Смекни!
smekni.com

Формування патріотичних почуттів молодших школярів у позаурочній діяльності (стр. 14 из 29)

Діти ранжували картки та відповідали на наступні запитання:

„Які якості ви цінуєте в людях? Чому?”

„Назвіть людей, у яких, на вашу думку, присутні такі якості. Хто вони?”

„Як розташував би ці якості справжній громадянин-патріот?”

„Що ви найбільше цінуєте у своїх друзях? Чому?”

Обробка та аналіз одержаних даних дозволили зробити висновок: сучасні школярі на перші місця поставили старанність, працьовитість, наполегливість, дбайливість, самостійність, правдивість. А ось чуйність, пошана, гідність, честь, ініціативність опинилися на останніх місцях. Як бачимо, якості, вибрані молодшими школярами, відповідають їхнім особистісним потребам.

Після попереднього ранжування всі показники було занесено до таблиці (табл. 2.10).

Таблиця 2.10

Ступінь значущості якостей для молодших школярів, що характеризують вихованість патріотичних почуттів

Якості особистості Рангове місце % опитаних респондентів
міцна волядоброзичливістьлюбов до близькихправдивістьстаранністьініціативністьпрацьовитістьнаполегливістьвідповідальністьсамостійністьтворча активністьчестьгідністьпошанадбайливістьсміливістьтерпимістьчуйність 101196112238517131615471814 25,223,530,449,970,022,467,165,836,151,814,821,116,720,255,843,614,020,5

Аналіз ступеня значущості якостей особистості та відповідей учнів на запитання дав такі результати: високий рівень – 21,8%, середній рівень – 54,1 %, низький рівень – 24,1%.

Згідно з отриманими результатами констатуючого експерименту, аналізом виховних програм для учнів 1–4 класів, ураховуючи якості та риси, що відбивають патріотичні почуття учнів, ми вивели критерії патріотичного виховання та віднесли їх до трьох розділів.

І. Родинний:

- чемне ставлення до батьків, старших у сім’ї, вчителів, ветеранів війни;

- пошана до пращурів, до героїв Батьківщини, знання місць знаходження могил та пам’ятників, догляд за ними;

- пошана до народних і релігійних традицій, звичаїв, національних і родинних свят та дотримання їх.

ІІ. Соціальний:

- інтерес до історії рідного краю, героїчного минулого країни, до життя прославлених земляків;

- дбайливе ставлення до національних багатств рідної природи, до праці батьків та українського народу;

- уміння виявляти волю, доброзичливість, правдивість, старанність, ініціативність, працьовитість, наполегливість, самостійність, творчу активність, почуття відповідальності та інші.

ІІІ. Державний:

– пошана до національних і державних символів (Прапора, Герба, Гімну);

– любов до рідного краю, рідних місць, рідної мови;

– громадська активність, поняття про захист честі й гідності Батьківщини, гордість за свою Вітчизну.

Аналіз психолого-педагогічної літератури, результати констатуючого експерименту дали нам підстави стверджувати: щоб сформувати патріотичні почуття в дітей молодшого шкільного віку, потрібно роботу починати з першого класу. Для цього необхідно:

- розробити технологію патріотичного виховання, оновити його зміст, урізноманітнити форми та методи виховання;

- розробити та запровадити програму з патріотичного виховання для учнів 1–4 класів, яка б дала можливість залучити учнів до відповідної діяльності, забезпечила б спілкування з цього кола питань патріотизму, сприяла вияву інтересу до історії українського народу та Батьківщини;

- підготувати вчителів до роботи з патріотичного виховання та забезпечити методичною літературою, програмами та практичними розробками;

- залучати родину учнів до участі у виховній роботі школи;

- задіяти в цій роботі громадськість, ветеранів війни та праці, народних умільців, представників культури;

- систематично використовувати елементи народної педагогіки, традиції національного виховання;

- створити банк творчих робіт учнів молодших класів, музей чи куточок історії школи як результат проведеної роботи з патріотичного виховання.

Зібраний емпіричний матеріал і результати констатуючого експерименту визначили стратегію та тактику нашої подальшої дослідно-експериментальної роботи.

2.2 Форми, методи, засоби формування патріотичних почуттів молодших школярів

Слово “технологія” (від грецької techne – мистецтво, майстерність; logos – наука) “у виробничому процесі означає систему запропонованих наукою засобів, способів і алгоритмів, застосування яких забезпечує наперед визначені результати діяльності, гарантує отримання продукції заданої кількості і якості” [130, с.318]. Треба зазначити, що технологія базується на науці, вона становить основу всього сучасного виробництва.

Поняття “педагогічна технологія” відоме з 20-х років ХХ ст., зустрічається у працях В.Бехтєрєва, І.Попова, А.Ухтомського, С.Швацького та інших. У зарубіжній педагогічній теорії та практиці проблеми педагогічних технологій розроблялися такими вченими як Г.Веллінгтон, М.Вулкан, М.Кларк, П.Мітчелл, Ф.Персиваль, С.Сполдінг, Р.Томас та інші.

