Смекни!
smekni.com

Оптимізація інтегрованого захисту посівної цибулі від шкідників на основі виділення головних екологічних та економічних чинників та застосування нових агентів біологічного методу (стр. 3 из 15)

Були проведені досліди в скляних садках, які дали чудові результати. Але, так як для виробничого випробовування препарату на 70–100 га потрібно було 400 кг мускардини, то він був відкладений. У 1885 році Спілка цукрозаводчиків асигнувало 10 тис. золотих карбованців на масштабні випробовування, завод було модернізовано. Однак, в результаті кризи су цукрової промисловості програма цих виробничих експериментів не була виконана.

Вдруге питання щодо боротьби з буряковим довгоносиком за допомогою мікробіологічних засобів, або, як тоді називали, мікологічного методу, було піднято у 1900 році. Директор лабораторії Інституту Пастера в Парижі, І. Даниш (Деніч), з асистентом доктором К.Візе та М.Отфіновським, а також декількома помічниками організували на хуторі Миколаївка, поблизу Сміли, по дорученню і за фінансової підтримки Всеросійської Спілки Цукрозаводчиків дослідну ентомологічну станцію, діяльність якої почалася з вивчення грибних захворювань бурякового довгоносика (Васильєв, Лісовий, 1996). Досить цікавою є методика тих дослідів. Так, проводилися вони в особливих клітках з тонкої металевої сітки, розміром до 100 м2, які були поставлені посеред плантації. До одної з кліток було у травні випущено близько 20 пудів довгоносиків обсипаних спорами зеленої мускардини; до другої – близько 50 пудів шкідників заражених білою мускардиною. В результаті при розкопках у вересні виявилося всього лиш 50% уражених комах. Дослідження велися протягом 1900–1901 років і за цей період Даниш опублікував три звіти де відобразив як методи застосування мускардини для боротьби з довгоносиком так і технології штучного напрацювання гриба. Особливу увагу дослідник звернув на норми витрати препарату безпосередньо у сільськогосподарській практиці. Так, він рекомендує притримуватися наступних показників: 4–10 фунтів мускардини на десятину (середня норма) (1,6–4 кг/га) на полях з давньою культурою цукрових буряків при 6-річній сівозміні; мінімальна норма – 2 фунти на десятину (0,8 кг/га) можлива на полях з дуже давньою культурою (більше 30 років) при 3-х річній сівозміні; максимальна норма – близько 20 фунтів (8 кг/га) необхідна для цілинних земель, на полях, зо знаходилися під буряками всього 1–2 рази або в місцях недавньої появи бурякового довгоносика.

У 1927 році І. Ліндеманом на Миронівській дослідній станції були знову повторені досліди зараження бурякових довгоносиків зеленою мускардиною. Одночасно були закладені також і досліди з червоною мускардиною (Sorosporellauvella). Спори вносили у грунт у вигляді порошку у суміші з землею. Кількість порошку зеленої мускардини коливалася від 1 до 58 г/4 м2, червоної – 4,5 – 288 г на ту ж площу. При розкопках наступного року виявилося, що на ділянках, де була внесена червоно мускардина ураження комах грибом підвищилося вдвічі у порівнянні до контролю. Від внесення ж у грунт зеленої мускардини помітного ефекту одержано не було.

Роботи російських вчених зацікавили і закордонних спеціалістів і вже у 1910 році Дж. Росер успішно застосував мускардину проти шкідливої цикадки, К. Фредерікс – проти жука–носорога в 1913, К. Уоленгрен – проти стеблового метелика. У 1911 році проти сарани в Аргентині за допомогою обприскувача Д’Ерель з великим ефектом застосовує бактеріальні культури у нормі 1,5 л/га . У 1918 році бактерії використовують проти непарного шовкопряда.

Велику відомість отримали багаторічні досліди по боротьбі з травневим хрущем, що проводилися у Франції ле–Мулем. Останнім використовувався гриб Botrytistenella, збудник білої мускардини комах. У 1923 році ле–Муль повідомив про вдалі досліди застосування проти личинок травневого хруща цього збудника, вірулентність якого була посилена шляхом проведення через личинок того ж травневого хруща але в лабораторних умовах. Культура гриба була рекомендована ле–Мулем для боротьби з виноградними листокрутками.

Для масового отримання культури гриба була побудована фабрика. Але виробничі досліди з зараженням травневого хруща культурою, що вироблялася на цьому підприємстві, не виправдала сподівань і були припинені, так як не дивлячись на введення у грунт до 5 кг культури на гектар, не вдавалося викликати штучне зараження личинок травневого хруща.

