь сонце й домовини”, “вічний революціонер”, дух, що його поет відчуває у своєму єстві, що не дозволяє йому піддатися під жодну світову владу і не визнає жодних авторитетів, набираються земного життя, як тільки будяться в ньому споєними про місце, де він усвідомив себе, тобто про Україну.

Романтичний поет – ідеал Ю.Словацький – повинен не лише творити, але й жити згідно з високими засадами моралі, не прагнучи ні користі, ні слави. Дар натхнення був для поета нелегким обов’язком, душевним тягарем. Такий творець – виразник духу нації.

Він воскрешає в часи неволі міфологічне минуле народу. Так, борячись за незалежність Польщі, він ідеально вкладає закличну творчість українських рапсодів, які співали про героїчні походи запорожців, їхню мужність і відданість оборони омріяної, але насправді кров’ю окупленої свободи.

Юліуш Словацький дуже захоплювався українською тематикою. Він вивчав українську історію і відкрив знамениту тему – історію Запорізької Січі. Так постає твір “Змій”. Звернення до історичного минулого народу споріднює Словацького із Шевченком (“Іван Підкова” Тарас Шевченко; “Змій” Ю.Словацький). Говорячи про Ю.Словацького і Т.Шевченка, також можна віднайти деяку співзвучність їхніх творів, особливо, коли обидва автори славили “українських гайдамаків” (“Гайдамаки” Т.Шевченко, “Три малих”, “Беньовський” Ю.Словацького); надсилали послання рідним народам (“І мертвим і живим...” Т.Шевченка, “Гробниця Агагемнона” Ю.Словацького).

Запорожці Ю.Словацького, як і Т.Шевченка зневажають небезпеку і саму смерть, а гроші, здобуті в походах на турецькі міста, не мають жодної вартості. Це організоване військо, яке знає дисципліну і готове битися за Україну. Їхній кобзар співає тужливу пісню:

Спіть, бо минулася ваша пора.

О, ви жили колись тут в Україні!

Поки земля не взяла вас сира!

Ви жили вчора, ми живем нині.

Якщо порівняти перший твір Словацького “Українська думка“ з поемою “Змій“, то можна легко переконатися, що наївне захоплення Україною змінюється в поета на свідоме, політично вмотивоване ставлення до неї. У першому творі – козак Рунько – сентиментальний парубок, якому призначено лише ридати, який зрештою і накладає на себе руки. А в поемі “ Змій “ вже постають інші козаки, войовники і месники, свідомі свого національного покликання. Образ козака Рунька – це постать досить колоритна і яскрава. Тут відчувається вплив “української школи“ романтиків, яка не лише внесла подібні образи в польську літературу, але й дух іншої культури, інших постатей.

У творах Ю. Словацького прочитується “ українська самостійність “, якої він вимагав від свого земляка. І поет дійшов не лише до чіткого розуміння національної окремішності України, але й до пророчої візії майбутньої української держави.

Якщо додати всі висловлювання Юліуша про Україну до пророцтва, яке він висловив у поемі “Вацлав“, то створюється враження, що його “ українська самостійність “ сягає рівня Т. Шевченка.

Виявом симпатії до України взагалі й, зокрема, до постаті І.Мазепи є один із найкращих творів поета про легендарну молодість українського полководця. Мазепа завжди був для московської імперії джерелом клопотів, “ зрадником народу “, затятим ворогом Петра І, помічником польської шляхти... Українсько-радянські літературознавці як вогню боялися аналізувати п’єсу Ю.Словацького “ Мазепа “, бо саме ім’я героя вимагало відхрещування від цієї особи і цієї речі. Твір взагалі розумівся як такий, що не має нічого спільного з Україною, а сам Мазепа є “ловеласом і кмітливим пажем польського короля“.

Але поет добре знав про кого пише. Мазепа в Ю. Словацького – насамперед представник козацтва. “Я син козацький, я вмію битись!“ – говорить про себе той королівський паж, який крім того вміє боронити ще й слабших за себе. Точно про це сказала Аліна Ковальчикова, польська дослідниця творчості Ю. Словацького: “Мазепа, оповитий славою хитрого звідника, виявляє мудрість, благородство серця“.

Шедевр польської драматургії “Мазепа“ сприймається як пророчий епізод із життя видатного державного мужа.

