3. Комерціалізація засобів масової інформації, в якийсь мірі і всієї художньої культури, формує визначений «образ» субкультури не в меншому ступені, ніж основні агенти соціалізації – сім'я та система освіти. Адже саме перегляд телепередач наряду із спілкуванням найбільш розповсюджений вид дозвіллєвої самореалізації. В багатьох своїх рисах молодіжна субкультура просто повторює телевізійну субкультуру.
Молодіжна субкультура є викривлене дзеркало дорослого світу речей, стосунків та цінностей. Розраховувати на ефективну культурну самореалізацію молодого покоління у хворому суспільстві не приходиться, тим більш, що і культурний рівень інших вікових і соціально-демографічних груп населення України також постійно знижується.
Спостерігається тенденція до дегуманізації та демократизації у змісті мистецтва, що проявляється, преш за все, у приниженні, деформації та руйнації образу людини. Це фіксується у наростанні сцен та епізодів насилля та сексу, у посиленні їхньої жорстокості, натуралістичності (кінематограф, театр, рок-музика, література, образотворче мистецтво), що суперечить народній моральності та має негативний вплив на молодіжну аудиторію. Негативний вплив на аудиторію ескалації сцен насилля та сексу в кіно, на телебаченні та відео доводиться численними дослідженнями [4; 11; 16].
Суттєвою характеристикою молоді як суб’єкту соціального захисту є діалектика її прав та обов’язків у суспільстві.
Права та обов’язки молоді в будь-якій країні, незалежно від її місцезнаходження, рівня розвитку або інших ознак, закріплені у Всемірній декларації прав людини, прийнятій та проголошеній спеціальною резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року.
У ст. 2 даної Декларації написано: «Кожній людині надаються всі права та всі свободи, проголошені даною Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, соціального або станового походження, майнового або іншого стану».
Серед основних прав людей, а означає, і молоді, можна виділити такі основоположні:
- на громадянство;
- склад сім'ї;
- участь у керуванні своєю країною.
Соціальне забезпечення, труд, освіта, участь у культурному житті суспільства, захист своїх моральних та матеріальних інтересів [5, с. 23-24].
Такими є загальні права усіх людей на Землі. Хоча й Декларація ратифікована більшістю країн (у тому ж числі і Україною), вони по-різному забезпечуються та інтерпретуються.
Крім Загальної декларації прав людини, велике значення для формування національних законодавств в окремих країнах мають такі документи, як Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Міжнародний пакт про громадські та політичні права (1966 р.), Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадські права та ін.
Ратифікація всіх подібних документів Україною потребує не просто їх дотримання, але й прийняття власних законодавчих актів у відповідності до них.
Наприклад, Україна у 1963 році ратифікувала Конвенцію з боротьби з дискримінацією в галузі освіти (1960 р.), у якій передбачені спеціальні норми, які гарантують рівність громадян при прийомі на навчання та при платі за навчання. У Мінімальних стандартах ООН, які стосуються здійснення правосуддя по відношенню до неповнолітніх (так званих Пекінських правилах 1985 р.), передбачені норми, які обумовлюють систему забезпечення соціальної справедливості до неповнолітніх (вік від 7 до 18 років). Теж саме можна сказати про особливості Конвенції про права дитини (ратифікована Україною у 1991 р.), в якій дитиною вважається «кожна людська особистість до досягнення нею 18 років».
Важливіші аспекти статусу молоді світу закріплені у Заключному акті Наради з безпеки та співпраці в Європі. Вони наступні:
- складання угод про проведення програми професійної підготовки молоді;
- складання угод між молодіжними організаціями для розвитку молодіжного співробітництва;
- організація обміну студентами курсів професійної підготовки для вивчення іноземних мов;
- розвиток молодіжного туризму та надання із цією метою відповідних пільг.
Отримання Україною державної незалежності як ніколи раніше актуалізує завдання юридичного оформлення, напрацювання правових основ здійснення державної політики в сфері інтересів та проблем молоді. Ця необхідність продиктована також тим, що становлення державності України історично співпало з істотними змінами самих основ нашого суспільства – економічних і соціально-політичних, духовних та моральних.
Створення юридичних основ та проведення Україною своєї власної політики в сфері молодіжних проблем та інтересів не виключає, а навпаки, припускає обов’язкове розуміння та врахування зарубіжного досвіду вирішення існуючих проблем. Це важливо ще і тому, що Україна прийняла на себе зобов'язання за рядом міжнародних угод з прав людини, ратифікувала документи, які мають загальносвітове значення.
