3. Час звучання, тобто різні послідовні зміни тривалості звучання мовних відрізків (звичайне поняття: від довгого до короткого). Таким чином, єдність взаємозв'язку всіх показників мовлення створює ритмо-мелодичний лад мови, здатний виражати її зміст, волю й почуття. Нагадаємо, що мовлення – це явище, яке нескінченно модифікується.
Це значить, що й інтонація має велику варіантність, бо є обов'язковим супровідним елементом структурної схеми речення при її безпосередній реалізації, те, що зі зміною характеру висловлюваний змінюється й ритмо-мелодичний лад – носій її смислово-емоційної думки.
Дуже важливою є ще одна риса загальної характеристики ритмо-мелодичного ладу. Це – тісний зв'язок таких його логіко-емоційних показників вираження думки, як паузи, логічні наголоси, мелодика і темп [82].
Ці показники створюються за допомогою послідовних змін ритмо-мелодичного ладу. Перерви, зупинки між мовними відрізками – це паузи. Слова, що за змістом і почуттям виділяються й забарвлюються артикуляційними способами у мовних відрізках, називаються логічними наголосами. Послідовні зміни висоти тону, а також кількість, інтенсивність та послідовність виникнення гармонійних обертонів, що супроводжують основний тон звуку, – це мелодика і тембр мови. Час звучання, тобто різні види тривалості звучання мовних відрізків, – це темп мови.
Згадані логіко-емоційні показники здійснюють у мові важливі синтаксичні функції і водночас є основними засобами її виразності.
Щодо типів речень за характером висловленого відношення до дійсності, то взаємодія пауз, наголосів, мелодики, темпу та їх фізичних характеристик надає їм відносно сталого інтонаційного значення: розповідного, питального, спонукального, окличного [88].
Для читця є важливим визначити з логічного боку (коли встановлюється смисл за контекстом) відносно стале інтонаційне значення фрази, а з психологічного –її експресивність. Додамо при цьому, що для емоційного читання тексту твору ще недостатньо визначити експресивність взагалі. Необхідно визначити міру, ступінь самої експресивності. Для цього треба спиратися на дію психологічного чинника, продиктованого внутрішнім світосприйманням. Це значить створити в своїй уяві конкретне внутрішньозорове бачення змальованої дійсності.
Слід відзначити і те, що окремі вчителі і навіть методисти схильні до твердження, що текст художнього твору кожним читцем сприймається по-своєму, і тому, мовляв, не можна ставити однакових вимог до використання пауз, логічних наголосів, мелодики і темпу як засобу передачі змісту тексту. На перший погляд, думка може здатися переконливою, оскільки «сприймання є активним творчим процесом, а не дзеркальним, пасивним відображенням». Однак не можна забувати при цьому, що поряд із поняттям «сприймання» існує і поняття «достовірність». Сприймання змісту художнього, публіцистичного твору чи будь-якої писемної мови для передачі її слухачам має бути достовірним. А достовірність сприймання базується на знаннях самого процесу сприймання дійсності. Щодо писемної мови, тексту – це добрі знання теорії літератури, вміння аналізувати текст. Крім цього, сприймання як творчий процес завжди зумовлюється певними потребами. Такі потреби щодо сприймання тексту визначені в програмі навчання учнів [41].
Художній твір – це насамперед відображення в писемній формі думок і почуттів автора в оцінці ним факторів об'єктивної дійсності, і завдання читця – глибоко сприйняти ті думки і почуття, пережити їх і передати слухачам. Адже різні виконавці однієї і тієї ж пісні не змінюють змісту тексту та мелодії, хоча виконують її кожний по-своєму, тобто дещо по-іншому, і саме через це ми даємо оцінку кожному виконавцеві. Проте, це не означає, що кожний співак по-іншому розуміє зміст слів і мелодію пісні. Це зовсім інший бік питання щодо твору і однаковою мірою стосується співака і читця. Це так званий творчий підхід до виконання вже сприйнятого змісту твору, – тобто підхід до нього з того боку, з якого можна було б якнайкраще вплинути на слухачів. Це підхід не до розподілу в тексті ЗЛЕВЧ, а тільки до осмислення їх потенціальної дії. Це означає, що у підході різних читців до одного і того ж тексту відмінності можуть виявлятися таким чином тільки в пафосі виконання, тобто в творчому втіленні в живе дійове мовлення пережитих ними авторських думок і почуттів. Оскільки паузи, логічні наголоси, мелодика, темп є засобами передачі авторських думок і почуттів, то в партитурі, де вони виступають як індикатор всієї повноти аналізу тексту і сприйняття його змісту, певних істотних розходжень не повинно бути [84].
У загальному плані вивчення курсу виразного читання важливим є досконале засвоєння майбутнім учителем теоретичних положень засобів логіко-емоційної виразності читання, вироблення умінь ним користуватися [83, с. 119].