В подальшому дослідження в цій області стають все більш різноманітними і численними. Життєздатною виявилась, наприклад, ідея М.А. Теленги щодо комбінованого застосування мікроорганізмів з сублетальними дозами інсектицидів (Воловник, 1979).

Незважаючи на те, що справжній розквіт мікробіологічного метода і пов’язаної з ним промисловості був ще попереду наведений історичний екскурс дає можливість оцінити внесок України в цю галузь біотехнології.

1.3 Загальний стан виробництва і застосування мікробних препаратів

Ситуація з виробництвом та застосуванням мікробіологічних препаратів в нашій країні досить складна – постійну реєстрацію має лише декілька препаратів. Таких широковідомих промислових препаратів як бітоксибацилін, лепідоцид, дендробацилін в Україні не виробляють і надходять вони в незначній кількості з Росії та Казахстану. Вітчизняні препарати – боверин та гаупсин до цього часу не отримали поширення внаслідок відсутності реєстрації. Існують незначні потужності для напрацювання триходерміну, призначеного для боротьби з кореневими гнилями.

У 70-80-х роках завдяки широкомасштабним цілеспрямованим дослідженням у колишньому СРСР вдалося створити мережу біолабораторій і біофабрик, зокрема в Україні їх нараховувалося близько 300. Сьогодні ця кількість скоротилася до 100 біолабораторій (табл. 3.1), але й ті що залишилися виробляють переважно ентомофагів. Тим не менше, можливості для застосування біопрепаратів існують і вони добре відомі як вченим так і практикам, а відповідно є і перспектива формування попиту на цю продукцію. Наведемо лише декілька цифр по найбільш відомим препаратам для порівняння (табл. 1.5). Як бачимо, істотно зростають обсяги застосування бітоксибациліну, дендробациліну, ризоплану; падають – боверину, лепідоциду, бактороденциду.

За останніми підрахунками потреба ж України в обсягах захисних заходів з використанням мікробіологічних препаратів, а саме: ризоплану, агату-25к, бактороденциду, лепідоциду, дендробациліну, бітоксибациліну, гаупсину та триходерміну складає 13,88 млн. га (табл. 1.6).

Таблиця 1.5 Наявність біолабораторій в Україні станом на 2000 рік

Область Всього біолабо-раторій Обласні Районнігоспрозр. При тепл. комбінатах
бюджетні госпрозр.
Республіка Крим 7 1 2 4
Вінницька 11 11
Волинська 2 1 1
Дніпропетровська 4 1 3
Донецька 2 1 1
Житомирська 3 1 2
Закарпатська 1 1
Запорізька 1 1
Івано-Франківська 1 1
Київська 11 9 2
Кіровоградська 5 1 4
Луганська
Львівська 1 1
Миколаївська 2 1 1
Одеська 7 1 6
Полтавська 5 1 4
Рівненська 3 1 2
Сумська 4 4
Тернопільська 4 1 3
Харківська 5 1 2 2
Херсонська 4 1 3
Хмельницька
Черкаська 19 19
Чернівецька 1 1
Чернігівська 1 1
Всього 104 11 8 75 10

Таблиця 1.6 Обсяги застосування найбільш відомих мікробіопрепаратів у 1998 та 2000–2001 роках

Препарат Обсяги застосування, тис. га
1998 2000 2001
бактороденцид 937,4 420,015 506,37
бітоксибацилін 2,9 6,705 1,07
лепідоцид 8,8 5,82 3,66
дендробацилін 1,3 4,08 0,1
гомелін 3,4 дані відсутні дані відсутні
ризоплан 23,5 27,19 22,65
боверін 4,5 0,028 дані відсутні
триходермін 0,14 0,098 0,03
бактокумарін дані відсутні дані відсутні 1,62
Всього 981,94 463,836 535,5

Як бачимо, у порівнянні до 1998 року у 2000 суттєво зростають обсяги застосування бітоксибациліну, дендробациліну, різоплану; падають – боверіну, лепідоциду, бактороденциду. Однак, у 2001 році ситуація стає ще гіршою – майже у 7 разів зменшується застосування бітоксибациліну, у 2 – лепідоциду, у 40 – дендробациліну, у 3 – триходерміну, навіть застосування такого популярного препарату як ризоплан зменшилося на 17%.