Поширена і інша версія - що представляє "Історію Петра" Меріме вільним перекладанням фрагментів роботи Устрялова. Проте порівняння текстів Меріме і Устрялова спростовує цю точку зору. Микола Гаврилович Устрялов (1805-1870), професор кафедри російської історії Петербурзького університету, послідовник М.М. Карамзіна і вчитель Н.І. Костомарова, викладає історію Петра, написану на основі численних архівних документів: Дійсно, в листуванні Меріме кінця 60-х років та його посланні до І.С. Тургенєва від 2.08.1870 ми бачимо свідоцтво неослабної інтересу французького письменника до праці Устрялова, але це перш за все інтерес до архівних матеріалів, які мав петербурзький професор, в тому числі з архівів Відня. Меріме займали і інші роботи про Петра. Відомо, що письменник просив зробити для нього резюме з двох великих томів, опублікованих в 1860 р. Моріцем Посселем, - "Генерал і адмірал Франц Лефорт. Його життя і діяльність за Петра. В перемішку Меріме зустрічається згадка про книгу Н.Ж.Ю. Басвіля "Справжня історія життя і діяльності Франца Лефорта". При цьому Меріме цілком очевидно цікавила не фігура самого Лефорта, а Петровська епоха і оточення російського царя. Він полемізує з книгою Посселя, який прагне пояснити успіх перетворювані діяльності Петра німецьким впливом. Меріме наполягає на геніальності самого Петра ("Я глибоко переконаний, що Петро зобов'язаний своїм успіхом власним генію". У розділі "Юність Петра" Меріме викладає глибоко виношені думки про формування великої історичної особистості: "Чим більше вивчаєш історію Петра і чим більше усвідомлюєш, які зусилля доводилося йому робити, щоб піднятися над безпосереднім оточенням, тим більше переконуєшся в справедливості суджень про силу його волі і щасливому призначення". Меріме наближається до Устряловим лише спільністю сюжету.
Проспер Меріме вперше українською мовою написав Ю.З. Янковським. Згодом почав писати і Д. Наливайко, який гарно висвітлив особистість Меріме і його ставлення до української тематики (2, с 128)
Проспер Меріме володів чотирма західноєвропейськими мовами, а на придачу ще й російською, тож, фактично не мав потреби вишукувати подробиць виключно французькою мовою. І читаючи російськомовні праці, він роздумував і також порівнював козаків з флібустьєрами (вільні моряки, котрі протягом XVII і на поч. XVIII ст. завойовували для Франції та Англії, Іспанії, деякі території Америки та острови Тихого океану) І от такі порівняння призвели до того, що Проспер Меріме признав себе "козаком по духу", тобто надаючи більшу перевагу на "панком", а "хоробрим козаком". Запорожці самі пильнують про своє утримання, писав Меріме, - не буваючи нікому в тягар, тоді як лицарі без сорому живуть уже довгий час, нічого не роблячи й нічого не зробивши для добробуту якоїсь держави" (1, с.130)
У коло літературно-наукових інтересів уже початкуючого Проспера Меріме входять слов’янські народи. Щоб збагнути їхню історію та культуру, він цікавиться духовними т матеріальними надбаннями цих народів, вивчає слов’янські мови, Російську мову опановує на стільки, що вільно читає і перекладає твори О.Пушкін, М. Гоголь, І. Тургенєв, знайомиться, як про це свідчать окремі сліди в листуванні, з українською. Завдяки російській мові осягає глибини історії українського народу (3, с 20)
Велике значення для пізнання України, її сучасного і минулого мла для письменника художньої літератури: твори О. Пушкіна, М. Гоголя, Марка Вовчка. Проспер Меріме знайомиться з окремими сторінками української історії через трагедію "Борис Годунов" і поему "Полтава" О.Пушкін, цикл повістей "Вечори н хуторі близь Диканьки" і "Миргород" М. Гоголя. Повість "Старосвітські поміщики" Проспер Меріме називає "чарівною ідилією". Тоді ж читає повість "Тарас Бульба" (не відомо, в оригіналі 1835р чи у французького перекладі 1845 Л.Віардо), а "Народні оповідання Марка Вовчка настільки його вразили, що викликали обурення з приводу існуючої на Української соціальної несправедливості. Водночас Меріме черпає відомості з іст. літ., праць М. Кармазіна, М. Костомарова, М. Устрямова та авторів XVII-XVIII ст. (3, с18)
На таких світоглядних і творчих засадах датується найвагоміший твір Меріме, присвячений українській історичній тематиці "Богдан Хмельницький". Оглядаючи підготовку праці з перспективи часу, можна простежити що вона була тривала й наполегливо. Між появою "Козаків України" (1863) і "Богдан Хмельницький" (він друкується протягом першої половини 1863 році у паризькому науковому місячнику ``Journal des Savants`` пролягло понад 9 років, однак інтерес є симпатії французького письменника до історії України й до особи видатного полководця визвольної боротьби українського народу не зменшувалася, а навпаки - зростали. Події XVII на Україні й особистість Богдана Хмельницького протягом цього часу були постійно в полі зору письменника. Вже 1852р. в листі до Адольфа Де Сіркура, Проспер Меріме писав: "Все що я читав про козаків, мене захоплює…" і тут же зауважував: "Я хотів би знайти відомості про Богдана Хмельницького…" [6, с.145]. Цей час збігається з підготовною письменника першого ескізу про Б. Хмельницького в "Козаки України" [3, с. 19-20]
У листах для друзів він подає захоплюючі описи різних місцевостей України, розповідає про культуру та архітектуру. Різноманітні легенди, колоритні деталі Українського побуту, що дають змогу пізнати звичаї та характери людей, використовує Меріме в своїх українознавчих працях. У статті про Гоголя Меріме згадує про деякі звичаї козаків. Вони мають місце в його п’єсі "Лжедмитрій", зокрема в сцені "Острів запорожців на Дніпрі". У цьому творі вів використовує такі поняття, як "козак України", "Січ", "Булава", "Похідний Гетьман", "Бунчук", а також подає опис Січового поля, що обирає свого похідного гетьмана [1, с.36].
