Соціально-економічні, політичні події перших десятиріч ХХ ст. дали поштовх новим ідеям патріотизму, формування свідомого українця.У 10-20рр. Починається відродження національного шкільництва.З’являється мережа «Просвіт».
Головною метою мережі «Просвіт» було сприяння розвиткові української культури, єднання українців, надання можливості жити національним життям. Ці організації виконували ряд навчально-виховних завдань, серед яких :
-загальноосвітня діяльність серед народу;
-ознайомлення з історією та культурою України;
-навчання рідною мовою;
-створення бібліотек, читалень, лекцій, курсів;
-проведення концертів, вечорів, вистав;
-відкриття національних шкіл та інших просвітніх установ ;
-видавнича діяльність.
Першу таку мережу було засновано в Південній Україні, в Одесі (1905р.), потім у Києві виникло товариство «Просвіта імені Т.Г.Шевченка» (1906р.). У подальшому організації з’являються в Чернігові, Житомирі, Харкові, на Катеринославщині, Полтавщині та інших місцях. Активну участь в їхній діяльності брали видатні громадські діячі Б.Грінченко, М.Старицький, Леся Українка, М.Коцюбинський, І. Шраг, Д.Яворницький, І. Луценко та інші.
З 1912р. в Україні починають діяти молодіжні об’єднання «Січ», «Сокіл», «Пласт», освітньо-виховна діяльність яких ґрунтувалася на національно-культурних та історичних традиціях українського народу.
Молодіжні організації «Сокіл», «Пласт», «Січ» ставили за мету:
-розвиток національної свідомості й патріотизму ;
-виховання характеру й духу ;
-служіння Батьківщині та українському народу;
-здоров’я та фізичний розвиток тощо.
Результати діяльності цих організацій, як писав сучасний педагог Б.Ступарик, «спрямовані на формування людини, готової до здійснення державницької ідеї, з почуттям високої відповідальності перед своїм народом»(203,с.137).
Для педагогічного розуміння сутності патріотичного виховання важливими є погляди українських вчених початку ХХ ст.. Г.Ващенка, М. Грушевського, І.Огієнка, С.Русової, Я.Чепіги та інших.
Велику роль у розробці та реалізації концепції національного виховання відіграв І.Огієнко. У роботах «Українська культура» та»Наука про рідномовні обов’язки» він підкреслював,що система освіти має бути національною за характером і реалізовуватись на національних засадах. Обґрунтовуючи засоби національно-патріотичного виховання, І.Огієнко особливо наголошував на вивченні української мови : «…Поки живе мова – житиме й народ, як національність. Не стане мови – не стане національності: вона м розпорошиться поміж дужчим народом…» (136,с.126).
Ідеї І.Огієнка про створення національної школи як гаранта розвитку нації підтримала вихователька, мати, талановита українка С.Русова, яка твердила, що освіта й навчання мають відповідати національним інтересам, враховуючи звичаї, традиції, своєрідність українського народу.
У теорії виховання, розробленій С,Русовою, чільне місце посідає патріотичне виховання. На думку виховательки, це цілеспрямований педагогічний процес формування у школярів почуттів, поглядів і свідомості засобами рідної мови, через колискові пісні, забавлянки, народні казки, ігри, лічилки, загадки. Не менш важливими є екскурсії, вивчення історії та релігії українського народу,створення в школі історико-географічного музею. Особливу увагу С.Русова звертає на те, що «…конче потрібно виховати в учнів почуття любові до рідного краю, і це дає позитивні результати, коли виховання поставлено на національний ґрунт. Ми можемо любити тільки те, що знаємо, і треба дати дітям на очі бачити найближчі місцевості, знати в них кожну річку, ліс, озеро, острів…знати, чим люди займаються, коло чого вони працюють. Літературний матеріал теж має бути спочатку цілком національним – народні пісні, казки, поеми»(176,с.84).
Головне завдання патріотичного виховання С.Русова вбачала у створенні громадянського ідеалу, який дасть змогу школяреві «навчитися свої персональні бажання підпорядковувати загальним вимогам рідної йому громади, держави»(175,с.152).
Проблеми розбудови національної школи хвилювали українського письменника й педагога Я.Чепігу.У «Проекті української школи» він зазначає, що для відродження українського народу необхідно розвивати народну культуру,запроваджувати навчання українською мовою. До нової української школи він висуває певні вимоги, серед них:
-школа має бути народною, відображати інтереси народу;
-освіта повинна бути глибоко національною, спиратись на народну творчість та культуру(132,с.275).
