Ріст гриба розпочинається через 5–6 годин після посіву культури (Буймистру, 1977), а при температурі 24–280С – через 0,5–1,0 годину (Федоринчик, Тиллаев, 1973). Конідії утворюються на 2 день (Буймистру, Филипов и др., 1987) і по мірі росту культури спороношення проходить постійно протягом 70–80 годин від посіву, повний цикл розвитку конідіальної стадії завершується за 3 доби (Сейкетов, 1982). Конідії – одноклітинні, округлі діаметром 2,5–3,75 мк, жовто– або темно–зелені (Канивец и др., 1940; Сейкетов, Исабаева, 1962; Билай, 1964; Билай, Пидопличко, 1970; Федоринчик, Тиллаев, 1973; Бондаренко, 1978; Сейкетов, 1982; Филипов и др., 1987). На кінцях вилчасто або трійчасто розгалужених конідієносців, конідії зібрані у головки по 10–20 штук, які в умовах підвищеної вологості розпадаються на окремі спори (Канивец и др., 1940; Федоринчик, Тиллаев, 1973; Сейкетов, 1982). Міцелій гриба безкольоровий, утворює дерновинки (Билай, Пидопличко, 1970; Бондаренко, 1978). Діаметр вегетативної гіфи в середньому дорівнює 8–15 мк (Сейкетов, 1982). Після 3–4 діб росту, міцелій, внаслідок спороутворення набуває зеленого кольору, останній змінюється від світло– до темно–зеленого, що залежить від віку культури (Буймистру, Филипов и др., 1987; Сейкетов, 1982). Крім конідій гриб утворює безкольорові хламідіоспори діаметром 7,5–15 мк, які потрапивши у сприятливі умови проростають, утворюючи грибницю з конідієносцями і спори (Канивец и др., 1940; Федоринчик, Тиллаев, 1973; Бондаренко, 1978; Сейкетов, 1982). Спори гриба стійкі до сонячних променів (Алекси–Месхишвили, 1964), однак у темряві міцелій розвивається значно краще і, відповідно, спор утворюється більше ніж при освітленні.
Антагоністичні властивості триходерми проявляються подвійно: по-перше, гриб продукує антибіотики, що є токсинами для збудників захворювань рослин; по-друге, дрібні гіфи антагоністу, обплітаючи гіфи патогена, порушують його обмін речовин і призводить до загибелі. Триходерма сприяє також підвищенню фунгіцидної активності клітинного соку і тим самим – підвищенню стійкості до захворювань (Билай, 1956; Билай, Заневич, 1958; Димович, 1960; Лаврентьева, 1989; Павловская и др., 1998; Марютин, Билык, 1990; Muckhopahyayetal., 1992).
Всі штами, які продукують антибіотики, мають сильний специфічний запах. При порівнянні спектру дії антибіотиків видно, що у культуральних рідинах дія останніх сильніше проявляється відносно бактерій, тоді як у летючих антибіотиків – до грибів. В природних умовах обидві форми прояви антагонізму є взаємодоповнюючими (Сейкетов, 1982).
Гриби роду Ampelomyces відносяться до порядку Picnidiales класу Недосконалих грибів (Fungiimperfecti). Розвиток їх у природі відмічено, головним чином, на міцелії, конідіях та клейстокарпіях борошнисто росяних грибів. У зв’язку з цим відкриваються широкі перспективи для використання видів даного роду як агентів біологічної боротьби з хворобами рослин (Кобахидзе, 1965; Рудаков, 1979; 1981; Пузанова, 1981; Давидова, Рудаков, Гановская, 1985).
Взагалі, проведений аналіз поширення грибів Ampelomycesпоказав, що вони розвивалися на борошнисто росяних грибах, які уражують рослини з 32 родин. Найбільш значний ступінь розвитку видів роду Ampelomyces відмічався на збудниках борошнистої роси, що паразитують на рослинах родин Asteraceae, Fabaceae, Cucurbitae, Rosaceae, Apiaceae, Polygonaceae. На борошнисторосяних грибах, які уражують родиниPoaceaeта Solanaceae, гіперпаразит не був виявлений (Пузанова, 1991). За даними Блюмера (Blumer, 1933), П. Пилдмаа (1964), М.В. Горленко (1983), О.Л. Рудакова (1979; 1981) та Пуза нової (1984) строга спеціалізація у представників Ampelomyces відсутня.
Ураження структур хазяїна проходить шляхом проростання конідій та утворення росткових трубок, які руйнують клітинну оболонку і проникають всередину клітини, внаслідок чого остання роздувається. Через 3–5 діб в клітині закладаються пікніди, які поступово темнішають: уражений міцелій борошнистої роси набуває сірого кольору. На поверхні міцелію також закладаються пікніди, у яких формується велика кількість одноклітинних, безкольорових, одноядерних пікноспор. З крапельною вологою, вітром, комахами вони розносяться і створюють нові осередки. Для проростання пікноспор необхідна крапельно–рідка волога і досить широкий діапазон температур – 6–300С (оптимум 20–240С). При температурі 200С проростання проходить через 8–10 годин. Перші ознаки ураження гіперпаразитом помітні через 3–4 доби, а на 5–6 добу формуються нові пікніди. У природних умовах гриб зимує на рослинних рештках з міцелієм борошнистої роси або на багаторічних культурах під лусками бруньок, де зберігається міцелій гриба–хазяїна (Бондаренко, Буймистру, Гулий и др., 1985).
