Отже, під інтелектом Гарднер розуміє неординарну здатність людини до нестандартного рішення проблем, генерування нових ідей, створення продукту з високим ступенем цінності.
Множинність, неоднозначність інтелекту, за Гарднером, не може одностайно вимірюватися стандартними тестами IQ , що спираються на статичність, біологічну передумовленість інтелекту (що є загальноприйнятим положенням для сучасної психології та педагогіки). Отже, недостатньо оцінювати учнівську успішність у балах або за стандартними тестами [ 15;84].
Теорія Гарднера підштовхнула ідею "учнівського досьє", в якому зберігаються твори, малюнки, творчі роботи, проекти та ін. Аннебурзький інститут шкільних реформ США широко впроваджує електронні учнівські досьє в 940 школах різних штатів.
Сучасна система освіти, за оцінкою Гарднера, орієнтується в цілому на розвиток вербально-лінгвістичного та логако-математичного інтелекту, що, з одного боку, збіднює дитину, а з іншого, ігнорує тих, хто має переваги в інших типах множинного інтелекту. Цінною наробкою Гарднера для педагогічної науки є класифікація методів викладання, що сприяють формуванню різноманітних структурних частин інтелекту. У дослідженнях багатьох авторів (Л.Мелтон, Ч.Хоер), велику увагу приділено розумному використанню таких методів у навчальному процесі для запобігання перевантаженням учнів, а також пошуку оптимальних варіантів.
Теорія множинного інтелекту дає поштовх в демократизації освіти. Адже можна навчати всіх і треба навчати всього, лише враховуючи індивідуальні інтелектуальні можливості. При цьому, навчальний процес повинен проектуватися з урахуванням комплексного підходу до розвитку різноманітних сторін інтелекту. Концепція Гарднера може служити орієнтиром для перебудови освітніх систем на засадах особистісного орієнтованого підходу.
Російський психолог М.О.Холодна трактує інтелект як специфічну форму індивідуального ментального досвіду, що забезпечує можливість продуктивного сприйняття, розуміння та пояснення того, що відбувається. Форму такого когнітивного досвіду можна представити, на її думку, у вигляді понятійних психічних структур. Отже, основне призначення інтелекту – побудова особливого роду репрезентацій навколишнього [15;85].
Аналізуючи концепції інтелекту, М.О.Холодна доходить висновку, що хоча вони формально правильні, проте їх не можна реалізувати в сучасних освітніх технологіях. Тому вона висуває свій критерій оцінки ефективності навчальних процесів – КІТСУ. Абревіатура означає: компетентність – можливість прийняття рішення у будь-яких умовах, що передбачає в першу чергу, наявність знань; ініціатива – бажання самостійно мислити, творити; творчість саморегулювання; унікальність складу розуму.
На відміну від традиційних ЗУНів такий критерій додатково містить "зріз" індивідуального ментального досвіду дитини. Мету навчання М.О.Холодна бачить у творенні умов для заповнення й становлення цього досвіду, але не вважає при цьому вдалим використання сучасного диференційованого підходу до навчання, оскільки сам феномен інтелекту не передбачає об'єктивного тестування природних можливостей.
Інтелект є системою психічних процесів, які формуються зв’язками кори та підкоркових структур головного мозку, створюючи складні багаторівневі структури. Найяскравіше інтелект проявляється під час розв’язання нестандартних проблем. Отже, вивчати інтелект треба системно, проте найчастіше його вивчають, як було показано, в рамках з’ясування природи здібностей. І хоча дослідники інтелекту вкладають у це поняття свій зміст, його функції є загальновизначенними. До них зараховують: генерування суб’єктивно нової інформації на основі певних даних; адаптацію індивіда до зміни зовнішніх умов; зміну поведінки на основі аналізу ситуації; розв’язання проблем завдяки виробленню стратегії; відображення об’єктивної картини навколишнього [15;86].
Не викликає суперчок, що інтелектуальний потенціал суспільства зростає. Це зумовлює зміни й у практиці навчання. Пріоритетним виявляється той напрямок, у якому реалізуються всі можливі інтелектуальні задатки дитини.
Справді, проявів інтелекту, як і його тлумачень, дуже багато, тож кожен може обрати собі той шлях інтелектуального розвитку, який йому більше подобається.
Головне – не втрачати орієнтиру – курсу на створення сприятливих умов для розвитку кожної дитини, а для цього потрібно критично оцінювати світовий досвід.
1.2 Розвиток інтелектуальних здібностей учнів засобами історії
Прийоми розумової діяльності немовби приховані за прийомами навчальної роботи. Відпрацювання кожної групи вмінь потребує застосування найпростіших настанов. Узагальнюючими настановами розумової діяльності учні можуть користуватися починаючи з 4-5 класу.
