У масовій школі типовим є традиційно-пояснювальне навчання. Спроби оновити його за рахунок використання елементів розвивального без докорінної зміни концепції відчутних стабільних результатів не дають.
6. ВИКЛАДАННЯ (НАВЧАННЯ) Ї УЧЇННЯ ЯК ВИДИ ДИДАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
Викладання (навчання) - вид дидактичної діяльності, що ґрунтується на сукупності дидактичних методів і прийомів вчителя, які становлять систему, забезпечують цілеспрямований дидактичний вплив на учня і дають змогу реалізувати визначену дидактичну, виховну і розвивальну мету.
Діяльність учителя в навчальному процесі виявляється в дидактичному проектуванні, організації дидактичного процесу, дидактичному аналізі.
Дидактичне проектування - передбачення вчителем ходу і результатів процесу навчання. Це творчий процес побудови, моделювання і планування.
Організація дидактичного процесу - усі види дидактичної діяльності, спрямовані на безпосереднє керівництво навчанням, конкретну організацію дидактичної комунікації та кооперації для передачі і засвоєння змісту навчання.
Дидактичний аналіз - результативний зв’язок між проектуванням і практичним здійсненням навчального процесу, звіт про хід навчання, аналіз труднощів, неочікуваних ситуацій, поведінки учнів тощо.
Зміст викладання (навчання) як діяльності вчителя визначають об’єктивні чинники: мета, зміст навчання, умови його організації, засоби навчання та обладнання, час, відведений на навчальний процес; суб’єктивні - педагогічні і дидактичні можливості вчителя, стиль викладання, комунікативні якості, уміння об’єднати в процесі навчання всі можливості для досягнення мети.
У навчальному процесі вчитель виконує керівну роль незалежно від типу навчання. Його діяльність має бути цілеспрямованою, щоб забезпечити активну пізнавальну роботу учнів.
Керівна діяльність учителя виявляється у керівництві в процесі навчання і через навчання.
Керівництво в процесі навчання - це вплив на навчальний процес (предмет, тему уроку, клас, його специфіку) або окремі фази навчання (етапи, види робіт), використання конкретних заходів його оптимізації, типів педагогічної комунікації, регулювання психічних процесів учнів.
Керівництво через навчання здійснюється на основі встановлення зв’язку між навчанням та формуванням особистості учня, і розкриває потенціал навчання як чинника розвитку індивіда.
Учіння - діяльність школярів, що характеризується системою методів, прийомів і мотивів навчання і формується під впливом діяльності вчителя. Це той бік навчального процесу, котрий визначають дії учня; це ланка, що пов’язує педагогічний вплив і формування особистості.
Характеризуючи суть учіння, П.Я. Гальперін писав: "Домовимося називати учінням будь-яку діяльність, оскільки внаслідок її у виконавця формуються нові знання і уміння або засвоєні знання і уміння набувають нової якості".
Зміст учіння визначають характер діяльності вчителя; рівень готовності учня до навчального процесу; специфіка предмета засвоєння; тип навчання; вікові особливості учня; його психологічні особливості.
Учіння як процес може здійснюватися через засвоєння, відкриття, переживання, дію (за В. Оконем). Це зумовлюється предметом засвоєння і характером керівництва з боку вчителя.
Залежно від предмета засвоєння теоретичні знання формуються в процесі пізнання, засвоєння мовленнєвих навичок або процесів, фізичних рухів (зокрема у процесі вправляння); через сприймання творів мистецтва (процес естетичного сприймання), через норми поведінки (процес дидактико-виховного регулювання).
Дидактична структура процесу учіння включає: власне процес учіння як систему методів і прийомів діяльності школяра (відбиває техніку учіння); позицію учня щодо учіння (система мотивів та їх природа – особистісно-значущі і соціально-значущі).
Для традиційно-пояснювального типу навчання характерне учіння через засвоєння "готових знань", для розвивального - через "відкриття і дослідження".
Учіння як процес включай такі види учбової діяльності: рецептивні, репродуктивні, продуктивні, творчі. Їх можна взяти в основу класифікації методів учіння - проблеми, ще недостатньо розробленої в педагогічній науці.
Учень у навчальному процесі - суб’єкт соціальних відносин. Він зазнає цілеспрямованого дидактичного впливу з боку вчителя і змінюється, формується як особистість, розвивається; водночас впливає на вчителя. Таким чином, у навчальному процесі відбувається взаємний перехід дидактичних категорій "викладання" та "учіння".
Завдання вчителя - створювати умови для самостійної роботи учнів і через вироблення таким шляхом навичок самостійної діяльності формувати методи учіння - основу самовиховання. А. Дістервег писав: "Навчати - це означає стимулювати учня до того, щоб він навчав себе сам; це керівництво до інтелектуального самовиховання, це процес духовної освіти".
Спільними в діяльності вчителя і учня є функції, що їх виконує кожний суб’єкт навчального процесу, зокрема: пізнавальна, перетворююча, оцінна, комунікативна, художня, контрольно-корекційна.
Література ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:
1. Баранов С.П. Сущность процесса обучения. - М.: Просвещение, 1981.
