Смекни!
smekni.com

Особливості вивчення творів різних жанрів в початковій школі (стр. 8 из 17)

Однак, щоб читання чи розповідь учнів відповідали вимогам виразності, необхідно передусім розкрити їм зміст терміну «виразне читання». Практика школи дає чимало прикладів нерозуміння учнями того, в чому сутність виразного читання як якості прочитування тексту. Надто поширений погляд, за яким читати виразно означає читати з підвищенням голосу. Практично це доходить до звичайного крику [74, с. 35].

Треба розвіювати таке уявлення про виразність читання. Для цього вчитель повинен з перших днів навчання дітей показати їм, що сила і висота голосу при читанні і при декламуванні віршів залишаються такими, як і при усному мовленні. Будь-який текст читається або декламується без напруги. Найбільш переконливою ілюстрацією цього може стати читання чи декламація вірша, адже, як свідчить шкільна практика, саме вірші діти намагаються прочитати незвично. А це незвичне читання стає просто викрикуванням слів і речень. Декламатор піклується не про чіткість проговорювання кожного звука, складу, слова, речення, а лише про голосне промовляння тексту [15].

Крім показу того, як слід читати віршовані твори, не завадить застерегти школярів від читання з напругою голосу. Потреба у такому попередженні виникає і тоді, коли діти на початковому етапі навчання з голосу вчителя заучують вірші напам'ять, і коли учні, навчившись вільно читати, поповнюють арсенал вивчених поезій.

Отже, з перших кроків знайомства дітей з голосним відтворенням друкованого тексту учні усвідомлюють, що виразне читання – це не напружене, сильне читання чи проказування тексту на високих нотах. Тому перше, що потрібно від них вимагати при читанні і декламації, – не кричати. Читати треба таким голосом, яким ми користуємося при усному спілкуванні [109].

Ця вимога, однак, потребує пояснення. Сила голосу у дітей різна. Відомі випадки, коли через слабкий, тихий голос окремі учні читають так, що не всі їх чують. І не дивно, адже і в повсякденному житті вони говорять ледве чутним голосом. Зрозуміло, з цим миритися не можна. У всіх учнів слід виробляти навички говоріння і читання, добре чутних у приміщенні класу. Щоб цього досягти, необхідно насамперед розвивати дихання.

Розвиток дихання – одна з основних вимог виразного читання (і вчителя, і учнів). Уміння набирати своєчасно і вдосталь повітря забезпечить варіювання голосу. Учням слід сказати, що для поповнення легень повітрям, необхідним для читання, потрібно використовувати паузи – великі і малі. Це значить, що треба намагатися набирати повітря не тільки по закінченні речення, а й до його завершення, використовуючи короткі зупинки. Крім настанов щодо правильного дихання, слід застосовувати вправи для його розвитку. Серед них – гра в загадки, скоромовки; заучування і проговорювання прислів'їв і приказок [30, с. 119].

Загадки представлені в читанках і збірниках творів для самостійного читання – «Веснянці», «Джерельці» та ін. їх слід активно вводити в роботу з дітьми.

У розучуванні скоромовок треба йти від коротких і доступних для розуміння, запам'ятання і вимови дітьми відповідного віку до більш складних. Першокласникам під силу вивчати такі фрази-скоромовки, як «На дворі трава, на траві дрова». В міру освоєння учнями основ дикції, тобто чіткої вимови звуків, слів, фраз, можна пропонувати їм більш складні скоромовки типу: «Летів перепел перед перепелицею, перед перепеленятами», «Вибіг Гриша на доріжку, на доріжці сидить кішка, взяв з доріжки Гриша кішку, хай спіймає кішка мишку». Такого типу скоромовки, очевидно, немає потреби пояснювати. Усі слова і будова речень зрозумілі дитині семи-восьми років. Проте частіше доведеться працювати із скоромовками, зміст яких необхідно розкривати. І це обов'язково треба робити. Не можна залишати без розкриття семантику слів, наприклад, у таких скоромовках, як «Був собі цебер та переполуцебрився на маленькі переполуцебренята і була собі макітра та переполумакітрилася на маленькі переполумакітренята». Проказування скоромовок розвиває дихання.

Увага до розвитку дихання зумовлена тим, що володіння ним становить необхідну передумову виразного читання. Правильне дихання забезпечує можливість варіювати голосовими даними: промовляти слова повним голосом чи пошепки, високим чи низьким тоном [83, с. 69].

Іноді неоднаковими голосами треба передати мовлення різних дійових осіб. Наприклад, при читанні казки «Рукавичка» діти самі скажуть, що слова вовка і ведмедя годиться проказувати грубим, тобто низьким, голосом. А коли діти опрацьовуватимуть казку «Колосок», їм можна запропонувати подумати, як краще прочитати – низьким, грубим чи, навпаки, високим, пискливим голосом – слова мишенят. Учні, безумовно, знайдуть відповідну висоту звучання словам, що їх промовляють мишенята. Треба лише стежити за тим, щоб відповідний тон звучання витримувався протягом усього твору [36].