Учитель привчає їх до викладу історичних подій у формі відповідей на питання: хто? (що?). Де? Коли? Як? Чому? Для чого?
В систему прийомів розумової діяльності при вивченні теоретичного матеріалу входять прийоми словесно-понятійного мислення. До них належать : аналіз і синтез, порівняння і узагальнення, докази, виявлення суттєвого, формулювання висновків, понять, прийоми уявлення і запам’ятовування.
З кожним роком у школі ускладнюються інтелектуальні вміння учнів. Ось основний їх перелік: 5 клас – вміти порівнювати окремі події; давати опис фактів (умови життя людей); пояснити історичні терміни. 6 клас – аналізувати і узагальнювати історичні факти, робити нескладні висновки; давати порівняльний опис природних умов країн, знарядь праці, пам’яток культури; 7 клас – виявляти суттєві ознаки соціальних груп суспільства; порівнювати однотипні явища, процеси; узагальнювати причини, виявляти значення подій; обґрунтовувати свої висновки фактами з різних джерел (розповідь вчителя, довідники, підручники); 8 клас – оцінювати значення явищ і подій; порівнювати однотипні процеси у вітчизняній та світовій історії, виявляти їх причини і наслідки; 9 клас – аналізувати історичні факти, спираючись на теоретичні положення; 10-11 класи – формулювати визначення окремих історичних понять; аналізувати і узагальнювати на основі знань з історії та суспільствознавства, джерел; характеризувати суспільні явища в розвитку; давати порівняльну характеристику процесів. Учні старших класів повинні також вміти підготувати доповідь і реферат, написати тези і конспект виступу.
Опрацювання прийомів може бути швидким або розтягтись на довготривалий термін. Наприклад, вмінням проводити порівняння учні можуть оволодіти протягом декількох років. Уміння визначати причини і наслідки, локалізувати факти у часі і просторі, грамотно працювати зі шкільним підручником також вимагають багато часу. Протягом декількох років учні можуть оволодіти прийомами аналізу і синтезу [30;77].
Спосіб розумового розчленування цілого на частини називається аналізом. Протилежний аналізу прийом – синтез. Але реалізується ця розумова операція спільно з аналізом, а також узагальненням, систематизацією, класифікацією. Синтез – це розумове поєднання частин в одне ціле (розкриття зв’язків між ними). Синтез краще всього продемонструвати в ході складання логічного ланцюга ознаків (частин) первіснообщинного ладу: прості знаряддя праці – спільна праця – спільне майно – рівність членів общини.
При вивченні вітчизняної історії вводяться найпростіші прийоми аналізу. Наприклад, розглянути малюнок давньоруського воїна і визначити, з яких предметів складається його озброєння. В цій роботі допомагає спеціальна пам’ятка : для порівняння виділити спільні ознаки; залишити найсуттєвіші з них; на перше місце постав найважливішу ознаку, потім ті, що залежать від неї; порівняй події і явища; зроби висновок.
Порівняння це встановлення спільного і відмінного. Як показують дослідження психологів, учні 5-7 класів при порівнянні найкраще встановлюють риси відмінного, ніж спільного; легше визначають тільки особливе або тільки загальне; спільне краще бачать на фоні відмінностей.
В.О.Пунський пропонує наступну пам’ятку для обробки вмінь порівнювати [ 23; 41 ]:
1.Подумай, по яким лініям і в якій послідовності потрібно порівнювати явища, що вивчаються.
2.Встанови їх загальні суттєві ознаки.
3.Визнач суттєві відмінності між ними.
4.Зроби висновок, що виходить з даного порівняння.
В старших класах учням така пам’ятка не потрібна. На основі відпрацьованого вміння вони легко порівнюють, наприклад, економічний розвиток України після реформ 60-70 рр. з економічним розвитком США після громадянської війни 1861 року.
Порівняння проходить легше і ефективніше, якщо матеріал представлений у вигляді схеми.
Засвоївши прийоми порівняння, учні своїми словами пояснюють потрібні дії: "потрібно порівнювати одночасно обидві події за однаковим планом, потім встановити, в чому було спільне і відмінне між ними"; "Необхідно спочатку виявити найважливіші ознаки, знайти схожі ознаки, порівняти за ними і зробити висновки: що спільного і відмінного між подіями".
Таким чином, із застосуванням будь-якого прийому навчальної роботи у навчанні виконуються і пов’язані з ними прийоми розумової діяльності. При співставленні порівняльно-узагальнюючої таблиці необхідно: 1)проаналізувати навчальний матеріал і виокремити з нього об’єкти порівняння (прийом що підкреслює абстракції); 2)проаналізувати виділені об’єкти (прийом розчленування абстракції); 3)послідовно порівнювати однорідні суттєві ознаки об’єктів (прийом порівняння); узагальнити результати порівняння (прийом узагальнення за однойменною ознакою).