"Кілька місяців тому я запропонував читати "Jornai des Savants" біографію козака Степана Разіна. Добродій М. Костомаров, в якого я запозичив розповідь про пригоди цього героїчного ватага, описав життя видатної людини, котра, які Степан Разін, мало знана в неслов’янських країнах, хоча на мою думку, більше вартує такої слави" [7, с.145], - так починає Проспер Меріме твір "Богдан Хмельницький"
"Більше вартує слави" мається на увазі те, що Богдан Хмельницький боровся за всю нашу Батьківщину. Бо бувши виборний представником невеликої нації, оточеної могутніми сусідами, він присвятив своє життя боротьбі за її самостійність. Здібний роз’єднувати своїх ворогів, як зберігати об’єднання поміж вільними групуваннями, якими сам заправляв, хоробрий, войовничий політик, обережний в успіху, твердий в невдачах".
Чому саме Проспер Меріме зацікавився козаками?
Тоді вже існувало у Парижі почуття небезпеки. Перед тим, як віршував пізніше Барандже, що коні вірні козацькі ще в третє нап’ються із Сени води, що царство козаків почнеться н руїнах Європи королів і Хреста.
Живі були ще люди, які з особистого досвіду близько знали козаків, хоч правда, й не запорозьких, - втікали від них через широкі, снігом заметані простори, з московської пожежі 1813р.
Між ними був один із найближчих приятелів Меріме - Стендаль. Від останнього він чув, що досить будо тільки здалеку показатися трьом - чотирьом козакам перед цілою бригадою голодних і напівзамерзлих утікачів, щоб усі вони у супроводі генералів у блискучих і розшитих уніформах пускались утікати наввипередки. Це і привернуло увагу такої чутливої людини, як Меріме, який у своїх творах хотів донести до Французів і не тільки, мужність цих козаків, а також показати які люди [1, с.132].
Вивчати історію запорозького козацтва Меріме почав після ознайомлення зі слов’янським фольклором. Він дуже серйозно ставився до матеріалу, про який мав намір писати. Старанно повчав архівні матеріали мемуарну літературу, руські літописи, польські хронічки, праці Н. Кармазіна, Н. Устрялова, Н. Костомарова, своїх співвітчизників - де Боплана, Шевальє. Розповідаючи про українського гетьмана Івана Мазепу, він згадує художника Орасса Верне, автора картин "Мазепа, прив’язаний до коня" та "Мазепа під вмираючим конем". Ці полотна відомого французького художника виставлялися в паризькому салоні.
Що причинило до зацікавлення Проспера Меріме українською історичною тематикою?
Треба вважати що на це склалося декілька причин. Найперша з них - різноманітне і тривале зацікавлення письменника історією слов’янських народів, їх культурними надбаннями. Слов’яни, як відомо, займають особливе місце в творчості Проспер Меріме, отже, українська тематика виступила невід’ємною частиною загальнослов’янської. Друге - це гострота інтересу письменника до питань, які були мало знані громадськості, а також до явищ, несхожих на відомі його сучасникам. Проспер Меріме підкреслював "демократію козацької республіки" на Україні в рецензії на згадану працю А. фон Гакстгаузена. Останнє збіглося з особливостями творчої концепції письменника, яка полягала в постійному прагненні до опанування невідомого і призабутого сучасному йому світі, пізнанні глибинних шарів історії та культури народів світу. Тема історичної України, звичаїв і традицій її населення XVII ст. відповідало цим вимогам письменника. Проспер Меріме, як відомо, вважав себе насамперед "громадянином усього світу, а вже потім французом". У цих переконаннях переломлювалися також інші аспекти творчих змагань письменника, а саме прагнення перейти межу "рідного сюжету": француз повинен показати Франції не лише її життя. І цим письменник-реаліст руйнував "глуху стіну, якою класицизм відгороджував французьку культуру від культури інших народів Європи" (1, с.135). Крім того, в історичному минулому України XVII ст. Проспер Меріме шукає чогось нового для себе, свого духовного світу, шукає суспільного ідеалу в його "природному стані" (у цьому полягає проглядний відгомін романтизму), який, на його думку, був утрачений в пізніших сторіччях. Привабливою силою в історії різних народів, у тому числі українського, для письменника були видатні особистості, люди сильних і самобутніх характерів. Їм у своїй творчості Проспер Меріме відводить особливе місце. Згадаймо "Кромвеля" (1823), "Хроніку царювання Карла IX" (1829), "Таманго" (1829) та ін. У російській історії письменник пов’язує їх з іменами Степана Разіна та Омеляна Трачова, в українській - з Богданом Хмельницьким.