Таким чином, для виникнення конфлікту необхідно, по-перше, щоб причиною фрустрації була поведінка інших людей, і, по-друге, щоб у відповідь на агресивну дію виникла реакція, взаємодія.
Криза (від грец. krisis — рішення, поворотний пункт) характеризує стан, що породжений проблемою, якої людина не може уникнути і яку не може вирішити в короткий час і звичним способом (смерть близької людини, важке захворювання, зміна зовнішності, різка зміна соціального статусу тощо) [2].
Розрізняють два типи криз залежно від того, яку можливість вони залишають для людини в реалізації подальшого життя. Криза першого типу є серйозним потрясінням, що зберігає певний шанс виходу на колишній рівень життя. Ситуація другого типу — власне криза — безповоротно перекреслює життєві цілі та плани, залишаючи у вигляді єдиного виходу з положення модифікацію самої особистості та її сенсу життя.
Ф.Е. Василюк називає процес подолання критичних ситуацій переживаннями, наповнивши цей термін новим значенням [17]. До цих пір це поняття зв'язувалося з переживанням-спогляданням, з емоцією, що відображає в свідомості суб'єктивне ставлення до чинника, що її викликав. Автор розглядає переживання як внутрішню інтелектуально-вольову роботу по відновленню душевної рівноваги, втраченого сенсу існування („виробництво значення”) у критичній ситуації.
Конфлікт як критична психологічна ситуація припускає наявність в людини досить складного внутрішнього світу й актуалізацію цієї складності вимогами життя. І якщо при фрустрації перешкодою є зовнішні або внутрішні причини, що не підлягають, так би мовити, обговоренню, то причини, що породжують конфлікт, не є самоочевидними, вони не представляють безумовного «табу» і є завжди сплетені з умовами проблемної задачі.
У разі конфлікту саме свідомість повинна співвиміряти цінність мотивів, зробити між ними вибір, знайти компромісне рішення. З критичною ж ситуацією ми маємо справу тоді, коли суб'єктивно неможливо ані вийти з даної конфліктної ситуації, ані знайти прийнятного рішення, внаслідок чого свідомість капітулює перед нерозв'язаною задачею [13].
Таким чином, критичні ситуації, якщо піти від порівняно легких до найскладніших їх форм (від стресу через фрустрацію і конфлікт до кризи) вимагають від людини різної внутрішньої роботи. Різного роду стресові реакції часто виявляються у вигляді граничної активізації внутрішніх ресурсів особистості, що відстоює свої колишні можливості в реалізації життєвих планів. Складніші життєві ситуації можуть вимагати від людини перегляду рівня своїх життєвих цілей, перегляду потреб і домагань та одночасної реконструкції свого «Я».
Отже, конфлікт як вид критичних ситуацій, таким чином, є й одним з видів критичних ситуацій, і, одночасно, є тісно пов'язаним з кожною з них. Конфлікти завжди пов'язані з стресом, і практично завжди виявляється фрустрованість, незадоволеність, стресовість та критичність певного періоду або ситуації в житті людини. Конфлікти виступають одночасно і як причини, і як предмет, і, нарешті, як наслідок (як в позитивному, так і в негативному плані) різних критичних ситуацій в житті людини.
1.2 Типологія конфліктів
Серед ключових питань психології конфліктів важливе місце належить виділенню підгрунття для класифікації й типології конфліктів.
Відомі різні класифікації конфліктів, які, як це не дивно, можуть пояснювати сутність конфлікту різних груп людей та організацій, оскільки конфліктні колізії різного характеру можуть бути між країнами, націями, підприємствами, працівниками, адміністрацією, чоловіками і дружинами, директорами та вчителями, вчителями й учнями тощо. Цілком правомірно говорити про конфлікти політичного, економічного характеру, а, залежно від рівня організації — про конфлікти між індивідами, групами, верствами, системами на регіональному або глобальному рівні [6].
Зрозуміло, не можна всі конфлікти представити у вигляді єдиної універсальної схеми. Є конфлікти типу «сутичок», коли вирішення конфлікту можливе тільки в разі перемоги; є конфлікти типу «дебатів», де можлива суперечка, але можливий і компроміс; є конфлікти типу «ігор», які нескінченні й навряд чи коли-небудь будуть завершені. Останнє має принципове значення, оскільки знімає ореол безвихідності та приреченості навколо кожного з конфліктів.
