Сервісологія та сервісна діяльність (стр. 19 из 48)

Глибоку розробку проблематика людських потреб одержала в працях Жана-Жака Руссо. Обґрунтовуючи причини соціально-культурного прогресу суспільства, французький мислитель ключове значення відводив властивій людині "здатності до вдосконалення".

Уперше в історії філософської думки Руссо висуває ідею про розмаїтість і відносність потреб для різних стадій розвитку людства. У разі зміни суспільного устрою відповідним чином змінюються потреби, інтереси, вдача, цінності людини. Як писав Руссо, "дикун і людина цивілізована настільки відрізняються один від одного за уявленнями про істинне і по схильностях, що вище щастя одного привело б іншого у відчай". Залежність інтересів, потреб і мотивів діяльності від станового розподілу людей також підкреслювалася філософом, давши поштовх до подальшого розвитку соціально-філософського осмислення категорії потреба.

Потреби відігравали головну роль у розвиненій концепції "незмінної людської природи" (Гольбах). Потреби відіграють роль сполучної ланки між людиною й природою, через природні потреби природа підкоряє поведінку людини своїм законам. У суспільному житті природні потреби також проявляють себе у вигляді інтересів і прагнень до користі. Така концепція потреб, на відміну від позиції Платона, зводить соціальні потреби до індивідуальних, є аналогом сучасного розгляду теорії потреб у психології.

На противагу сучасній емотивній і підкріплюваній теорії потреб Гольбах вважав, що потреби виявляються в людині у вигляді якого-небудь розладу, якоїсь апатії й млявості її організму, що викликає в неї тяжке відчуття. Людина діє, щоб покласти кінець викликаним в неї тяжким відчуттям. Коли задоволені природні потреби, то вони неминуче заміняються "уявними", або "умовними".

У теорії Гольбаха, "уявні" потреби являють собою просто розширені, ускладнені фізичні, природні потреби, які виникають у результаті діяльності уяви індивіда. В остаточному підсумку, "умовні" потреби розчиняються в "природних". Появу нових потреб Гольбах вважав необхідним етапом, що також пов'язане з особливостями природи людини. В "Основах загальної моралі" Гольбах розглядає потреби як базові, первинні стосовно інтересів, які визначає як орієнтованість людини на користь, на особисте благо. Людина як би завжди діє у своїх власних інтересах. Сутність і прояв потреб і інтересів цілком і повністю визначається незмінною "природною" природою особистості.

Прогресивні для свого часу погляди французьких філософів в силу своєї матеріалістичної позиції недостатньо враховували альтруїстичний потенціал творчих, духовних потреб особистості, заснований і на базових християнських цінностях, тому питання про вищі потреби в їхніх теоріях залишилося майже поза полем зору.

На думку філософів-просвітителів, незважаючи на те, що інтереси й потреби людей різні, між ними цілком досяжна гармонія, згода. Мислителі висували ідеал суспільства, у якому особисті інтереси будуть гармонійно поєднуватися із суспільними.

"Якщо хочеш поводитися чесно, бери до уваги і вір тільки суспільному інтересу..."

Гельвецій

Хоча погляди французьких просвітителів мали деякий утопічний характер, розглядаючи як надійні чинники забезпечення спільності інтересів і потреб пануючі закони й політичний лад, все-таки вони виявили залежність потреб на всіх рівнях від розвитку виробництва і звернули увагу на первинний характер потреб.

У різних концепціях Відродження, Нового Часу і особливо Просвітництва була встановлена закономірність, яка полягає в тому, що зріст потреб змушує людей множити засоби їхнього задоволення. Фізичні потреби служать спонуканням до праці, у результаті якої відбувається їхнє задоволення, тому й розвиток суспільства пов'язаний з ростом засобів задоволення різних потреб, створюваних працею. Думка про те, що потреби є переважно психофізіологічним станом людини, стимулювало подальші дослідження проблематики потреб.

2.6 Потреби як основа діяльності у філософії кінця XVIII-XIX століть

Міркування філософів Просвітництва про сутність та значущість потреб у житті людини дали поштовх до складення наукової теорії потреб, яка вперше була запропонована у німецькій класичній філософії.

У німецькій класичній філософії й теорії Дарвіна вперше в історії філософської думки увага переноситься з мислення людини як першоджерела й рушійної сили її діяльності на аналіз потреб, які дійсно складають основу цілеспрямованої поведінки особистості. Потреби стають основним чинником діяльності людини, визначають її суспільний статус і поведінку, розвиваються відповідно до розвитку матеріального виробництва, появи вільного часу й комплексу духовних запитів.

