Оскільки собівартість відбиває тільки поточні витрати на виробництво і збут продукції (робіт, послуг), то цим вона принципово відрізняється від одноразових капітальних вкладень (інвестицій), що створюють основні фонди. Це означає, що за рахунок собівартості не можна поповнювати запаси, створювати ресурси.
Для планування, обліку й аналізу господарської діяльності, виявлення джерел зниження і прогнозування собівартості витрати класифікуються в групи, однорідні по визначеній ознаці.
При визначенні витрат на виробництво по підприємству (фірмі) у цілому вони групуються по їхньому економічному змісту.
Виділяються наступні елементи витрат:
• матеріальні витрати (за винятком вартості оборотних відходів),
• витрати на оплату праці,
• відрахування на соціальні заходи,
• амортизація основних фондів,
• інші витрати.
До матеріальних витрат відноситься вартість:
• сировини і матеріалів, що здобуваються в сторонніх підприємств і організацій і входять до складу виготовленої продукції, утворити її основу, чи є необхідним компонентом при виготовленні продукції (робіт, послуг);
• покупних матеріалів, що комплектують виробів і напівфабрикатів, що використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу, підлягають чи монтажу додатковій обробці на даному підприємстві, використовуються для упакування чи продукції для інших виробничих чи господарських нестатків, а також запасних частин для ремонту устаткування, інструментів, пристосувань, інвентарю, приладів, лабораторного устаткування й інших засобів праці, що не належать до основних виробничих фондів;
• придбаних у сторонніх підприємств і організацій палива й енергії усіх видів, затрачуваних на технологічні й інші виробничі потреби підприємства (фірми);
• робіт і послуг виробничого характеру, що виконуються сторонніми чи підприємствами структурними підрозділами підприємства і не належать до основного виду діяльності.
До витрат на оплату праці відносяться:
• заробітна плата працівників за виконану роботу, обчислена по тарифних ставках, посадовим окладам і командировочним розцінкам згідно прийнятим на підприємстві (фірмі) системам оплати праці;
• надбавки і доплати до тарифних ставок і окладів у розмірах, передбачених законодавством;
• оплата відповідно до чинного законодавства щорічних відпусток, перерв у роботі матерів для годівлі дитини, оплата праці працівників молодше вісімнадцяти років при збереженні тривалості їхнього робочого дня, оплата часу, зв'язаного з виконанням державних обов'язків і проходженням медичних оглядів;
• одноразові винагороди за вислугу років відповідно до чинного законодавства;
• оплата навчальних відпусток працівникам, що учаться на заочних відділеннях професійно-технічних і вищих навчальних закладів, у заочній аспірантурі, відповідно до чинного законодавства;
• інші витрати, що відповідно до встановленого порядку включаються у витрати на оплату праці.
До відрахувань на соціальні заходи відносяться обов'язкові відрахування по встановленим законодавством нормам на державне соціальне страхування, у пенсійний фонд і фонд по безробіттю від витрат на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг). Розмір відрахувань на фінансування заходів щодо реалізації Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи" також визначається по встановлених нормах від витрат на оплату праці.
Амортизація основних фондів включає суму амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних виробничих фондів, обчислену від їхньої балансової вартості по затвердженим у встановленому порядку нормам, включаючи також прискорену амортизацію їхньої активної частини.
До інших витрат відносяться:
витрати на оплату відсотків за короткострокові кредити банків;
платежі по обов'язковому страхуванню майна підприємства, що входить до складу виробничих фондів;
оплата послуг банків за виконання відповідно до укладених договорів торгово-комісійних операцій із платіжними документами;
податки, збори й інші обов'язкові платежі, передбачені законодавством;
оплата послуг зв'язку й інших витрат, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), але не відносяться до раніше перерахованих витрат.
Таке угруповання використовується для складання кошторису витрат у цілому по підприємству (фірмі), а також для розрахунку бізнес-планів фірм, і приводиться в звітності в обсязі, що охоплює усі витрати даного періоду, незалежно від того, що деяка частина з них може бути не зв'язана безпосередньо з діяльністю по виробництву продукції.
2. Види собівартості продукції
По етапах формування витрат у залежності від ступеня готовності, місця їхнього здійснення й обсягу розрізняють наступні види собівартості продукції: технологічну, цехову, виробничу, повну.
Технологічна собівартість - це сума витрат на здійснення технологічного процесу виготовлення продукції, за винятком витрат на покупні деталі і вузли.