Грандіозна за масштабами і глибиною проникнення в історію, найреалістичніша з усіх романтичних візій Юліуша, поема “Беньовський“ дає найбільше матеріалу для розуміння того, яке місце займає Україна в поетовій свідомості. Україну сприймав поет як приспане, але не мертве гніздовя свободи Поет говорить, що Україна не знає куди рухатися: йти з поляками – чи дорогою Б. Хмельницького. Ю. Словацький розумів драматизм цього питання, який поглибився, коли Польща, вслід за Україною, втратила свою незалежність. Але у його творі “ дух старої матері України” постійно зустрічається з “духом матері Польщі “, але між ними уже існує якась межа, непереборний конфлікт:

О, мати Польще! Ти давно не чула

В степах такого дикого волання.

Після звернення до матері Польщі, поет звертається до “ найбільшої, найсумнішої “:

Моя Вітчизно давня! Я стою

В твій мертвий лик вчарований без тями;

Ти зваблювала молодість мою

На давній шлях сумний між цвинтарями,

Вже інші про будущину твою

Співають! Я мов сторож між хрестами...

Мов журавель в руках своїх тримаю

Своє камінне серце, о, мій краю...

Нам необхідно згадати ще один чудовий твір Ю. Словацького. Це “ Срібний сон Саломеї “, “ драматичний романс “, як назвав цю річ сам поет. Це надзвичайно важливий твір для розуміння феномену, який називається українським патріотизмом Ю. Словацького. У ньому поет висвітлює ті ж події, які стали основою для написання “ Гайдамаків “ Т. Шевченка. Гостра критика в обох творах спрямована на польську шляхту.

“Срібний сон Саломеї“ – оповідь про жорстокі діяння українських повстанців – гайдамаків і про ще жорстокіші дії польських магнатів. Рейментяр Стемповський наказує облити смолою козака Семенка, підпалити і везти його, як живу свічку.

Але й гайдамаки не кращі. Немає великої різниці між сценами вбивства дітей Гонти і за мордування дітей пана Грузинського. Можливо, в Т. Шевченка жорстокість показана із більшою експресією, бо батько ріже сам своїх синів, а польських дітей вбивають колії. Однак твір Юліуша є більш вимовним, бо злочинства поляків звершуються на тлі їх цілковитої байдужості до кривавої вакханалії. Один лише Пафнуцій, людина релігійна, глибоко переживає трагедію, говорячи:

Не буде України, ох, не буде!

Бо люди ці потнуть її мечами,

І, квітів польових, що цвітуть ночами,

Ох! Ох! Кінець – погибель Україні!

Бо звитись на могилах шляхетські знамена

Повинні.

Пафнутій закликає до покаяння, а проповідником, пророком українського примирення і поєднання виступає старий звідник Вернигора, який вірить у те, що польські магнати будуть покарані за кривди, завдані українському народові.

У даному творі, як ми бачимо, присутній той інфернальний образ України, який був також предметом творчої діяльності поетів, які належали до “української школи“. Тобто Україна виступає таким собі втіленням і нагромадженням зла, що породжує зло, а людина за таких обставин є безсилою і не захищеною.

Також необхідно згадати ще один твір Ю.Словацького “Балладина”. “Балладина” Ю.Словацького – це шедевр людського духу та геніальне творіння” (35, 64).

“Балладина”, написана в листопаді 1834р, є центральним твором швейцарського періоду. В одному із листів до матері він писав: “В минулому місяці я написав нову театральну п’єсу під назвою “Балладина”. З усіх творів, які вийшли з-під мого пера, ця трагедія найкраща. Написана вона так, як би її міг сказати сам народ”.

Читаючи цей твір, безумовно створюється враження, що поет пише про щось фантастичне, нереальне. І насправді так є, адже це “геніальне творіння” наповнене великою кількістю казкових персонажів. Це і німфа Гоплана, а також Хохлік і Скієрка. Однак тут поет зовсім не тікає від реальності, як це може видатися спочатку. П’єса є глибоко сучасною, бо порушує проблему боротьби за владу, проблему кохання, проблему невдячності дітей. Досить згадати те, як Балладина виганяє власну матір з дому, говорячи:

Балладина

до Кострина

Kaz, niech jo za wrota przepedza?

Szczeka za glosno...

Боротьба за владу позбавляє “Балладину” будь якої людяності. Королівська сваволя призводить до того, що країною, долею людей керують злі деспоти і дурні, такі як: Фон Кострин – начальник охорони замку Кіркора, Грабєц та інші. І цій боротьбі, пустому мрійництву шляхти, Ю. Словацький протиставляє народ, його думи і мрії.

З цілого ряду причин трапилося так, що творчість Юліуша Словацького і за його життя, і протягом довгих десятиліть після смерті не була на стільки відомою, як творчість А.Міцкевича. За життя про нього часто говорили, як про нещасливого, в’їдливого і заздрісного “антагоніста” А.Міцкевича, ніж як про великого поета.