Смекни!
smekni.com

Формування патріотичних почуттів молодших школярів у позаурочній діяльності (стр. 8 из 29)

Сучасні педагоги, науковці В.Гуменко(201), М.Дробноход(201), П.Кононенко(201), А.Погрібний(201), Ю.Руденко(201, М.Скрипиць(201), М.Стельмахович(201) зазначають, що наука не виховала «шевченківської людини» - людини «з пріоритетним життєвим гаслом всеперемагаючої шевченківської сили «Борітеся – поборете!», лицарю стійкої волі.героїчного духу, - якому були притаманні, - невичерпна енергія, прометеївсько-революційна спрямованість невгасимої діяльності в інтересах рідного народу, своєї держави»(201,с.3).

Для виходу з кризи потрібна реалізація національних, громадянських, патріотичних завдань. Основи цієї роботи висвітленні в національній програмі «Освіта»(48), «Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти»(93), «Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української держави»(94), «Концепції демократизації українського виховання»(32), «Концепції патріотичного виховання учнів»(173), «Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності»(96) та ін. У педагогічній концепції «Патріотичне виховання учнів» зазначається,що одним із покликань української національної системи освіти та виховання є завдання пробуджувати і виховувати в кожної дитини патріотичні якості, цінності:

-любов до батька і матері, родичів, своїх предків, рідної природи, землі;

-любов до рідної мови, культури, народу, пошану до його історичного минулого, національних традицій, звичаїв;

-глибоке усвідомлення своєї національної приналежності, відчуття єдності з представниками своєї нації;

-турботу про добре ім’я - своє і своїх друзів та краян, збереження своєї людської і національної гідності, честі;

-активну діяльність з метою розвитку рідної культури, мистецтва, науки, демократії, державотворчих процесів;

-боротьбу за підвищення духовності і добробуту всіх українців, представників національних меншин України;

-синівську любов до України – Батьківщини,готовність захищати від ворогів рідну землю, здатність на подвижництво, героїчні справи в ім’я свободи і незалежності України;

-готовність боротися з неправдою, злом, потворністю в будь-яких формах, спростовувати антиукраїнські, антинаукові версії, ідеї, шкідливі і ворожі для нашого народу, Батьківщини(173,с.10)

У «Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності» висвітлюються завдання громадянського виховання. Одним з них є: «формувати в молодого покоління почуття патріотизму, відданість Батьківщині й водночас відчуття належності до світової спільноти»(95,с.6)

У «Концепції національного виховання» представлені основні виховні завдання сучасної школи. Наведемо кілька з них, що мають значення для нашого дослідження:

- патріотичне виховання як основа духовного розвитку особистості, складова частина національного світогляду і поведінки дитини щодо ставлення до рідної країни, до всіх націй і народів, патріотичне загартування як могутній стимул у боротьбі за розбудову нової незалежної України, духовне оновлення суспільства, формування високої етики міжнаціональних стосунків;

- розвиток моральних почуттів і рис поведінки, а саме: любові до Батьківщини, відданості їй, активної праці, спрямованої на примноження трудових традицій, звичаїв свого народу; шанобливе ставлення до історичних пам’яток, прагнення до зміцнення честі та гідності своєї держави; активна патріотична діяльність(98,с.22).

У «Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти» визначено основні завдання родинного виховання :

- «забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, залучення дітей до народних традицій, рідної мови, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості;

- виховання поваги до законів, прав і свобод людини, розвиток громадянської і соціальної відповідальності»(185,с.104).

Сучасна національна школа потребує нових підходів до виховання, зокрема до патріотичного. Починати його потрібно з дошкільного та молодшого шкільного віку. Діти цього віку найкраще піддаються вихованню(В.Сухомлинський), оскільки в цей час закладаються основи особистості, її майбутнього характеру. Надається спрямованість її розумового, морального та естетичного розвитку. Знання та вміння, накопичені дитиною в цьому віці, пізніше стають основою для формування стійких моральних звичок і переконань, високих життєвих ідеалів. Науковець І.Підласий зазначає, що піддатливість школярів, «їхня довірливість, схильність до наслідування, великий авторитет, який у них має вчитель, створюють сприятливі умови для формування високоморальної особистості» (163,с.73).

У роботі з дітьми молодшого шкільного віку потрібно звертати увагу на їхні вікові особливості. Ці діти не мають сталих інтересів, власну ініціативу проявляють слабо, їхня увага нестійка. Вони потребують постійної допомоги та порад учителя в організації свого дозвілля.

Мислення в дітей цього віку конкретно-образне, для них ще не властиві узагальнення та абстрагування. Їх захоплює все яскраве, цікаве, тому що вони мислять відчуттями, звуками, барвами. Це все необхідно враховувати у виховній роботі зі школярами.

