В 1809-1814 рр. велика частина території Словенії (з Любляною) входила до складу Іллірійських провінцій, залежних від наполеонівської Франції. Ліквідація феодальних відносин після Революції 1848-1849 рр. відкрила шлях швидкому розвитку капіталізму в словенських землях; вже до середини 19 ст. вони за рівнем розвитку промисловості значно перевершували інші південнослов'янські території. В 50-60-ті рр. посилюється національний рух; в кінці 60-х рр. він розпався на два табори: старословенців, що дотримувалися принципу безумовної вірності Габсбургам і католицизму, і младословенців, якими була знову висунута програма Об'єднаної Словенії і багато хто з яких виявився прихильником південнослов'янських і всеслов'янських ідей.
У роки першої світової війни Сербія і Чорногорія билися на стороні Антанти, тоді як південні слов'яни Австрійській монархії були примушені воювати на стороні Австро-Угорщини і Німеччини. В 1915 р. Сербія і Чорногорія були окуповані Австро-Угорщиною.
У кінці 1918 р. було утворено королівство сербів, хорватів, словенів (з 1929 р. – Югославія).
До нової багатонаціональної держави увійшли переважно відсталі аграрні області зі значними пережитками добуржуазних відносин. Значна маса селянства страждала від браку землі, боргової кабали, напівфеодальних або архаїчних форм експлуатації, в багатьох районах країни гостро стояла необхідність аграрної реформи і ліквідації пережиткових соціальних структур в селі. Суперечності, зумовлені незавершеністю буржуазно-демократичного перевороту, перепліталися з різко позначеними суспільними конфліктами, що породжувалися самим капіталістичним розвитком, який в умовах відсталості відрізнявся найбільш застійними формами і грубими методами експлуатації. За рівнем економічного розвитку і умовами життя народу країна перебувала на одному з останніх місць в Європі. Влада в новій державі опинилася в руках пануючих класів; домінуюче становище в ній зайняла великосербська буржуазія і військово-чиновницька бюрократія на чолі з династією Карагеоргієвичів. Політика буржуазно-монархічного режиму була направлена на придушення протесту пригноблюваних мас. Одночасно великосербська правляча верхівка майже із самого початку стала на шлях шовіністичного диктату відносно несербських народів і національностей країни, що складали близько половини населення. В 1919-1920 рр. в країні розвернувся широкий революційний рух.
Реакційний репресивний режим не міг, проте, розв'язати гострих соціальних, політичних, національних проблем країни. Політика національної нерівності і придушення викликала незадоволеність і протест навіть серед буржуазії несербських народів і національностей, особливо в Хорватії. Прагнучи утримати свої позиції, великосербська правляча верхівка на чолі з королем Олександром вчинила 6 січня 1929 р. державний переворот. Конституція 1921 р. була відмінена, скупщина розпущена, всі політичні партії заборонені, в країні встановлена військово-монархічна диктатура. Але банкрутство відкрито диктаторських методів примусило уряд піти на політичні маневри: в 1931 р. король "дарував" нову конституцію.
Посилився вплив КПЮ, значно активізувалася її діяльність. В 1937 році було утворено нове керівництво КПЮ на чолі з Й. Броз Тіто.
Оголосивши на початку другої світової війни про нейтралітет, уряд Югославії під тиском гітлерівській Німеччині підписав, проте, 25 березня 1941 р. протокол про приєднання до Троїстого пакту (Німеччина, Італія, Японія). Група проанглійськи налаштованих військових 27 березня провела переворот. Новий уряд, що орієнтувався на Англію, підписав 5 квітня 1941 р. Договір про дружбу і ненапад з СРСР. 6 квітня Югославія піддалася нападу гітлерівської Німеччини, до якої приєдналися фашистські режими Італії і Угорщини. В ході звільнення в країні утвердилася нова держава, що була своєрідною формою соціалізму на чолі з КПЮ. 29 листопаду 1945 р. Засновницька скупщина одноголосно проголосила створення Федеральної Народної Республіки Югославії (ФНРЮ). Прийнята в 1946 р. конституція проголошувала ФНРЮ союзною державою з шести народних республік.
Свій шлях до незалежності Словенія почала раніше інших югославських республік. 2 липня 1990 р. словенська Скупщина (парламент) прийняла Декларацію про суверенітет без яких-небудь консультацій і узгоджень з федеральними властями, а 23 грудня 1990 р. в новонародженій державі був проведений плебісцит, на якому 88,5% населення висловилося за повне відділення від Югославії... А 27 червня в країну були введені війська ЮНА нібито "для захисту словенської частини югославських кордонів з Італією, Австрією і Угорщиною". Словенці сформували загони самооборони, які оголосили федеральним силам справжню партизанську війну. Цей конфлікт, який тепер називають "малою війною", тривав 10 днів. В ході бойових дій загинуло 35 військовослужбовців югославської армії і три словенці. 7 жовтня 1991 р. Словенія остаточно підтвердила свою незалежність. Не дивлячись на жорстокий опір керівництва СФРЮ (працюючої вже без представників Словенії і Хорватії), на своєму рішенні настояла. 26 грудня республіка вперше святкувала офіційний День незалежності. А вже в січні 1992 року була визнана багатьма країнами (включаючи всіх членів ЄС).
