Для аналізу ступеня відповідності пропускної здатності цехів, дільниць, окремих агрегатів основного виробництва, що знаходяться в єдиному технологічному ланцюжку, і виявлення «вузьких місць» виробляється оцінка сумісності окремих виробничих підрозділів і груп устаткування на основі розрахованого коефіцієнта сумісності:
Кс = ВП1 / ВП2 * Р1,
де ВП1 , ВП2 - потужність цехів (дільниць), між якими визначається Кс; Р1 - питома витрата продукції першого цеху - (дільниці) на одиницю продукції другого цеху (дільниці). Розглянута вище принципова схема визначення виробничої потужності виробничої системи з технологічною формою побудови структури знайшла своє конкретне відображення в численних методичних розробках галузевого і міжгалузевого характеру, в основі яких покладено три постулати:
1.Виробнича потужність системи визначається потужністю
провідної виробничої одиниці.
2.«Вузьким місцем» у виробництві є будь-яка виробнича
одиниця (цех, дільниця, група устаткування, агрегат), виробнича потужність якої нижча за потужність провідної ланки в технологічному ланцюжку.
3.Наявність «вузьких місць» при визначенні виробничої потужності до уваги не приймається. При цьому в планах підприємств передбачається впровадження комплексу органі заційно-технічних заходів щодо усунення (ліквідації) виявле них «вузьких місць».
Однак слід зазначити, что розрахована на основі розглянутого вище підходу виробнича потужність виробничої системи (підприємства, цеху, дільниці) з технологічною формою побудови виробничої структури являє собою не реальний максимально можливий випуск продукції, а умовно можливий (гіпотетичний). Останній не може слугувати інформаційною базою для обґрунтування виробничої програми підприємства, тому що недовиконання плану організаційно-технічних заходів щодо ліквідації «вузьких місць» у виробництві (що нерідко зустрічається в господарській практиці) неминуче призведе до зриву плану виробництва і постачань продукції з усіма негативними наслідками для фінансового стану підприємства.
Тому, на думку ряду економістів (у т.ч. автора цього навчального посібника), більш обґрунтовано і коректно виробничу дотужність підприємства (цеху, дільниці) з технологічною структурою варто визначати за потужністю виробничої одиниці, що має мінімальну пропускну здатність (потужність), тобто за потужністю «вузького місця» у виробництві.
Так, у прикладі 7.1 при використанні зазначеного підходу виробнича потужність верстатобудівного заводу складе 800 од. для варіанта «А» і 850 од. для варіанта «Б».
Розрахована у такий спосіб виробнича потужність буде дійсно відбивати максимально можливий (підкреслюємо, можливий) випуск продукції підприємства (цеху, дільниці) за визначений період часу і може слугувати інформаційною базою для обґрунтування виробничої програми підприємства.
1.6.Розрахунок прогресивної трудомісткості продукції
Прогресивна трудомісткість продукції, що враховується при визначенні виробничої потужності (і ), визначається, виходячи з діючої в розрахунковому періоді нормативної трудомісткості виробу (tн) і прогресивного коефіцієнта виконання норм виробітку (Кпр):
tпр = tн / Кпр
Прогресивний коефіцієнт виконання норм виробітку в розрізі окремих професій визначається на основі середнього відсотка виконання норм у кращому кварталі звітного року по передовій групі робітників, чисельність якої складає не менше 25 % від загальної кількості робітників даної професії:
Кпр = Vн.ч. / Тф,
де Vн.ч - обсяг виготовленої продукції робітниками передової групи в
кращому кварталі звітного року в нормованому часі, ( в нормо-годинах); Тф - фактично відпрацьований час робітниками передової групи за відповідний період, (в годинах).
Приклад : У механічному цеху машинобудівного заводу працює 46 робітників-токарів. У табл. 7.2 представлені дані за III квартал звітного року, у якому був досягнутий найвищий рівень виконання норм виробітку робітниками даної професії.
У передову групу ввійдуть дві групи робітників, відсоток виконання норм виробітку яких склав: 121 —130 % і 131 —140 %. Кількість робітників у зазначених групах складає 12 чоловік, або 26,1 % від загальної кількості токарів.