Належну увагу в позаурочній роботі слід приділяти ігровій та спортивній діяльності, проведенню свят, вечорів, екскурсій, оскільки віковою особливістю дітей є рухливість, моторика, зумовлена розвитком м’язів.

Для морального розвитку дитини цей вік особливо важкий тому, що засвоюється досвід, форми поведінки старших поколінь, оціночні судження; формується певне ставлення до оточення, до себе: розвивається дружба, товаришування, взаємодопомога, любов до батьків, до вулиці, школи, рідного міста, природи тощо. На основі цього досвіду дитина починає виявляти самостійність, свідомість у ставленні до навколишнього світу та людей, до моральних норм суспільства. В силу вікових та психологічних особливостей життєвий та моральний досвід у ставленні до суспільства, до Батьківщини, до своєї країни обмежений. Тому саме в цьому віці необхідно закладати основи патріотичного виховання, які стануть фундаментом громадського становлення особистості.

Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчив, що патріотичні почуття в дітей молодшого шкільного віку не виникають самі. Вони є результатом цілеспрямованого виховного впливу на дитину ідеології, політики, мистецтва, суспільного устрою, виховної роботи сім’ї, школи та позашкільних закладів.

Провідна роль у формуванні особистості належить сім’ї, яка відповідає за соціальне відтворення населення, за його національний, моральний, духовний розвиток, за створення певного способу життя. Великий внесок у розробку проблем родинного виховання зробив видатний український учений М.Стельмахович (196,с.206). У своїх працях він постійно звертався до ідей народної педагогіки, її заповідей та ідеалів. «Національне родинне виховання, - підкреслював учений, - базоване на українознавстві, сприяє піднесенню національної самосвідомості учня, формуванню сукупності уявлень про власну націю, її самобутність, історичний шлях, місце серед інших етносів»(198,с.31).

Зауважимо, що виховна місія сім’ї є особливою, тому що саме в ній формується характер дитини, її ставлення до навколишнього світу, до людей, до життя, до української мови,до звичаїв і традицій, до Батьківщини. Тільки в сім’ї, за умови усвідомлення всього свого родоводу можливе національно-патріотичне виховання, саме в ній дитина проходить шлях від роду до народу і до нації.

Основою національно-патріотичного виховання в сім’ї має стати формування національної психології, національно-патріотичного характеру та народної моралі. На ці компоненти національного виховання звертає увагу П.Щербань(242). Національна психологія – це психологія людини, яка все життя відстоювала незалежність своєї Батьківщини. Це психологія господаря, працівника, захисника тощо. Національна родинна психологія йде від «діда – прадіда, батька-матері, родини, рідної оселі й материнської мови, землі-годувальниці, від ясного неба і світлого сонця, матінки-природи, від доброго серця й щирої душі, глибоких людських почуттів і переживань, кришталевої чесності, людяності, світлої духовності, сердечної любові до дітей, дух Матері-України»(199,с.131).

У психологію українця з дитинства закладено любов до жінки. Бо Жінка – Мати – це опора землі, невичерпне джерело добра, милосердя, всепрощення. Не даремно в народі кажуть: «Без жінки, без сім’ї немає щастя на землі», «Мати з хати – горе в хату». З любові до матері та батька починається любов до Батьківщини. Ця любов формується під впливом навколишнього середовища. Родинне оточення, батьківський дім, рідна мова, природа, родинні та національні звичаї, традиції, обряди допомагають усвідомити Батьківщину. Тому батьки мають знати національну психологію та формувати її в кожній дитині. У сім’ї починається зародження національного характеру. На прикладі матері, берегині сімейного вогнища, віри, традицій та мови в характері дитини виховуються лагідність, чуйність, доброта, терплячість, гостинність, щедрість, ласкавість, духовне багатство, ніжність, пісенність, музичність.

Образ батька – авторитетна, мужня, сильна людина, охоронець сімейного вогнища, з якого дитина черпає такі риси характеру, як волелюбство, працьовитість, сміливість, сильна воля, бунтарство, талановитість, завзятість, чесність, правдивість. «Історична місія батьків, - пише П.Щербань, - не руйнувати національного характеру, а всіляко його підтримувати, зберігати і розвивати» (242,с.39).

Важливою є роль сім’ї у формуванні народної моралі. Мораль української сім’ї та всього народу – це совісність, гідність, правдивість, справедливість, чесність вчинків, чистота помислів, душевність тощо. Сімейна та народна мораль краще засвоюється в процесі трудової діяльності, побуті, дотриманні традицій, звичаїв, обрядів, які мають міцне історичне коріння та передається з покоління в покоління. виховання народної моралі в сім’ї буде ефективним, якщо в родині вивчають українську мову, співають народні пісні, використовують українські книжки, одяг тощо.