Проте в центрі уваги філософа опиняється не тільки рефлектуюча самосвідомість. Його погляд звернений також і на феномен людської суб'єктності, тобто специфічно особової здатності бути центром і джерелом нових актів, дій, вчинків, а отже, започатковувати в навколишньому світі нові причинно-наслідкові ланцюги.
Тому, коли ми ведемо мову про особу, то маємо на увазі не тільки її внутрішній світ і можливість рефлексивного занурення у нього, але й фундаментальну здатність унікальним чином досвідчувати і переживати себе як суб'єкта діючого, тобто активного, безпосередньо підпорядкованого самому собі, а отже, і відповідального виконавця.
Специфіка антропологічних істин полягає також і у тому, що вони розкриваються у всій своїй глибині лише тоді, коли стають фактом глибокого внутрішнього пережиття і прийняття. Мова у жодному разі не йде про суб’єктивність чи релятивність істини, а радше наголошується специфічний момент внутрішньої індивідуальної співдії із реальністю, який полягає у тому, що пізнаваний об'єкт, пронизаний світлом пізнаючого інтелекту, відкриває свою природу, що, зрештою, за суттю своєю є рівнозначним духовному входженню суб'єкта у сферу змісту або значення.
Актуальність теми дослідження. В даній роботі розглядаються погляди різних філософів від античності до сучасності їх думки щодо віковічної проблеми сенсу людського існування, та її буття.
Основними є такі принципи як: принцип об’єктивності, історизму, науковості.
Джерельною базою в даній роботі є тексти першоджерел, а також додаткова наукова та навчальна література.
Основними методами є: аксіологічний підхід, герменевтичний підхід, феноменологічний підхід, структурно-функціональний підхід.
Об’єктом дослідження роботи є творчість філософів які намагались вирішити проблему людини у системі буття.
Предметом дослідження є пошук світоглядних основ та методологічних ідей, на ґрунті яких людина постає як творіння Боже у бутті.
Новизною є те, що в даній роботі зібрані погляди деяких мислителів на протязі розвитку світової філософії, їх порівняння, вплив, та інтерпретація з християнської точки зору.
Завданням даної роботи є аналіз світоглядно-методологічних принципів людського існування та її призначення у системі буття.
Структура та обсяг дослідження. Бакалаврська робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (49 найменувань). Загальний обсяг бакалаврської роботи 73ст.
РОЗДІЛ 1. Співвідношення людина-буття в процесі розвитку історії філософії
1.1.Еволюціонізм та Біблійна оповідь виникнення людини.
Згідно з еволюційним антропологізмом, людина (принаймні щодо тіла) походить від тварини, тобто вона постала шляхом повільного еволюційного розвитку з нижчих тваринних форм. Розвиток біології, а також поширення еволюційної теорії спричинились до того, що застосували еволюцію також до людини. Еволюціонізм, який застосовує еволюцію до людини, називається антропологічним еволюціонізмом.
Антропологічний еволюціонізм має різну генезу. Одні його приймають із суто філософських засновків, як наслідок матеріалістичного світогляду, що виключає Бога та Його втручання. Інші, стоячи на науковому ґрунті, намагаються за допомогою доступних наукових даних розв'язати проблему походження першої людини. Антропологічний еволюціонізм започаткував Дарвін за намовою своїх приятелів і застосовував еволюцію також до людини. Цей погляд прийняли матеріалісти Гекель та Гакслі, а з плином часу й інші вчені. Сьогодні еволюціонізм займає панівне становище, позаяк еволюція вважається природним процесом розвитку і помітний у різних галузях. Принципово розрізняють дві форми антропологічного еволюціонізму: крайній та поміркований.
Дотеперішні відкриття і винаходи не уповноважують нас робити висновок, що родовід людини виводиться від людиноподібних мавп. Не знайдено існування посередніх анатомічних форм між тваринним світом і людиною. Не доказано науково, щоб у якомусь періоді міг бути здійснений перехід від тваринного життя до ступеня людської психіки, також не підтверджено, що психіка первісної людини істотно відрізнялась від сучасного інтелекту людини.Отож, людина має мову, тварина — ні, людина має релігію, тварина — ні; людина має моральність, тварина — ні. Людина є митцем і художником, тварина ні. Словом, людина мислить загальними (абстрактними) поняттями, тварина — ні.
Таким чином, сучасні результати науки не суперечать традиційному поглядові, що вся людина є творчою справою Божої могутності, що не тільки душа — безсмертна, але й тіло могло виводитись безпосередньо від Бога Проте теорію еволюції не слід вважати витвором наукової фантазії. В наш час справою тілесного походження людини займається наука, а як слід розуміти біблійну оповідь про створення Адама і Єви, подаємо нижче. Теїстичний еволюціонізм. Цей науковий напрямок вважає, що тіло людини безпосередньо не було створенеБогом у завершеній формі, але виводиться з матерії, з тваринного стану і проходило довгий період розвитку, поки це тіло сталознаряддям Духа. “Тіло, з’єднане з духом, зазнало радикального переображення, бо втратило чимало тваринних ознак, а духовний червень, проникаючи у кожну клітину, як причина всіх життєвих проявів, вирішальне вплинув навіть на зміну фізіологічних процесів”. [34, 61c.]