Узагальнюючи найпоширеніші класифікації конфліктів, можна виділити наступні підстави класифікацій конфліктів. Так, виділяються такі базові підгрунття класифікації й типології конфліктів [23]:
• за складом і кількістю конфліктуючих сторін або учасників конфліктів (внутрішньоособистісні, міжособистісні, особистісно-групові, міжгрупові, міжколективні, міждержавні, міжпартійні, міжнаціональні конфлікти тощо);
• за проблемно-діяльнісною ознакою (управлінські, сімейні, педагогічні, політичні, економічні, творчі конфлікти тощо);
• за часом протікання конфліктів (гострі й хронічні конфлікти; швидкоплинні й довготривалі конфлікти тощо);
• за змістом конфліктів (змістовні або проблемні, «комунальні» або беззмістовні конфлікти);
• за тенденцією до перетворень і варіативністю (конструктивні та деструктивні або неконструктивні конфлікти);
• за ступенем гостроти суперечностей (незадоволеність, розбіжність, протидія, розбрат, ворожнеча, війна тощо);
• за ступенем інтенсивності конфліктів (основні й неосновні, реалістичні й нереалістичні конфлікти тощо).
Крім того, у межах кожної з названих класифікацій конкретизуються й визначаються окремі види конфліктів.
У науковій літературі розроблені класифікації, в яких конфлікти виділяються відразу по декількох підставах класифікацій, наприклад [31]:
• Ідеологічні конфлікти, в основі яких лежать суперечності в поглядах, настановах людей стосовно найрізноманітніших проблем життя суспільства, держави, колективу, відмінності в життєвих позиціях. Вищеназвані конфлікти можуть виникати як на рівні макросередовища (суспільства), так і на рівні мікросередовища – у найменших об'єднаннях, між окремими особами. Ці конфлікти можуть бути глибокими, гострими й складними, можуть торкатися ставлення до політики, держави, партії. Вони можуть бути пов'язані з міжнаціональними, сімейними стосунками, стосунками як у побуті, так і в офіційній обстановці.
• Економічні конфлікти, в основі яких — зіткнення економічних суперечностей, коли економічні потреби однієї сторони задовольняються або можуть бути задоволені за рахунок іншої. Чим глибші ці суперечності, тим сильніше зіткнення, тим стійкіший конфлікт, тим важче (а іноді й неможливо) його вирішити. Економічні конфлікти можуть виникати й між окремими людьми.
• Соціально-побутові конфлікти, пов'язані з суперечностями груп або окремих людей з питань житла, користування побутовими послугами, розподілу обов'язків, черговості надання соціально-побутових послуг тощо.
• Сімейно-побутові конфлікти, що ґрунтуються на дисгармонії сімейних стосунків, проблемах у психологічній атмосфері сім'ї. Причини цих порушень мають найрізноманітніші рівні значущості: від дрібних побутових зіткнень, морально-побутової розбещеності членів сім'ї до серйозних ідеологічних розбіжностей, які прямо або опосередковано впливають на організацію численних сторін життя сім’ї.
• Соціально-психологічні конфлікти – виявляються як у стосунках між групами, так і між окремими людьми. В основі цієї групи конфліктів — порушення в області взаємин. Причина порушень: психологічна несумісність, тобто неусвідомлене, нічим не вмотивоване неприйняття людини людиною, що викликає в однієї зі сторін або одночасно в кожної сторони неприємні емоційні стани. Причиною може бути боротьба за лідерство, за вилив, за престижне становище, за увагу, підтримку оточуючих тощо.
• Емоційні конфлікти – виникають через емоційні стани, викликані напруженою обстановкою, які зрештою переростають у дійсні конфлікти найрізноманітнішого характеру: від економічних, ідеологічних до сімейно-побутових. Причини такого роду конфліктів лежать у сфері стану здоров'я. Це можуть бути і відхилення в сфері сексуальних стосунків, і нав'язливі стани, і патологічні потяги (алкоголь, наркотики).
• Психолого-педагогічні конфлікти – базуються на суперечностях, що виникають у навчально-виховному процесі при зіткненні вимог, інтересів педагогів, учнів, батьків, керівників. Ці конфлікти потребують гармонізації стосунків у системах: «вчитель — учень», «вчитель — учні», «вчитель — вчитель», «вчитель — батьки», «вчитель — керівник».
• Конфлікти приналежності, які відбуваються через подвійну приналежність індивідів, наприклад, коли вони утворюють групу усередині іншої, більшої групи, або коли індивід входить одночасно до двох конкурентних груп, переслідуючи одну мету.
Ч.Ліксон виділяє такі найважливіші види конфліктів за змішаними підставами (кількість учасників конфлікту, спрямованість і особливості пов'язаних із ними переживань) [24]:
• внутрішні (проблему переживаємо тільки ми) й зовнішні (проблему переживаємо ми і, принаймні, ще одна людина);
• прямі (направлені на нас) і непрямі (не спрямовані безпосередньо на нас);
• індивідуальні (внутрішньоособистісні й міжособистісні) та колективні (беруть участь три та більше учасників).
Оскільки конфлікт завжди припускає певну кількість учасників, найбільш всеохоплюючою й фундаментальною є класифікація конфліктів за кількістю конфліктуючих сторін [21]:
• міжгрупові конфлікти (конфлікти у великих соціальних групах, в організаціях, у малих групах), коли конфліктуючими сторонами виступають соціальні групи, які переслідують несумісні цілі і перешкоджають один одному на шляху їх реалізації тощо.