Уміння варіювати своїм голосом діти можуть продемонструвати і при читанні творів позакласного читання. Так, учні покажуть необхідність різними тонами забарвлювати слова персонажів казки «Вовк та козенята» з книги для самостійного читання «Веснянка».

У дітей слід розвивати чуття тексту; в якому самі слова вказують читачеві, як треба вимовляти фрази – голосно чи тихо, швидко чи повільно. Для ілюстрації можна звернутись до тексту української народної казки «Вовк та козенята» (2 клас), у якій учні звернуть увагу на те, як звертався Вовк до козенят: «Підбіг до хатинки й завив грубим голосом».

Уважне прочитування тексту підкаже, яку силу голосу пропонує автор.

Коли уважно вчитуватися в зміст твору, то легко усвідомити обставини, в яких відбувається дія, і стан персонажа. Усе це не можна не враховувати при читанні. Ось учні читають, наприклад, четверту частину оповідання М. Вовчка «Кармелюк»: «Однієї такої ночі, як усі спали, з'явився Кармель, задиханий, зморений, потомлений, ледве слова промовляти: – Гонять мене, як хижого звіра, Марусе, – промовив Кармель. – Вже три дні і чотири ночі тікаю, не зупиняючись... товаришів розпустив...». Поза всякого сумніву, слова Кармеля діти прочитають пошепки, якщо вчитель націлить їхню увагу на те, що події твору підказують необхідність голосом відтворити стан героя [див.: 95, с. 8].

Такими є загальні вимоги до виразного читання, розуміння яких допоможе учням усвідомити дане поняття. Дотримуючись їх, вони зможуть прочитати чи продекламувати текст відповідно до авторського задуму, жанру твору і описуваних подій.


РОЗДІЛ II. МЕТОДИКА РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ НАД ВИВЧЕННЯМ ТВОРІВ РІЗНИХ ЖАНРІВ

2.1. Організація і зміст експериментального дослідження

Експериментальне дослідження ефективності запропонованої нами системи вправ у плані формування умінь і навичок виразного читання у молодших школярів мало теоретико-експериментальний характер і проводилося у два етапи:

1)теоретичний етап (вересень – грудень 2008 н.р.) – була визначена галузь і проблема дослідження; вивчалася психолого-педагогічна і методична література відповідного змісту; аналізувалася робота вчителів початкових класів щодо ефективності традиційної методики навчання виразному читанню; формувалася гіпотеза та завдання дослідження;

2)експериментальний етап (січень – квітень 2009 н.р) – на основі напрацьованої теоретичної інформації розроблялася і впроваджувалася у практику початкової школи система завдань з розвитку навичок виразного читання, вивчалася її ефективність.

Етапи формуючого експерименту:

- діагностичний – здійснювався за допомогою методів спостереження, бесід з учителями та учнями з метою виявлення недоліків традиційної методики навчання виразному читанню та розробки оптимальної системи вправ для формування відповідних умінь і навичок; визначалися контрольний і експериментальний класи;

- власне формуючий експеримент, в процесі якого у молодших школярів формувалися уміння й навички виразного читання в результаті розробленої системи вправ;

- констатуючий – виявлялася ефективність запропонованого підходу через порівняння результатів навчання в експериментальному класі з якістю сформованих умінь і навичок виразного читання у контрольному класі;

- теоретико-узагальнюючий – основна увага спрямовувалася на теоретичний аналіз та узагальнення результатів експерименту, оформлення роботи та з'ясування подальших перспектив запропонованого підходу на уроках читання у початковій школі.

Експериментальне дослідження проводилося нами у Золочівській «Школі радості» І-ІІ ступенів. Ним було охоплено 38 учнів третіх класів (18 учнів експериментального і 20 учнів контрольного).

Зупинимось на деяких особливостях роботи над наголосом у початкових класах.

В процесі роботи доречно використати мініатюру «Наголос» (метод розповіді із групи словесних методів навчання).

«Зібралися якось слова на раду, стали усі говорити про свою користь та значимість. Але забули запросити Наголос. А він образився. Враз вистрибнув звідкілясь і закричав голосно: Чого всі варта без мене? Захочу і зміню значення у частини з вас!».

Слова не повірили. Вийшов Замок: «Не боюся тебе. Я такий сильний та важкий, що подолаю якийсь Наголос. Адже це лише - рисочка. А Наголос перестрибнув з останнього складу на перший, і зник замок, а натомість постав Замок. Слова зашуміли. Тоді виступили Білки: «Ми найголовніші компоненти усякого живого організму, з нами Наголос нічого не зробить». Хитро усміхнувся Наголос і пересунувся на другий склад, і всі уявили, що перед ними живі граціозні Білки. Слова стали протестувати, соромити Наголос, а він - доводити свою значимість. Пострибав Наголос по словах, і ось замість Атласу –Атлас, Дорога – Порога, Бачать усі, що погані справи – не обійдись без Наголосу! Відвели йому одне з найпочесніших місць на своїх зборах і відтоді ставляться до нього з великою повагою» [17, 28-29].