Сервісологія та сервісна діяльність (стр. 23 из 48)

Оскільки повної самореалізації особистість може досягти лише гармонійно поєднуючи відносини в родині, колективі, соціальній групі, суспільстві в цілому, на підтримку цих інфраструктур повинні бути спрямовані зусилля державних і громадських організацій, виховних установ.

Духовні потреби людини становлять різноманітний спектр можливостей самореалізації, що відкривається людині після задоволення потреб матеріальних.

В історії людства, у культурних архетипах кожної нації міститься чимало прикладів жертв матеріальним добробутом заради духовного, заради життя суспільства. В українській культурі це життєвий і творчий шлях Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Лесі Українки і багатьох ін.

Завдяки духовним потребам цементується сфера людської культури, ці потреби в принципі безмежні й перевершують можливості їхнього задоволення окремою особистістю, але здатні зробити життя окремої особистості повнокровним і насиченим, реалізовувати потенціал людини й людства, пророкування їхнього розвитку стає ефективною формою соціального прогнозування.

У радянській соціології була поширена думка, що людина здатна усвідомити й виділити свої об'єктивні потреби, відповідно вони реалізуються в матеріальних і соціальних інтересах і можуть контролюватися суспільством з метою їхнього формування в необхідному напрямку.

За думкою вітчизняного дослідника Є.А. Донченко, "потреби знаходять своє суб'єктивне вираження в психіці людини у формі установок, інтересів, бажань, прагнень, потягів, цілей, переконань, мотивів, норм моральності, ціннісних орієнтацій. Усі перераховані психічні утворення – це те, що привноситься людиною, багато в чому залежить від неї в процесі усвідомлення об'єктивних потреб. Оскільки свідомість являє собою ідеальну форму діяльності, у процесі усвідомлення потреб у специфічну саме для даної людини картину оформляються цілепокладання й мотиви окремих вчинків, емоційна оцінка ситуації й передбачення результатів своїх і чужих дій, розумне контролювання поведінки й управління нею".

Така концепція соціального управління, незважаючи на правильну вказівку на суспільну цінність потреб, як відомо, зазнала невдачі, тому що не враховувала вільну волю особистості, що володіє потребою всіх особистісних проявів як необхідного різновиду духовних потреб. Як указує польський психолог К. Обухівський, проблема об'єктивації й підпорядкування своїх потреб залежить від самої особистості, тільки сама людина здатна підкорити свої потреби й управляти ними, причому в сучасному суспільстві це вдається не всім, а тільки тим, хто володіює необхідним рівнем розвитку, освіти й саморефлексії.

На те, що духовний переворот у людині повинен відбуватися не шляхом соціальних перетворень і поліпшення життєвих умов, а шляхом морального вдосконалення самого себе, вказував у циклі романів Ф.М. Достоєвський. Він же в "Записках з підпілля" відзначав крихкість ідеалу соціальної гармонії, коли за волю й дії особистості беруть на себе відповідальність інші, показуючи, що це приведе до тиранії й насильства.

В аналізі потреб необхідно спиратися на висновок про те, що низка потреб, накопичуючись, зникаючи й переформовуючись, поступово утворює стійку структуру особистості, за допомогою мотивації й інтересів переходячи в сферу діяльності.

Творча, перетворююча діяльність людини виявляється тісним чином пов'язана як з матеріальними, так і з духовними потребами, допомагає людині зберігати свою індивідуальність, реалізувати її й у сфері соціальних відносин. Вимогливість до себе, життя для задоволення потреб у саморозкритті особистості, для повного прояву якостей індивідуальності стає важливим прогностичним завданням розвитку соціуму, що функціонує за демократичним правилом: "Не людина для держави, а держава для людини".

Як ми вважаємо, висування на чільне перше місце соціального аспекту проблематики потреб було неправомірним. Тільки комплексний системний розгляд потреб, не тільки із соціологічної, але й психологічної, і загально філософської точки зору дозволяє враховувати все різноманіття й різнорідність даної проблематики, пов'язаної з індивідуальним життєвим шляхом кожної людини, з його творчою реалізацією та не безпосереднім, а опосередкованим характером вчинків і дій людини у зв'язку із задоволенням тієї або іншої потреби вищого порядку.

В осмисленні проблеми потреб, що проводились у рамках психології, в радянській науковій літератури була поширена наступна схема еволюції потреб. Усі потреби людини ведуть своє походження від мотивацій, що забезпечують індивідуальне й видове самозбереження; потребам у їжі, одязі, житлі, продовженні роду й захисту від зовнішніх шкідників належить основна роль. Для того, щоб робити все необхідне для життя, люди змушені об’єднуватися, формуючи співтовариства з певною внутрішньою організацією, що й веде до виникнення соціальних потреб. Оскільки вдосконалення технології виробництва матеріальних благ вимагає поповнення знань про навколишній світ, удруге розвиваються потреби пізнання цього миру, допитливість, орієнтовно-дослідницька поведінка.