Рахунок прогресивного коефіцієнта виконання норм виробітку
| Виконанння норм виробітку | Кількість робітників | Фактично відпрацьований час | Обсяг виготовленої продукції, нормо-год. | Середній процент виконання норм виробітку, % | |
| абсолют., чол. | відносн., % % | ||||
| 100—110 | 16 | 34,8 | 8960 | 9498 | 106,0 |
| 111—120 | 18 | 39,1 | 10404 | 12048 | 115,8 |
| 121—130 | 8 | 17,4 | 4656 | 5927 | 127,3 |
| 131—140 | 4 | 8,7 | 2384 | 3211 | 134,7 |
| Всього | 46 | 100,0 | 26404 | 30684 | 116,2 |
На основі даних про фактично відпрацьований час робітниками передової групи й обсягу виробленої ними продукції в нормо-годинах визначимо прогресивний коефіцієнт виконання норм виробітку:
Кп = 5927 + 3211 / 4656 + 2384 = 1,298 ,
Нормативна трудомісткість виробу «А» на початок розрахункового року склала 109 нормо-год. З урахуванням розрахованого К прогресивна трудомісткість даного виробу складе:
Кпр = 109/1,298 = 84 (н/г)
Розрахована прогресивна трудомісткість виробів приймається
за основу визначення вхідної (на початок розрахункового року) виробничої потужності.
Протягом розрахункового року підвищення виробітку, що досягається за рахунок впровадження комплексу заходів щодо технічного й організаційного розвитку підприємства, забезпечує зниження трудомісткості окремих видів продукції, що має бути враховано при розрахунку вихідної (на кінець року) виробничої потужності.
Взаємозв'язок між динамікою виробітку і трудомісткості одиниці продукції відбивається формулою:
Δt = ΔВ * 100 /100 +ДВ
де Δt - запланований темп зниження трудомісткості одиниці продукції, %; ΔВ - запланований темп приросту виробітку в розрахунковому році, %.
Звідси нормативна трудомісткість одиниці продукції (tк), яка враховується при розрахунку вихідної виробничої потужності, складе:
tк = tн* [1- ΔВ / 100 + ΔВ ]
або tк = tн* 100 + Δt / 100
У нашому прикладі при запланованому темпі приросту середнього виробітку робітників-токарів у розрахунковому році на 15%:
а) темп зниження трудомісткості складе:
Δt = -15*100 /100 + 15 = -13%
б) нормативна трудомісткість одиниці продукції, що враховується
при розрахунку вихідної виробничої потужності складе:
tк = 109*[1-15 /100 + 15] = 94,8 (н/г)
або tк = 109*100 + (-13) /100 = 94,8 (н/г)
У розрахунках виробничої потужності цехів (дільниць), що вводяться (чи реконструюються), застосовуються проектні норми трудомісткості одиниці продукції, відбиті в технологічних картах, а також дані технічних паспортів устаткування.
1.7.Розрахунок продуктивності технологічного устаткування
Планова часова продуктивність предметно спеціалізованого устаткування (Пт)} яка використовується при розрахунку виробничої потужності, визначається за формулою:
Ппл = Пп / [1 +( tпз + tп / tз) ]
де Пп - паспортна часова продуктивність устаткування; tпз тривалість підготовчо-завершальних операцій, год.; tп -тривалість технологічних (технічно неминучих) перерв, год.; tз - номімальна тривалість зміни, год. У розрахунках виробничої потужності механізованих потокових ліній у ряді галузей харчової промисловості використовують приведену продуктивність устаткування. Специфіка таких ліній (зокрема, ліній з виробництва сливового, яблучного, морквяного та інших видів фруктових і овочевих соків) полягає в наступному:
♦ на кожній операції переробляються різні обсяги предметів праці;
♦ технічна продуктивність устаткування вказується в різних одиницях виміру.
У цьому зв'язку паспортну норму продуктивності устаткування на кожній операції необхідно привести до загального вимірника, що характеризує обсяг кінцевого продукту потокової лінії. В якості вимірника використовується приведена продуктивність устаткування.
Приведена продуктивність устаткування на і-й операції ^) визначається за формулою:
Ппрі = Ппр / αі ,
де Ппрі- паспортна продуктивність устаткування на і-й операції, у тоннах, декалітрах, тубах; а. - коефіцієнт приведення, що враховує обумовлені технологією розбіжності кількості оброблюваних на даній операції предметів праці з їхньою кількістю на завершальній операції потокової лінії. Розрахунок коефіцієнта приведення а. здійснюється на основі норм виходу готової продукції з одиниці сировини, обумовлених технологією поопераційних втрат предметів праці, а також складу і кількості компонентів, що додаються на окремих операціях відповідно до рецептури виготовлення продукції:
αі = Vі – Vвті + Vвні / Vк ,
де Vі - кількість предметів праці, що переробляються на даній операції, у відсотковому відношенні від їхньої початкової кількості (переробляються на першій операції); Vвті - виражені у відсотках технологічні втрати предметів праці на і-й операції; Vвні - обсяг внесених на і-й операції компонентів, виражений у відсотках від кількості предметів праці, що переробляються на даній операції; Vк - кількість предметів праці в кінцевому продукті у відсотках від їхнього початкового обсягу (який переробляється на першій операції).