В Україні термін “педагогічна технологія” з’явився в 60-і роки минулого століття, коли почали застосовувати технічні засоби навчання та виховання. Разом з тим, уводилося програмування, яке одночасно з технічними засобами претендувало на роль нової дидактичної інфраструктури. У школах та інших навчальних закладах особливого значення почали надавати конкретній навчальній меті та послідовній структурі її досягнення.

Сьогодні проблема педагогічної технології перебуває в центрі уваги вітчизняних та зарубіжних учених, педагогів: В. Беспалька, Ю. Васькова, Т. Ільїної, А. Кіктенко, О. Люборської, О. Пєхоти, Г. Селевка, Г.Шевченко та ін. Вони в своїх роботах розкрили сутність, ознаки та структурні компоненти педагогічної технології.

Варіантів визначення поняття “педагогічна технологія” досить багато, що закономірно, оскільки це багатоаспектна й багатовимірна категорія. Аналіз існуючих визначень свідчить, що педагогічна технологія в загальнопедагогічному розумінні є процесом, діяльністю з відповідними метою, змістом і методами для досягнення чітко запрограмованого ефективного результату.

Останнім часом поняття “педагогічна технологія” все більше поширюється в науці й освіті. Його варіанти – “технологія навчання”, “освітня технологія”, “технологія виховання” та ін.

Технологія виховання – це строго обґрунтована система педагогічних засобів, форм, методів, їхня етапність, націленість на вирішення конкретного виховного завдання [130, с.318].

На наш погляд, технологія виховання – це модифікований варіант виховного процесу. Тому її, як і виховний процес, можна представити у вигляді системної взаємодії вихователя та вихованців, спрямованої на ефективне вирішення виховних завдань, які забезпечують розвиток особистості.

Спираючись на вищезазначене, на зміст розділів 1.2., 1.3., 2.1., розглянемо технологію патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній виховній роботі, яка складає основу формуючого експерименту:

Головна мета технології:

- сформувати патріотичні почуття, основним змістом яких є любов до малої батьківщини, усвідомлення своєї причетності до історії, традиції, культури українського народу, вболівання за його долю та майбутнє;

- розвивати особистість, сформувати її ставлення до дійсності (до себе, людей, Батьківщини, національних цінностей);

- сформувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до подій суспільного життя.

ІІІ. Об’єкти діяльності:

- учні;

- вчителі;

- батьки, бабусі та дідусі;

- ветерани Великої Вітчизняної війни та праці;

- народні умільці;

- громадські діячі;

- творчі працівники.

. Беручи до уваги загальні компоненти виховної технології та результати дослідження Н. Бєлобородової [9, с.60], ми виділили наступні компоненти технології патріотичного виховання:

Змістовний компонент – оволодіння дітьми доступними для їхнього віку знаннями про: державні та народні символи, історію країни, рідного народу, родоводу, про культуру, традиції, звичаї українського народу, природу рідного краю; формування відповідних поглядів на факти громадянського життя країни тощо.

Емоційно-спонукальний компонент – переживання особистістю позитивного ставлення до засвоєних знань, навколишнього світу (любов до рідного краю, пошана до національних і державних символів, гордість за бойові та трудові подвиги народу, шанування історії народу і країни, любов до рідної мови, природи рідного краю тощо), виявлення стійкого інтересу до цих відомостей, потреба розширювати особистий світогляд, бажання брати участь у суспільній праці, звичаях, обрядах, святах.

Операційно-діяльнісний компонент – реалізація емоційного ставлення й усвідомлених знань в процесі діяльності (допомога дорослим, чемне ставлення до батьків і старших, пошана до пращурів, усвідомлення своєї належності до українського народу, дбайливе ставлення до природи, вміння відтворити знання у творчій діяльності тощо).

Основні напрями технології патріотичного виховання:

- формування в молодших школярів знань (змістовний компонент);

- виявлення емоційного ставлення (емоційно-спонукальний компонент);

- реалізація та використання одержаних знань у діяльності (операційно-діяльнісний компонент).

Методи:

- роз’яснювально-ілюстративні (бесіди, розповіді, повідомлення, зустрічі, концерти тощо);

- дослідно-пошукові (екскурсії, походи, ознайомлення з історичними джерелами та ін.).

VII. Форми:

- масові (вечори, зустрічі з видатними людьми, конкурси, виставки, концерти тощо);

- групові (бесіди, екскурсії, походи, виховні години, інформаційні години та ін.);

- індивідуальні (бесіди, читання, обговорення прочитаного тощо)..

Зміст.

З метою впровадження технології патріотичного виховання у виховний процес загальноосвітньої школи та виконання поставлених завдань дослідження для проведення формуючого експерименту було використано програму з патріотичного виховання молодших школярів (1–4 класи).