У рамках дослідження вищої нервової діяльності в працях фізіолога П.К. Анохіна досліджувалися винятково біологічні джерела потреб, тому вона не могла дати адекватного пояснення всього різноманіття потреб людини, включаючи потребу в пізнанні, потребу в самоактуалізації й, як відзначалося в теорії В.І. Вернадського, потребу в оволодінні новими територіями, новими сферами дійсності, потребу виходу з біосфери в ноосферу.

Такій тенденції протистояла школа психофізіології П.В. Симонова, що продовжувала традиції І.М. Сеченова, що, розвиваючи думки І.П. Павлова, вважав потреби вихідним пунктом організації поведінки, первинним імпульсом будь-якої дії людини.

"Життєві потреби порождують бажання, і вже ці ведуть за собою дії; бажання буде тоді мотивом або метою, а рух – дією або засобом досягнення мети... Без бажання як мотиву або імпульсу рух був би взагалі безглуздим".

І.М. Сеченов

На дослідження потреб і мотивів людської діяльності як на першочергове завдання сучасної психології вказували відомі радянські психологи Л.С. Виготський і С.Л. Рубінштейн. Так, за твердженням Л.С. Виготського, "сама думка народжується не з іншої думки, а з мотивуючої сфери нашої свідомості, що охоплює наші потяги й потреби, наші інтереси й спонукання, наші афекти й емоції".

С.Л. Рубінштейн, відзначаючи важливість розробки проблематики потреб, писав у фундаментальній праці "Проблеми загальної психології" (1976) про те, що "поняття потреби повинно буде на противагу поняттю інстинкту зайняти... у психології велике місце, увійшовши в інвентар її основних понять. На основі поняття потреби все вчення про мотивацію людської поведінки одержує принципово іншу постановку, ніж та, котра йому звичайно дається на основі вчення про інстинкти й потяги".

Закордонна психологія також велику увагу приділяла проблематиці потреб, причому на основі біологічних закономірностей намагалася прийти до загально філософських висновків.

Відомий психіатр неофрейдистського напрямку Е. Фромм, в основному, займався розробкою вищих, соціально-детермінованих потреб, досліджуючи духовну сферу життєдіяльності людини.

У його класифікації виділяється п'ять основних вищих потреб: потреба у зв'язках з людьми; розширення буття в нескінченність; прагнення до стійкої соціальної організації; потреба ототожнення себе із класом, націями, релігією, модою; потреба пізнання.

У західній психології погляди на винятково біологічну вмотивованість потреб знайшли особливо яскраве відображення в теорії американського психолога Б. Скіннера. З погляду цього психолога, основним і єдиним ціннісним критерієм оцінки є виживання (збереження особи, потомства, виду, соціальної групи, цивілізації в цілому), відповідно до якого будуть судити й про цивілізацію, тому будь-яка практика, що обґрунтовує виживання, має значущість і не може бути негативно морально оцінена.

У широко відомій книзі "По ту сторону волі й достоїнства" (1971) Скіннер розвиває ідею механістичного детермінізму. Оскільки вчинки особистості цілком визначені обставинами виховання й зовнішніх чинників, особистість не відповідальна за вчинки, задоволення потреб обмежується суспільством лише в тій мірі, у якій воно здатне заохочувати або карати за вчинки. Відповідно вилучаються із соціальної практики поняття "вільної волі" і "моральної відповідальності", задоволення потреб обмежується тільки страхом соціального покарання.

Проти зведення Скіннером усього багатства людської особистості до умовних рефлексів з позицій гуманістичної психології емоційно протестував біолог, лауреат Нобелівської премії Джон Екклз: "Я вірю, що як людські істоти ми маємо волю й достоїнство. Теорія Скіннера й техніка інструментальних умовних рефлексів засновані на його експериментах з голубами й пацюками. Так нехай вони їм і належать!"

Сучасні теорії потреб поступово відмовляються від зведення всього комплексу потреб людини до біологічних інстинктів, дотримуються думки про те, що існує обмежений перелік базових потреб або груп потреб, змістовний аналіз яких може прояснити мотивацію діяльності людини в багатьох сферах її соціальної поведінки, а дослідження спектра соціальних і духовних потреб необхідно для галузей знання й діяльності, пов'язаних з наданням послуг населенню.

3.2 Системоутворюючі теорії потреб: становлення парадигми потребамотивація-діяльність

3.2.1 Психоаналітична теорія особистості й потреб Зиґмунда