Сучасний державний устрій і форма правління
Сучасна словенська державність виникла у результаті розпаду Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії. 23 грудня 1991 р. парламент прийняв Конституцію Республіки Словенія.
За змістом Конституції, у Словенії прийнято змішану республіканську форму державного правління.
Реально існує двопалатний парламент. Нижньою палатою є Скупщина, до складу якої входить 90 депутатів, обраних шляхом загальних і прямих виборів строком на чотири роки. При цьому в Конституції застережено, що італійська та угорська етнічні громади мають право обирати по одному депутату. Скупщина має підтвердити обрання депутатів.
Головною функцією Скупщини є законотворчість. Правом законодавчої ініціативи у Скупщині наділені депутати. Уряд, а також не менше, ніж п'ять тисяч виборців (народна законодавча ініціатива). Роль верхньої палати парламенту виконує Національна Рада, яка згідно зі ст. 96 Конституції "представляє соціальні, економічні, професійні та місцеві інтереси". Вибори радників Національної Ради відбуваються по-різному і залежно від курії, яку вони представляють. Однак практично завжди вони мають непрямий характер. Кожен із радників обирається строком на п'ять років.Главою держави є Президент, якого обирають шляхом загальних і прямих виборів строком на п'ять років. Одна і та сама особа може бути обрана щонайбільше на два строки поспіль. Якщо під час виконання своїх повноважень Президент діє всупереч Конституції або серйозно порушує закон, за поданням Скупщини він може стати перед Конституційним Судом. Останній, визнавши таке подання обґрунтованим, може прийняти рішення голосами двох третин від усіх суддів Конституційного Суду про усунення Президента з поста.Повноваження Президента є досить вузькими і подібні до тих, якими наділені глави держав за умов парламентарних форм правління. Разом з тим, у Конституції не передбачене контрасигнування актів Президента з боку Уряду.За формою державного устрою Словенія є унітарною державою. З метою урядування державна територія поділена на муніципалітети. Представницьким органом місцевого самоврядування в кожному муніципалітеті є муніципальна рада, яку обирає населення відповідної одиниці строком на чотири роки. Населення ж обирає мера, який головує в раді. Виконавчим органом є муніципальне правління, членів якого обирає муніципальна рада.
РОЗДІЛ 2. Природні умови та ресурси
Країни Південно-Східної Європи багаті на найрізноманітніші ландшафти помірного і субтропічного поясів, характерні для гірських, горбкуватих і рівнинних зон. Розташовані вони в безпосередній близькості один від одного й утворюють мозаїку ґрунтів, гідрологічних умов і рослинності. Найважливіші особливості природних умов пов'язані з будовою земної поверхні, де майже 70 % території зайнято горами.
Природні показники Словенії
Таблиця 1
| Країна | Площа, км2 | Протяжність кордонів, км | Використання земель, % | Площа зрошуваних земель, км2 | Абсолютні висоти, м | |||||||
| загальна | суходолу | внутрішніх вод | сухопутних | водних | рілля | пасовища | ліси та чагарники | інші землі | мінімальні | максимальні | ||
| Словенія | 20253 | 20253 | 0 | 1334 | 46,6 | 15 | 24 | 54 | 7 | 20 | 0 | 2864 |
Словенія – переважно гірська країна. На північному заході і півночі розташовані хребти Східних Альп (Похор'є, Караванке, Савінські Альпи, Юлійські Альпи з вищою точкою Словенії г. Триглав, 2863 м).
Альпи заходять в її межі на північному заході лише крайніми східними відрогами.
Як і Альпи в цілому, словенські Альпи – молоді гори, складені твердими кристалічними породами з численними виходами м'яких сланцевих товщ. Для них характерні, як в сусідніх районах Австрії і Італії, високі хребти з гострими зубчастими гребенями, скелястими загостреними вершинами, крутими схилами. У верхніх ярусах гір розстилаються альпійські луги, нижче схили гір порослі густими лісами. Драва і Сава своєю верхньою течією прорізали глибокі каньйоноподібні долини. То тут, то там зустрічаються численні невеликі озера льодовикового походження. Різко контрастні форми рельєфу, строката гамма фарб – яскраво-білі сніжні вершини на фоні голубого неба і соковита зелень гірських лугів поряд із силуетами темних скель – додають альпійським ландшафтам особливу живописність і привабливість. Тисячі вітчизняних і іноземних туристів щорічно спрямовуються в словенські Альпи. Альпійський район заселений щільніше, ніж інші гірські райони країни, і добре освоєний в господарському відношенні.