Родоначальник німецької класичної філософії Іммануїл Кант (17241804) у своїх творах поглибив і розширив уявлення про потреби як двигуни моральної поведінки людей. Філософ обґрунтовував достоїнство й цінність людської особистості, у той же час у своєму розумінні сутності людини, її діяльності, прагнень і потреб Кант виходить із положення про двоїсту природу людини. З одного боку, людина є частиною чуттєвого світу, з іншого – вона виступає носієм якогось духовного початку, приєднується до надприродного світу. Як частина чуттєвого світу людина підлегла законам природи, як надприродний об'єкт вона прагне до здійснення вищих моральних ідеалів.

Відповідно до відомого морального постулату Канта, у більшості випадків практичного життя людина вважає іншу тільки засобом задоволення своїх потреб, тому, прагнучи задовольнити свої потреби, люди вступають у конфлікт один з одним. У той же час люди розуміють, що задовольнити різноманіття своїх бажань без допомоги інших, поза суспільством окремій людині складно. Неузгодженість між потребами особистості й суспільства вирішується особистих бажань моральному боргу, який досліджується в сфері чистого розуму.

"Дві речі наповнюють душу все новим і зростаючим подивом і благоговінням тим частіше, ніж триваліше міркуєш про них, – це зоряне небо наді мною й моральний закон у мені".

Іммануїл Кант

У працях "Критика практичного розуму" і "Основи метафізики моралі" Кант велику увагу приділяє обговоренню питання потреби або вродженої схильності будь-якої живої істоти до щастя. На думку німецького філософа, поняття щастя настільки невизначене поняття, що людина не в змозі з вірогідністю визначити, що зробить її істинно щасливою, "тому що для цього треба було б всевідання". "Категоричний імператив" (безумовне повеління) Канта має безумовну загальність, незалежність від яких би то не було емпіричних обставин і умов, йому властива повна незалежність від будь-яких людських потреб і інтересів.

У своїх етичних творах Кант аналізує такі важливі духовні потреби людей, як прагнення до морального боргу, моральних ідеалів. Сама по собі ідея Канта про моральний борг, незалежний від релігійної санкції, який вимагає від людини обов'язковість подолання в собі особистих інтересів і корисливих потягів, відбивала прогресивні тенденції часу, розглядала комплекс духовних потреб і моральні ідеали як предмет потреб людини.

Глибоке трактування багатьох аспектів людських потреб можна простежити у філософії Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770-1831), який першим відмітив положення про основну роль потреб у діяльності людей. Як писав мислитель, "найближчий розгляд історії переконує нас у тому, що дії людей випливають із їхніх потреб, їхніх пристрастей, їхніх інтересів, їхніх характерів і здібностей, і притому таким чином, що спонукальними мотивами в цій драмі є лише ці потреби, пристрасті, інтереси, і лише вони відіграють головну роль".

Потреби, реалізовані конкретною людиною у своїй діяльності, мають суб'єктивну цінність, становлять істотний інтерес. Маючи на увазі подібні взаємозв'язки, Гегель звертає увагу на трансформацію насущних потреб у формі інтересу, мети, боргу, ідеалу. Причому ці перетворення відбуваються переважно в сфері моральності. Розглядаючи взаємозв'язок понять необхідності й потреби, Гегель характеризує потребу як приватне виявлення загальної необхідності. Якщо остання виражає сутнісні й стійкі відносини в живій і неживій природі, то потреба є видом залежності, відносин, властивих тільки живому організму, головним чином людині.

Великі здобутки німецького мислителя в розробці типології потреб. Значущість потреб для оцінки людини і її буття підкреслюється насамперед в "Естетиці", де Гегель пропонує цілісну концепцію потреб, яка вибудувана ієрархічно, причому вищим проявом діяльних, творчих сил людини філософ вважає наукову діяльність, як цілісну побудова зведень знань про дійсність.

"Обдивляючись весь зміст нашого людського існування, ми вже в нашій повсякденній свідомості знаходимо найбільше різноманіття інтересів і їхнього задоволення. Ми знаходимо велику систему фізичних потреб, на задоволення яких працюють більша й розгалужена мережа промислових підприємств, торгівля, судноплавство й технічні мистецтва.

Вище цієї системи потреб ми знаходимо світ права, законів, життя в родині, відокремлення станів, всю всеосяжну область держави; потім іде релігійна потреба, яку ми зустрічаємо в кожній душі і яка одержує своє задоволення в церковному житті. Нарешті, ми знаходимо нескінченно спеціалізовану й складну діяльність, що відбувається в науці, сукупність знань і пізнань, що охоплює все існуюче".