2. Загвязинский В.И. Педагогическое предвидение. - М.: Знание, 1987.
3. Клинберг Л. Проблемы теории обучения. - М.: Педагогика, 1984.
4. Шапоринский С.А. Обучение и научное познание. - М.: Педагогика, 1981.
ДИДАКТИЧНИЙ ТРЕНІНГ.
1. Поясніть, чому закономірності, що діють у навчальному процесі, мають відносний, вірогідний характер.
2. Продовжіть речення:
а). Поняття можуть бути засвоєні за умови...;
б). Навички можна сформувати, якщо...;
в). Міцність засвоєння усвідомленого змісту навчального матеріалу тим вища,... .
3. У чому полягає взаємозалежність між навчанням (викладанням) і учінням як видами дидактичної, діяльності.
Обґрунтуйте своє ставлення до твердження: "Оскільки процес навчання повинен бути максимально індивідуальним, у ньому не діятимуть певні закономірності і закони".
1. Основні ланки процесу пізнання та їх взаємозв’язок.
2. Характеристика окремих ланок пізнавального процесу: а) первинного сприймання; б) усвідомлення; в) осмислення;
г) закріплення; д) застосування.
3. Знання, уміння і навички як компоненти дидактичного процесу.
Ключові поняття: засвоєння, первинне сприймання, усвідомлення, осмислення, розуміння, уявлення, поняття, знання, уміння, навички.
1. ОСНОВНІ ЛАНКИ ПРОЦЕСУ ПІЗНАННЯ ТА ЇХ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК.
Повний і завершений акт засвоєння включає ряд етапів, зокрема, сприймання, усвідомлення, осмислення, закріплення і застосування. Ці складові називають ланками процесу пізнання. Вони забезпечують засвоєння навчального матеріалу.
Засвоєння, якщо перефразувати Ї.М. Сєченова, - злиття нового досвіду з попереднім, нової інформації із засвоєною раніше. Це перетворення сприйнятого в набуток особистості, отже, в її якість.
У І.Я. Лернера "засвоєння" та "учіння" - не тотожні поняття. Учіння він визначає як "діяльність з метою створення умов для засвоєння... змісту соціального досвіду". Воно включає планування власної діяльності, діяльність у процесі навчання і контроль за його ефективністю. В учінні реалізується ряд дій, котрі хоч і не стосуються засвоєння, але є його передумовою. Засвоєння - психічний процес, у той час як учіння - значною мірою практична діяльність, що виявляється зовні. Засвоєння може бути стихійним і цілеспрямованим (в якому виділяють засвоєння в процесі цілеспрямованого навчання і шляхом самоосвіти). Спільним для будь-якого типу засвоєння є:
наслідок (засвоюються знання і зумовлені ними певні дії, способи діяльності);
закономірності і засоби навчальної діяльності;
зовнішня. матеріальна діяльність, що сприяє переводу засвоєного у внутрішній план.
Ланки процесу засвоєння органічно взаємозв’язані і становлять ціле: кожна з них спирається на інші, містить їх у "знятому вигляді". їх послідовність може змінюватися в рамках органічної єдності; вони можуть зливатися одна з одною так, що стають нерозривними у часі, діях, які виконує учень.
2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ЛАНОК ПІЗНАВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ.
Первинне сприймання - це відбиття в свідомості людини окремих якостей предметів і явищ, що діють на органи чуття, дані безпосередньо органів чуття людини (слуху, зору, тактильні, смакові, нюх), а також попереднього досвіду. Сприймання багатше за відчуття.
Відчуття - первинна елементарна структурна одиниця чуттєвого пізнання, що відбиває окремі якості предметів. Відчуття, які сприймаються певними органами чуття, синтезуються в корі великих півкуль головного мозку, пов’язуються з попередніми даними, становлять основу сприймання. За умови багаторазового повторення відчуттів у корі головного мозку утворюються тимчасові зв’язки, завдяки чому образи, сформовані таким чином, зберігаються в пам’яті у формі уявлень.
Уявлення - чуттєво-наочний образ предметів чи явищ дійсності, що зберігається і відтворюється в свідомості без їх безпосереднього впливу на органи чуття. Вони виникають не миттєво і в закінченому вигляді, а формуються поступово, вдосконалюються і змінюються. Уявлення є необхідним кроком на шляху до абстракції й узагальнення, у перетворенні всіх чуттєвих форм у поняття.
Підвищенню ефективності первинного сприймання в навчальному процесі сприяють:
використання можливостей випереджувального відображення, концепція якого сформульована П.К. Анохіним: "Нейрофізіологічний аналіз роботи мозку свідчить, що відображення зовнішнього світу фактично й не може бути іншим, не випереджальним, оскільки з інформаційної точки зору кожний зовнішній вплив на організм неодмінно мобілізує в нервовій системі також молекулярний досвід минулого, пов’язаний з даною ситуацією або із даним подразником. Ця обставина дає змогу мозку поєднати минуле з теперішнім і на цій основі передбачити в детальних параметрах майбутні події";