Смекни!
smekni.com

Філософські проблеми техніки (стр. 4 из 8)

Якості й характеристики, які людська свідомість пов’язує з технічним об’єктом, більше залежать від свідо­мості, ніж від особливостей об’єкта. А тому вторинні нас­лідки технічної інновації визначаються не так якостями самого проекту, як ціннісними характеристиками. При цьому питання про ціннісну навантаженість запланова­ної інновації стає надзвичайно важливим [2].

Оскільки неможливо передбачити зміни ціннісних орі­єнтацій майбутніх поколінь, то неможливо й гарантува­ти, що навіть найкраще рішення, прийняте сьогодні, буде таким і для нащадків [16].

Іншими словами, постає головне для цієї проблематики питання: що є визначальним для роз­витку у парі „суспільство – техніка” і що є детермінан­тою прогресу? Однозначної відповіді на це питання не іс­нує. Серед різних точок зору в філософії техніки виокре­млюють передусім моделі детермінізму в соціальному й технологічному розвитку людського суспільства, поділя­ють на дві великі групи: моделі „технологічного” і моделі „ціннісного” детермінізму [16].

Різноманітні форми технологічного детермінізму на­були значної популярності передусім у марксистській кон­цепції. К. Маркс започаткував таке розуміння історичного процесу, в якому визначальним є рівень розвитку продук­тивних сил, що зумовлює рівень виробничих відносин. Від­так запроваджується поняття „спосіб виробництва”, який визначає „формацію”. Специфічним тут є розуміння технічного процесу як неза­лежного не лише від індивіда, а й від суспільства загалом. Саме перебігом цього процесу визначаються всі соціокультурні зміни, що відбуваються в суспільстві. Дії людей роз­глядаються як цілком вільні, а не спонтанні. Вони обме­жені переліком засобів, який пропонує їм існуюча в певно­му суспільстві технологія. І напевно, в цьому прихильники технологічного детермінізму, до яких Ф. Рапп відносить таких відомих філософів, як Ж. Еллюль, Г. Маклюен, А. Хабермас, Г. Маркузе, Т. Адорно, мають рацію [25].

Прихильники моделі ціннісного детермінізму слушно зазначають, що розвиток техніки не є процесом, який під­порядковується необхідності законів фізичного світу. Тех­ніка розвивається на основі свідомої діяльності людей і завдяки цій діяльності. А діяльність людини детермінуєть­ся аксіологічно. Отже, розвиток техніки визначається ві­льним вибором цінностей стосовно світу технічної дії. Такий вибір можна тлумачити як граничний моральний акт, що не зводиться до зовнішніх обставин [25].

Істотними труднощами в цій моделі технологічного розвитку є те, що магістральні напрями розвитку сучасної техніки не залежать від соціальних, політичних систем, а також від панівних у суспільстві релігій з їх розвинутими ціннісними системами. Таким чином, модель ціннісного детермі­нізму має таке ж обмежене застосування, як і модель тех­нологічного детермінізму.

Існують і інші підходи до оцінки феномену техніки і її наслідків в розвитку сучасної цивілізації. За класифікацією К. Ясперса, у другій половині XX ст. сформувалися три позиції щодо оцінки техніки:

1) Оптимістична оцінка роз­витку техніки резюмована в різних варіантах концепції технократизму, що її запо­чаткував американський дослідник Т. Веблен. Вихід­ну тезу можна сформулюва­ти так: техніка сама здатна нейтралізувати або й подолати ті негативні наслідки, які несе людству її розвиток і поширення. Тобто технічні системи ство­рюють засоби і передумови поступової гармонізації життя і про­цесів у суспільстві [51];

2) Песимістичний напрям оцінки техніки дістав назву технофо­бії – жаху перед технікою. Базується на тому, що інженерна діяльність носить руйнівний характер. Головним негативним наслідком панування сциентистско-технократичного світогляду є формування культу людини-споживача, тобто антропоцентризм і, як наслідок – споживацьке відношення до природи, сприйняття її тільки як ресурсу, джерела матеріальних благ. Практична реалізація технократичного мислення веде до екологічної кризи [47], і перетворення самої лю­дини на елемент технічних пристроїв. Прихильники такої оцінки наводять аргументи і роблять висновок про марність оч­ікування добра від розвитку науки і техніки;

3) Нарешті, нейтральну оцінку науково-технічного розвитку можна передати словами К. Ясперса: „Одне, в усякому разі, очевидно: техніка – лише засіб, сама собою вона не є ні доб­рою, ні поганою. Усе залежить від того, що з неї зробить лю­дина, чому вона служитиме, в які умови людина її поставить”[51].

Також у даному розділі ми хотіли б зупинитися на тих практичних змінах в структурі сучасної інженерної діяльності і соціальних механізмах її функціонування, які, хоча б частково, дозволяють суспільству контролювати наслідки технічних проектів в осяжному майбутньому.