Bacillussubtilis.B. subtilis належить до роду Bacillus родини Bacilliaceaeі є сапрофітним організмом (Трисвятский, 1941). Утворення спор починається з моменту переходу популяції вегетативних клітин в стаціонарну фазу. У разі несприятливих умов відбувається спороутворення первинної клітини без попереднього поділу (Смирнов и др., 1982). Термін, необхідний для утворення спори залежить від температури (при 140С – 72 год., 200С – 48, 250С – 40, 300С – 38, 350С – 33, 380С – 22) (Николаев, 1932).
Проростання спор залежить як від температури так і від реакції середовища (оптимум рН=7–8). При 250С спори проростають в інтервалі рН від 5 до 10, при 50С і будь якому значенні рН спори взагалі не проростають (Николаев, 1932).Розмножується B. subtilis як простим поділом так і шляхом брунькування (Стрешинский, 1955; Шахбанов, 1970). Поділ вегетативної клітини залежить від температури (при 300С – 30 хв., 250С – 45 хв., 200С – 90 хв.) (Николаев, 1932). В клітинах, що не утворюють спори, формуються кристалоподібні структури (сферичні субодиниці діаметром 70–80 мкм) з частотою 0,1–2% від загальної чисельності клітин (Kaneko, Matsushima, 1973; 1975; Ермакова и др., 1977).
B. subtilis – термотолерантний мікроорганізм, максимальна температура за якої можливий ріст колонії – 600С, мінімальна – 10–120С, оптимальна – 37–500С (Мирзоева, 1959). Рухливі вегетативні клітини мають закруглену форму (1,5–3,5х0,6–0,7 мкм) і утворюють ланцюжки, або існують окремо (Горовиц–Власова, 1933; Трисвятский, 1941; Мирзоева, 1959).
Відповідно Красильникову (1958) B. subtilis при культивуванні утворює колонії всіх типів, характерних для своєї групи (B. subtilis, B.meseutericus, B. cereus, B. brevis, B. lichenoformis). Мірзоєва (1959) поділяє культури бактерії на наступні варіанти: галузисто–складчасті (виникають на м’ясо–лептонному агарі (МПА); гладкі (агарові і картопляні середовища); слизово–складчасті (МПА, картопляні та деякі інші середовища). На глюкозному агарі всі варіанти дають нитяний наліт (рожевий або жовтий).
B. subtilisутворює антибіотики, частина з яких пригнічує багато видів бактерій і грибів (Африкян, 1959), а саме: Verticilliumdahliae (Ukteda, Sholberg, 1986); Fusariumoxysporum (Piccietal., 1985; Suenetal., 1985; Filipietal., 1987); Rhizoctoniasolani, Helmintosporiumoryzae, H. noddusum, H. sativum, Sclerotiumsclerotium, S. cepivorum (Ukteda, Sholberg, 1986).
B. subtilis має і ентомоцидні властивості – штам 22/2 var. niger здатний викликати загибель гусені тутового шовкопряда від 37,5 до 90% (Аретинська, 1976).
Бактерії роду Pseudomonas.
Pseudomonasaureofaciens. Бактерія є рухомою грамвід’ємною паличкою розміром 0,5–0,6х1,5–3,0 мкм. Спор і включень оксимасляної кислоти не утворює. На м’ясо–лептонному агарі колонії округлі, гладкі, блискучі, пастоподібні, на м’ясо–лептонному бульйоні активно ростуть утворюючи рівномірну каламуть. Виділяє в середовище жовто–зелений флуоресцентний пігмент, характерний для багатьох видів бактерій цього роду. Крім того, утворює червоно–оранжевий пігмент, який дифундує в середовище і є сумішшю феназін–карбонових кислот. Оптимальна температура для росту 270С, при 420С бактерія не розмножується.
Pseudomonasaureofaciens є облігатним аеробом, засвоює аміачні і нітратні форми азоту, глюкозу використовує лише окисним шляхом, а крім неї ще близько 60 органічних сполук: арабінозу, мальтозу, маннозу, галактозу, фруктозу, цукрозу, трехгалозу, глюконат, різні органічні кислоти (оцтову, лимонну, яблучну, масляну, молочну тощо), ароматичні та інші циклічні сполуки (бензойну, оксибензойну, фенілоцтову і хинну кислоти), амінокислоти (аланін, лейцин, валін, лізін, аспарагін, пролін, тірозін, фенілаланін, триптофан тощо) (Гораль, 1998).
PseudomonasfluorescensMigula, 1895. Бактерія є рухомою грамвід’ємною паличкою розміром 1–2х0,6 мкм. Добре розвивається на живильних середовищах, багатих органічними речовинами, а також на синтетичних середовищах з мінеральним азотом, на м’ясо–лептонному агарі, середовищах, у склад яких входить картопля, на середовищі Чапека. Колонії безкольорові або білі, гладкі, блискучі. Аероб, оптимум росту спостерігається при температурі 250С.
Характерною особливістю цього виду є зовнішня мікроструктура колоній. За малого збільшення мікроскопу поверхня колоній має характерну сітчасту або чарункову будову. Дана ознака стійка і виявляється майже на всіх середовищах, але краще на м’ясо–лептонному агарі та на синтетичних середовищах. В бульйоні утворює каламуть та плівку, середовища набувають жовтувато–зеленого флуоресціюючого кольору. Пігмент – флуоресцин не розчиняється у спирті і хлороформі, але добре розчинний у воді. Бактерія швидко розріджує желатин, молоко не звертає, деякі штами лише пептонізують його. Переважна більшість штамів відновлює нітрати до нітрітів або вільного азоту. Утворюють кислоту на глюкозі та цукрозі, а також велику кількість вітамінів і інших додаткових живильних речовин. (Рождественський, Васильєв, 1940; Красильников, 1949).