У будь-яких умовах педагогічної діяльності вчителеві треба вміти ефективно користуватися мовленням, читанням як дійовою впливовою силою. Досягти цього він може насамперед за умови правильного використання ЗЛЕВЧ щодо змісту мовлення і особливо читання. Підготовка тексту для читання і аналізу його з дітьми в загальному плані аналізу твору потребує розгляду кожного речення в контексті. Для цього необхідно знати не тільки послідовність і способи аналізу тексту, а й уміти раціонально і оптимально використати самі ЗЛЕВЧ. Аналіз тексту за всією послідовністю і результативністю є передумовою раціонального і оптимального використання ЗЛЕВЧ. Надіятися лише на результати аналізу тексту, не врахувавши при цьому всіх компонентів виразності читання, не можна. Власне в цьому полягає одна з тих причин, що виразне читання в умовах загальноосвітньої школи, педагогічного процесу себе не виправдало.
Аналіз тексту для читання має завершуватися мовною партитурою. ЗЛЕВЧ у такому процесі виступають у ролі індикатора всієї роботи над текстом. Саме зі ЗЛЕВЧ випливають етапи попередньої роботи над текстом для безпосереднього читання, словесної дії. Отже, зі ЗЛЕВЧ пов'язані і від них залежать інші складові частини теоретичних і методичних положень виразного читання в умовах педагогічного процесу. ЗЛЕВЧ, таким чином, становлять головну частину теоретичних і методичних положень мистецтва читати, говорити, а аналіз тексту в усій своїй послідовності – їх передумова.
Зі ЗЛЕВЧ пов'язана також низка інших показників, необхідних для професійної підготовки майбутнього вчителя. Добре засвоєння ЗЛЕВЧ мимоволі спонукає вчителя, як і кожного читця, до [83, с. 186-188]:
1) розвитку своїх мовленнєвих якостей: досконалого володіння мовним апаратом, диханням, голосом, дикцією, орфоепією, бо без них і ЗЛЕВЧ вутрачає справжню силу впливу;
2) глибокого осмислення аналізу твору і того, що сприяє такому процесу: засвоєння його послідовності і переліку пов'язаних з ним понять теорії літератури, оскільки без цього неможливо розкрити авторські думки і почуття, а останні передати без ЗЛЕВЧ;
3) розуміння особливостей виразного читання творів різних жанрів. Отже, спонукає до необхідності достатньо розуміти і розрізняти самі жанри в літературі, бо без таких знань і врахування ЗЛЕВЧ особливостей читання не передати;
4)кращого розуміння рідної мови взагалі, її значення, краси й величності, оскільки виразне читання – одна з форм практичного користування мовою;
5)засвоєння методики навчання учнів виразного читання, вдосконалення їх культури мовлення, глибокого осмислення вироблених і пошуку нових методів та прийомів для цього процесу.
Отже, ЗЛЕВЧ – важливий чинник професійної підготовки майбутнього вчителя. Однак зіграти певну, відповідну роль у цьому процесі вони можуть тільки за умови достатнього розуміння їх сутності, уміння ефективно використовувати на практиці.
1.2 Основні лінгво-методичні проблеми навчання виразному читанню
Уся робота із застосуванням різних видів читання підпорядкована виробленню в учнів таких його якісних ознак, як свідоме, правильне і швидке читання. Щодо читання вголос, то воно має бути ще й виразним.
Свідоме читання забезпечує уміння читати з ясним розумінням змісту тексту, описаних подій, зв'язку між ними 6 уміння оцінити вчинки дійових осіб. Усе це ґрунтується на усвідомленому сприйманні учнями лексичного значення всіх слів, що завдяки граматичній пов'язаності формують думку, виражену реченням. Свідомим визначається читання, якщо учень спроможний не тільки переказати, а й висловити своє ставлення до прочитаного [34, с. 36].
Правильне читання має відповідати іншим критеріям, серед яких [95, с. 7]:
а)безпомилковість відтворення звукового наповнення прочитуваного, тобто читання без пропусків букв, складів, їх перестановок, вставки зайвих звуків, складів;
б) ритмічність (або плавність) читання, яка виявляється при злитому промовлянні складів у словах і злитій вимові ненаголошених службових слів з повнозначними частинами мови;
в)дотримання орфоепічних норм, у першу чергу правильного наголошування складів, вимови тих звуків і слів, які у мовленні дітей зазнали впливу діалектного оточення.
У виробленні навичок швидкого читання треба прагнути до темпу читання, що відповідає темпу усного мовлення і забезпечує свідоме сприймання змісту прочитаного. Але в кожному класі слід добиватися нормального для даного класу темпу читання згідно програмових вимог [36].
Виразним може бути лише читання вголос. Тому основні вимоги до нього пов'язані з інтонацією, що включає складний комплекс елементів вимови, зокрема: ритм, темп, тембр, силу, висоту голосу, паузи, логічний наголос. Виразним читання вважається тоді, коли читець дотримується пауз, логічних наголосів, варіює пришвидшеним чи уповільненим темпом, пониженням чи підвищенням голосу при проказуванні слів або речень відповідно до змісту твору. А зміст твору, його ідея, задум автора потребують емоційного відтворення. Один текст вимагає м'якого, ліричного настрою у читанні, другий – патетичного звучання прочитуваного, третій – спокійної, розміреної передачі думок. Виразне читання покликане шукати відповідні інтонаційні засоби для передачі задуму твору [88].