Отож, безпосередньо була створена тільки людська душа, але у моменті її створення також тіло людини, яке до тих пір виступало як тіло тваринне, зазнало перетворень, а інстинкти та потяги разом із вищими тваринами, як і ввесь світ вражень і відчуттів, стали більш благородними й досконалішими. ТворчийБожий акт охопив не тільки душу, але й людське тіло, хоч останнє походить від тварин і носить на собі сліди довгого розвиткового процесу.
Ця гіпотеза намагається погодити результати природничих наук із християнськими догмами. Вона грунтується натому, що Бог безпосередньо створив душу і вдихнув її у тваринне тіло. Між нею і матеріально-відчуттєвою (смисловою) сферою нема жодних генетичних зв’язків і не може бути й мови про якусь еволюцію душі, зрозумілу у сенсі переходу з одного оптичного стану (матерія, органи відчуттів) у другий. Еволюція стосується тільки тіла. У першій оповіді про створення світу не виходить за межі вчення про людину і за межі факту сотворіння першої подружньої пари, вираженого цілком абстрактно: «сотворив Бог людину на Свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» [34,213c.]. І навпаки, у другій оповіді, окрім вчення і факту, немовнаведений ще спосіб сотворення: «Тоді Господь
Бог створив чоловіка земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою». [6,70c.]
Якщо автор бажає говорити про спосіб появи людини на Землі, то його твердження потрапляють на грунт, який наука зробила предметом свого вивчення. Ці досліди привели, частково, до появи еволюційної гіпотези: через безконечний ряд поколінь людина походить від тварин, близьких за своєю будовою до людського виду. Теперішні мавпи ніби творять бічну галузку, яка у невизначеному і надзвичайно віддаленому в часі спільному предкові зустрічалась із людською віткою. В гіпотезах і теоріях стосовно еволюції надто багато темних місць для того, щоб неспеціаліст зміг прийняти еволюціонізм у тому виді, у якому він представлений у численних науково популярних виданнях. Існує чимало таємниць, що оточують виникнення життя і людини, які не спроможні пояснити або просто не беруться з'ясувати автори різних еволюційних гіпотез. Однак, яка б не була наукова цінність еволюційної гіпотези, запитаймо себе: чимають право богослови й екзегети заперечувати вченим іти таким шляхом? Відповімо: «Так» [4,121c.], якщо з Об'явлення ясний спосіб, за яким діяв Бог, створюючи тіло людини; “Ні” , якщо в Об'явленні не існує такої ясності. Отож, Св. Письмо не подає нам такої твердої впевненості. Ставиться питання: чи слід відкидати еволюційну гіпотезу, спираючись на дані Біблії? Відповідь залежатиме від того, як ми приведемо у священному тексті границю між способом твердження та стверджувальною реальністю. Який намір гагіографа? Чи він має на увазі, що тіло первісної людини було взяте прямо із землі (тобто з неорганічної матерії), абовін бажає говорити, що людина була створена з двох елементів матеріального, утвореного із раніше існуючої матерії, та другого — неіснуючого раніше, який походить від Бога (ми, сказали б — духовного начала)? Згідно з першим тлумаченням гагіограф недвозначно висловлюється про спосіб створення людини; друге — залишає спосіб без уваги та обмежується фактом створення та результатом акту сотворення.
Перше тлумачення виключає еволюціонізм друге — не виключає еволюціонізму, якщо він допускає божественне втручання. Чимало дослідників зразу віддали перевагу першому варіантові. Ті, що дотримуються такого тлумачення, тим самим доводять, що мають практичний склад розуму. Вони вважають, якщо дані науки ще не точні, якщо йде мова тільки про гіпотезу, то нащо відкидати прямий зміст Письма з любові до остаточно не доведеної гіпотези? Проте, й гіпотезу слід приймати до уваги, передовсім, коли, як у випадку з еволюцією, вона має чимало прихильників. Тому екзегети повинні в еволюції бачити серйозний привід для перегляду своїх позицій, щоб спробувати точно визначити намір гагіографа, не задовольняючись смислом, який може показатись „прямим" для нас, пізніших читачів. А втім, якщо ми уважно вивчимо текст розповіді про сотворення людини, то дійдемо наступних спостережень. У цій розповіді, як ми бачили, справи йдуть одна за одною у психологічному та дидактичному порядку. Потребами дидактичного характеру пояснюється і поділ акту сотворення людини на два послідовних моменти: спочатку тіло, потім душа.