Наслідки розвитку атомної енергетики, як наслідки чорнобильської катастрофи, не завжди можливо передбачити. Але необхідно, хоча б намагатися це зробити по відношенню до нових проектів, проводити відповідні дослідження, вислуховувати думки опозиціонерів ще до ухвалення остаточного рішення, створити правові механізми, регулюючі всі ці питання [47]. Розглянемо як цю проблему вирішують найбільш передові країни США і ФРН.

У 1966 р. підкомісія Конгресу Сполучених Штатів Америки по науці, дослідженню і розвитку, підготувала доповідь про безпосередні і побічні наслідки технологічних інновацій. У 1967 р. голова цієї підкомісії представив проект закону про створення „Ради по оцінці техніки”. Після численних дискусій, консультацій, критики різних варіантів законопроекту 13 вересня 1972 р. президент США підписав закон про оцінку техніки (Technology Assessment Act). Закон, зокрема, передбачав створення Бюро за оцінкою техніки (Office Technology Assessment – OTA) при Конгресі США, заванням якого стало забезпечення сенаторів і конгресменів об’єктивною інформацією в даній області. Одночасно в самому Конгресі була створена Рада по оцінці техніки (Technology Assesstment Board – TAB), до складу якої ввійшли 6 конгресменів і 6 названих президентом сенаторів, причому з явним наміром створити незалежний від виконавчої влади орган. Разом з ним закон передбачав створення Дорадчого органу за оцінкою техніки (Technology Assessment Council), в який ввійшли десять представників громадськості, названих TAB, і який виконує консультаційні функції. Закон 1972 року свідчив: „Головним завданням Бюро повинно стати вироблення на ранніх етапах вказівок на можливі позитивні або негативні наслідки застосування техніки, а також збір і забезпечення подальшої інформації, яка могла б підтримати Конгрес у прийнятті і координації рішень. У якості однієї з основних конструктивних задач OTA формулюється завдання раннього попередження негативних наслідків техніки”.

У Німецькому Бундестагу аналогічна комісія (Enquete-Komission „Technikfolgenabschtzung”) для оцінки наслідків техніки і створення рамкових умов технічного розвитку була створена в 1986 р. з акцентом на обговорення проблем охорони навколишнього середовища. Пізніше на основі парламентської Ухвали було створено Бюро за оцінкою наслідків техніки Німецького Бундестага – на базі відділу прикладного системного аналізу Центру ядерних досліджень Карлсруе, в якому працює міждисциплінарна група вчених, – представників природних, суспільних і технічних наук. Задача Бюро, зокрема, полягає в поліпшенні інформаційної підтримки ухвалюваних рішень і інтенсифікації взаємодії між парламентом, наукою і суспільними групами [7].

Технічні результати завжди повинні прив’язуватися до дій і намірів фактичних носіїв цих дій – конкретних людей. У технічному розвитку повинна бути свобода вибору, бо проблема отримує етичний сенс лише там, де є діалектика інтересів де є можливість вибору. Зважування „за і проти” повинно відбуватися при вільному виборі. При цьому суб’єктом вибору повинна бути не організація, проектний інститут чи міністерство, яке оцінюють з точки зору економічної вигоди, а широка громадськість інформована про ті альтернативи, що в даний час піддаються обліку [22].

Як бачимо, з методологічної точки зору, перший підхід до оцінки наслідків техніки через моделі ціннісного і тех­нологічного детермінізму має обмежене застосування. Інша трійка підходів до оцінки техніки, яку запропонував Ясперс, може дати позитивні результати лише при їх діалектичному використанні.

Щодо практичної реалізації процесу оцінки наслідків техніки у нашій країні, необхідним є створення відповідних органів виконавчої влади, підготовка фахівців широкого профілю, що володіють не тільки науково-технічними і природнонауковими, але і соціально-гуманітарними знаннями. Проте це не означає, що відповідальність окремого рядового інженера при цьому зменшується – навпаки, колективна діяльність повинна поєднуватися з індивідуальною відповідальністю. А така відповідальність означає необхідність розвитку самосвідомості всіх інженерів в плані усвідомлення потреби соціальної, екологічної і т.п. оцінки техніки [7].


Проблема комп’ютеризації суспільства

Ключовим моментом появи цієї проблеми стало створення персонального комп’ютера, який стрімко витіснив громіздкі і погано керовані ЕОМ минулого. Сучасні технології підходять все ближче до людини, радикально змінюючи стиль його життя і те, як і що вона бачить в світі і як взаємодіє з світом.

Варто звернути увагу на наступне. Якщо на початку і середині минулого сторіччя технічна потужність людини асоціювалася раніше всього з циклопічними розмірами його творінь, таких, як гідроелектростанція, атомохід, крокуючий екскаватор, гігантські електронно-рахункові машини, то в наші дні найбільш характерні символи технічного прогресу відповідні людині. До їх числа відноситься і різноманіття, що швидко розростається, інформаційних технологій, які реалізуються в масштабах персонального комп’ютера. Нові технології виявляються тепер таким товаром, який орієнтований на масовий попит [50, 45].