До складу технологічної собівартості входять наступні витрати:
• на сировину, матеріали, паливо, енергію;
• на технологічні нестатки;
• на заробітну плату виробничих робітників з нарахуваннями;
• на технологічне обслуговування, ремонт і амортизацію устаткування, покупку інструментів і пристосувань, мастильних, охолодних і обтиральних матеріалів.
Цехова собівартість включає усі витрати цеху на виробництво продукції:
• технологічну собівартість;
• вартість напівфабрикатів і послуг інших підрозділів;
• витрати на покупні комплектуючі вироби;
• витрати на керування й обслуговування виробництва в межах цеху.
Виробнича собівартість являє собою суму витрат підприємства на виробництво продукції і включає цехову собівартість і загальногосподарські витрати по підприємству:
на зміст адміністративно-технічного персоналу підприємства;
амортизаційні відрахування від вартості будинків і споруджень загальногосподарського призначення, їхній зміст і ремонт;
витрати на охорону праці і техніку безпеки;
на дослідницькі і дослідно-конструкторські роботи;
на підготовку кадрів, відрядження;
обов'язкові платежі (страхування майна, платежі за забруднення природного середовища).
Повна собівартість являє собою суму витрат підприємства на виробництво і збут продукції по видах і відрізняється від виробничої на величину невиробничих (комерційних) витрат, зв'язаних з реалізацією продукції. До них відносяться витрати на вивчення ринку, рекламу продукції, тару, упакування, комісійні виплати організаціям збуту, проведення виставок.
Повна собівартість визначається по реалізованій продукції. Вона служить базою ціни товару і її нижньою границею для товаровиробника.
Ціна одиниці продукції для окремого підприємства є індивідуальною собівартістю. При визначенні ціни одиниці продукції, виготовленої на декількох підприємствах, об'єднаних у чи корпорацію холдингову компанію з централізованим розрахунком цін, враховується, що рівень індивідуальної собівартості на різних підприємствах може істотно розрізнятися в результаті різного їхнього техніко-економічного рівня. У цьому випадку користаються показником средньогалузевої собівартості продукції конкретного виду, що розраховується по формулі середньої арифметичної величини.
У процесі керування і планування розрізняють кошторисну і нормативну собівартості.
Кошторисна собівартість визначається на основі тимчасової технології і по укрупнених нормах використання робочого часу, устаткування і матеріалів. Вона використовується для обґрунтування разових чи тимчасових цін на продукцію.
Нормативна собівартість визначається на основі діючої технології і нормативного методу обліку виробництва, тобто виходячи з рівня діючих на підприємстві на початок кожного місяця норм витрати сировини, матеріалів, палива, енергії усіх видів (електроенергії, води, пари, стиснутого повітря і т.п.), покупних напівфабрикатів, відрядних розцінок по заробітній платі, посадових окладів, норм обслуговування устаткування.
3. Класифікація витрат у калькуляційному розрізі
Для визначення собівартості по об'єктах виникнення і по призначенню користаються угрупованням витрат у калькуляційному розрізі (по статтях витрат). Отже, калькуляція, на відміну від витрат на виробництво, враховує витрати відповідно до їх призначення і місця, де вони виробляються.
У цьому випадку витрати на виробництво враховуються по наступним статтях калькуляційного листа:
1) сировина й основні матеріали за винятком поворотних відходів;
2) покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, включаються не в основні фонди;
3) додаткові чи допоміжні матеріали;
4) паливо на технологічні нестатки;
5) енергетичні витрати на технологічні нестатки;
6) заробітна плата виробничих робітників;
7) нарахування на заробітну плату (відрахування на соціальні заходи й у Фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи);
8) відшкодування зносу інструментів і пристосувань цільового призначення;
9) витрати на зміст і експлуатацію устаткування;
10) амортизація основних засобів;
11) робота транспортних цехів (усередині заводський транспорт);
12) інші цехові витрати;
13) витрати на підготовку й освоєння виробництва;
14) інші виробничі витрати;
15) загальнозаводські витрати;
16) утрати від шлюбу;
17) невиробничі (комерційні) витрати.
У машинобудуванні, крім зазначених статей витрат, виділяються ще транспортно-заготівельні витрати по постачанню підприємства сировиною, матеріалами, покупними напівфабрикатами і комплектуючими виробами.
Така класифікація витрат дозволяє визначити собівартість одиниці продукції, а також товарну і реалізовану продукцію по повній собівартості.