Слід приймати до уваги ті обставини принципіального характеру, що Україна, яка є учасницею ряду конвенцій з прав людини, в яких містяться важливі норми, які регулюють статус молоді, зобов’язана будувати своє молодіжне законодавство аналогічним чином. Згідно Закону України «Про дію міжнародних угод на території України» від 10 грудня 1991 р.”. Затверджені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід’ємну частину національного законодавства України та діють у порядку, який передбачений для національного законодавства». В силу даного положення всіх конвенцій, за закріплені норми, які мають відношення до молоді, мають велике значення для розвитку українського законодавства стосовно молоді. В них відображені також позиції іноземних держав за рядом аспектів статусу молоді.
В рамках ООН у свій час були розроблені та прийняті важливіші рекомендації з питань стану, соціального статусу молоді. Ці проблеми широко обговорювалися у зв’язку із проведенням у 1987 р. «Міжнародного року молоді» та підведення його підсумків. На основі узагальнення законодавства більшості країн світу з урахуванням фактичного стану молоді були визначені спільні проблеми правового захисту її інтересів у світі, вироблені рекомендації з відповідного розвитку національних законодавств.
Таким чином, молодь є суб’єктом соціального захисту, який характеризується соціально-психологічними особливостями молоді, її субкультурою та суспільно-значущими переконаннями та обов’язками. У практичному ключі суб’єктний характер соціального захисту молоді потребує в ході її реалізації враховувати вказані суб’єктні характеристики молоді.
1.2 Нормативно-правова база соціального захисту молоді
Перш ніж розглядати українське законодавство, яке стосується молоді, звернемо увагу на наступне.
Політика розвинутих країн, їхніх державних органів у сфері інтересів молоді сьогодні формується та реалізується у напрямку врахування та забезпечення перш за все специфічних вікових моментів молоді в аспекті реалізації всіх існуючих стандартів комплексу прав людини взагалі. При цьому відмінності в політиці різних країн, які закріплені законодавчо, пов’язані лише з визначеними соціально-політичними, організаційно-державними зобов’язаннями, існуючим рівнем економічного розвитку, а не специфічними підходами до регламентації життя молоді.
Таким чином, молодіжна політика в зарубіжних країнах в даний час не представляє собою з юридичної та практичної точки зору якусь закінчену чітку систему, яка призвана детально регламентувати взаємостосунки молодого покоління у всьому складному розмаїтті економічних, політичних та інших громадських відносин [22, с.124].
Загальна характерна особливість законодавства про молодь більшості зарубіжних країн міститься в тому, що воно фактично ніде не є окремим, а, за суттю, являє собою набір законодавчих актів, які існують або самостійно, або як доповнення до інших законів, кодексів та ін.
Частіше за все в інших країнах є деякі центральні, спеціальні, умовно названі молодіжні закони, в правовому полі яких є більшість сфер життєдіяльності молоді, таких як освіта, труд, культура, побут, сім'я, дозвілля та ін.
Істотно, що крім деяких загальних рис, молодіжні законодавства мають і свої особливості, які обумовлені перш за все традиціями, історією, культурою даних країн (в тому числі і назви законів).
У нормативних актах державних органів ряду країн передбачено, наприклад, фінансування діяльності підприємців-спонсорів молодіжного сервісу, а також законодавчо закріплена їх відповідальність за порядок та якість наданих послуг.
Важливість ролі добровільних носіїв соціальних послуг для молоді в цілому в забезпеченні соціальних потреб молодого покоління знаходить своє відображення в ряді правових документів, які регулюють діяльність молодіжних служб в європейських країнах. При цьому спільними принципами таких гарантій та зобов’язань з позицій права в цій сфері молодіжного сервісу є:
1) забезпечення гарантованого доступу більшості видів послуг не тільки для визначеної категорії молоді, а практично для всіх молодих людей у віці від 14 до 21 року. Істотно, що вікові рамки молоді, яка користується послугами в різних країнах світу, можуть коливатися;
2) наявність законодавчих документів в цій області ювенального права, які мають комплексний характер. Загальне коло повноважень різних об’єктів цього права визначений цілим спектром законів, нормативних актів як загального напрямку, так і спеціалізованих, які регламентують багато особливостей діяльності служб серед молоді;
3) визначення тих категорій молоді, які в першу чергу потребують соціальної допомоги, соціального обслуговування і соціального захисту та підтримки;