Наслідуючи І.Огієнка, С.Русову, Я.Чепігу, Г.Ващенко виступає за відродження української національної культури та української школи. Талановитий український педагог зазначає, що в національному виховному ідеалі віддзеркалюється сутність українського патріотизму. До змісту патріотизму Г.Ващенко включає віру в Бога, моральні закони творення добра, загальнолюдські та та національні цінності. Важливим є те,що вчений наголошує: мета життя людини полягає у служінні Богові та Україні, у виконанні та шануванні заповідей морального кодексу поведінки. Велике значення має заповідь любові до Бога та любові до ближнього. «Ближніми» є родина, рід, а далі – народ, нація, людство. Це дасть змогу виховати «свідомого патріота», найвищим покликанням якого є «жертовна любов до Батьківщини. Вона виявляється в тому, що людина для блага Батьківщини терпить муки і навіть іде на смерть»(25,с.69).
Таким чином в період ХІХ – початку ХХ ст. особливостями патріотичного виховання виступають:
-любов до Батьківщини, за яку людина «терпить муки» і навіть «іде на смерть»;
-любов до народу, до його духовної спадщини ;
-національні почуття : любов до рідного краю, природи, до української мови, культури, історії, повага до національних та родинних традицій;
-служіння Богові як абсолютній Правді, Красі, Справедливості.
Соціально-політичні зміни в Україні на початку ХХ ст.. кардинально вплинули на подальший розвиток патріотичних ідей. В умовах першої в світі соціалістичної держави патріотичні ідеї набули нового змісту, визначивши сутність радянського соціалістичного патріотизму. Це зумовило виділення Радянського етапу (1917-1991рр. ) розвитку патріотичного виховання в історії педагогічної думки.
Радянські педагоги Н.Крупська, А. Луначарський, А. Макаренко, М. Покровський, В. Сухомлинський та інші, висловлювали ідею формування нової людини – хазяїна і творця соціалістичного життя. Насамперед таку людину необхідно було підготувати до життя та праці.
Велику роботу з формування нової людини, громадянина, «радянського патріота» проводили школи та позашкільні освітні заклади.
По-перше, це була краєзнавча робота: діти брали участь у експедиціях та походах, знайомилися з природою рідного краю, вивчали історію свого народу, збирали документи, матеріали про подвиги земляків у роки Великої Вітчизняної війни. Така діяльність сприяла вихованню відповідальності, дбайливого ставлення до природи, любові до свого народу, гордості за свою Батьківщину.
По-друге, в багатьох школах, позашкільних закладах радянських часів організовувалися загони корчагінців, гайда рівців, дзержинців, «Юних ленінців», «Червоних слідопитів», «Патріотів» та ін. Традиційним було проведення зустрічей з ветеранами війни та праці, «Днів пам’яті» тощо.
По-третє, в поза навчальний час учні збирали металобрухт і макулатуру, впорядковували шкільне подвір’я, вулиці, працювали в майстернях, цехах підприємств, на будівництві, на колгоспних ланах і фермах, надавали шефську допомогу інвалідам війни та праці тощо. Усі трудові заходи проходили під гаслом «Моя праця вливається в працю моєї республіки» або «Піонери – Батьківщині». Така робота виховувала в учнів почуття прекрасного, любов до рідної школи, вулиці, міста, країни, глибокі почуття патріотизму, дружби.
Видатний радянський педагог А.Макаренко наголошував, що комуністичне виховання не може бути нетрудовим. Вихователі повинні навчити дітей працювати творчо, оскільки тільки творча праця на благо Батьківщини приносить радість і щастя, розвиває людину духовно. Ця праця має бути колективною.
По-четверте, патріотичне виховання здійснювалося через військово-спортивні табори, початкову військову підготовку, дружбу школярів із військовими частинами, через уроки мужності, військово-спортивні ігри «Зірниця», «Орлятко».Ця робота допомагала учням краще пізнати бойові традиції свого народу, прищеплювала любов до військової справи, готовність зі зброєю в руках стати на захист Батьківщини.
Особливо цінною на даному етапі стала педагогічна спадщина талановитих радянських педагогів А.Макаренка та В.Сухомлинського. Ставлячи завдання формувати нові покоління свідомої молоді, вони виховували справжніх патріотів, люблячих Батьківщину, гордих за свій народ та його історичне минуле, працюючих на благо Вітчизни. З цією метою педагоги постійно шукали та використовували нові організаційні форми та методи виховної роботи. Більшість з них і сьогодні є актуальними.
А.Макаренко керувався принципом зв’язку школи з життям, надавав великого значення суспільно-корисній праці для патріотичного виховання та залучення учнів до соціалістичного будівництва. Патріотичне виховання педагог розумів як «виховання активного діяча соціалістичного суспільства, виховання цілих поколінь загартованих, відданих революції, радісних і суворих діячів» (122,с.353).