Отже, сама постановка проблеми про наслідки створення штучного інтелекту є не досить коректною. Але відповідь на питання, чи здатні машини до самостійного мислення, ще довго бентежитиме думку філософів.
Третя проблема – поширення песимістичного ставлення до процесу комп’ютеризації та його наслідків. Комп’ютерна техніка не зробить людину ні розумнішою, ні щасливішою, а радше ще більше незахищеною і безпорадною, нездатною протистояти життєвим негараздам [16, 19].
У філософії все частіше ставиться питання про зміну характеру пізнавального відношення людини до світу, виражається в абсолютизації структурно-функціональних, формально-логічних і модельних підходів в науковому пізнанні, використовуванні інтелектуально-інформаційних систем в техніці, розробці претендуючої на універсальність філософської структуралістської системно-структурної методології (К. Леві-Стросс) і неораціоналістичної „системної філософії” (Е. Ласло, М. Бунге) в гуманітарному знанні [20, 47].
При цьому виявлена проблема деградації суб’єкта пізнання умовах, коли інформація знаходить риси особливого роду, невідповідній людині, самодіяльній і самодостатній, знаково-символічній реальності [20, 48].
Бездушний, занурений в себе раціоналізм технічної орієнтації загрожує нам втратою коріння, коли людина вбудовується в чужі йому процеси, які він не в силах зупинити. Формується охоплююча його тотальність буття, сили, які постійно вимагають до себе людину, нав’язують їй безперервним потоком хвилинні необхідності, сковують нашу волю і здатність ухвалювати рішення самостійно [20, 50].
Тим самим, людина може саме мислення обмежити змістом простої життєдіяльності, уподібнюючись тварині, зануреній в текучість даного моменту, здійснюючій технологічність життя в якості інстинктивного досвіду і простого органічного процесу [20, 50].
Четверта проблема – необхідність вирішувати проблеми комп’ютеризації одночасно як на світовому, так і на національному рівнях. Ось, наприклад, як стоїть ця проблема в нашій країні. В даний час проблеми розвитку інформації в нашій країні розуміються переважною більшістю дослідників і розробників як передача нам західних інформаційних технологій, розвиток по західному зразку обчислювальної техніки, засобів зв’язку, станцій, мереж, банків даних і знань.
Частковим розв’язком даної проблеми є встановлення балансу трьох рівнів розвитку – світового, національного і регіонального. Йдеться про те, що підключення до світового рівня розвитку (в області засобів комунікації, інформаційної технології, інтелектуального забезпечення і т.д.) не повинне означати згортання національних і регіональних зусиль в цій області. Навпаки, певні самостійні напрями розвитку у сфері інформатизації в країні і віддалених її регіонах повинні бути підтримані всіма доступними силами (фінансами, політикою, матеріальними засобами і т.д.). „Тільки стимулювання національних досліджень, – пише Ф. Майор, – Розумне використання ресурсів і координації зусиль державного і приватного секторів, а також структурні зміни, направлені на підвищення рентабельності залучених засобів можуть протистояти негативному сальдо технологічно!” [28].
Необхідно пройти всі основні етапи розвитку. Як пише А.І. Ракитов, нам належить стартувати практично з нульового рівня при украй слабій вітчизняній комп’ютерній і телекомунікаційній індустрії, то задачі, що підлягають розв’язанню можуть виявитися посильними для нас тільки за умови ретельного всестороннього осмислення практичних і теоретичних методів їх вирішення. Справа не просто і створенні нової комп’ютерної техніки, а в розвитку певних економічних структур (ринкових відносин, кредитному системи, бірж і т.д.), в зміні ряду соціальних і культурних відносин (перехід до нового типу організації діяльності, нової раціональності, відповідна трансформація інститутів культури), зміні свідомості і здібностей [26, 24].
Потрібно віднайти місце в міжнародному розподілі праці. „Більшості країн, що розвиваються. – рахує Ф. Майор, – в даний момент доцільно орієнтуватися на високий рівень використання робочої сили і низький рівень капіталовкладень і енерговитрат. Важливо в жодному разі забезпечити якість кінцевого продукту, його конкурентоспроможність на світовому рівні” [28]. У зв’язку з цим Ф. Майор говорить про так звані „проміжні види діяльності” або „скромні” технології. Загальна стратегія тут мислиться таким чином: з одного боку, розвиваються скромні технології, з іншою — створюються зразкові підприємства або змішані фірми, де освоюються високі технології (на основі передачі найсучасніших світових досягнень в області інформаційних технологій, телекомунікацій, організації праці і т.д.), з третьої сторони, йде інтенсивна підготовка у сфері освіти і перепідготовки фахівців, націлених в перспективі на новий, наближається до світового, рівень розвитку інформатизації. Ще одне рішення – розвиток окремих напрямів і спеціалізації. Наприклад, наша країна може спеціалізуватися на певних областях програмування [2].
Як бачимо, комп’ютерна техніка стає невід’ємною частиною нашого життя. Процес комп’ютеризації призводить до революційних змін у нашому суспільстві, збільшення об’єму інформації, створення мереж, станції, баз даних і знань, принципово нових технологій, нової культури і відкриває нову еру в комунікації між людьми. Тому постає потреба не спасувати перед валом технічних досягнень, пройти усі етапи розвитку і зайняти відповідне місце на ринку інформаційних технологій. Це сприятиме зменшенню впливу негативних наслідків комп’ютеризації нашого суспільства, таких як: загроза таємницям приватних осіб і секретній інформації; розвиток інформаційного неуцтва; автоматизація і деградація людини; стандартизація і лавинність інформації; посилення владних функції завдяки знанням; уразливість великих систем; комп’ютерний синдром і т. п. Тому що суспільство, яке продукує нові комп’ютерні технології, може швидше вирішити проблеми, пов’язані з ними, ніж те, яке лише їх споживає.
Шляхи і перспективи розвитку техніки
Поряд з іншими проблемами техніки ще нагальнішою є необхідність вироблення ідеалів її розвитку. Ця проблема – побудови адекватних шляхів і перспектив розвитку – є нормативною і підносить філософію техніки на соціо-прогностичний рівень. І хоча точне планування технічного прогресу рівнозначне спробам моделювання прогресу історичного, однак потреба у виробленні нових ідеалів є надзвичайно актуальною. Існує декілька груп різноманітних нормативних моделей розвитку техніки.
Традиційна модель НТР, яка ґрунтується на принципах технологічного детермінізму, популярна у світі. Оптимістична за своєю суттю, вона виходить з необмежених сподівань щодо можливостей людського розуму. Технологічний прогрес у межах її сприймається як найвище благо та основа всіх позитивних соціальних змін. Згідно з нею швидкість технічного прогресу останнім часом зростає у зв’язку з розвитком науки (це і є НТР) і такий стан збережеться в майбутньому [31].
Альтернативні думки, пов’язані з обмеженістю природних ресурсів і можливостей адаптації довкілля, в цій моделі відкидаються. Першим аргументом тут є твердження, що людський розум, безперечно, буде спроможний в історичній перспективі підшукати замінники всіх не відновлюваних ресурсів. Другий аргумент, що відкидає тезу про обмежену здатність природи впоратись із зростаючим техногенним тиском, ґрунтується на вірі в могутність розуму наших нащадків і на висновку, що людство ще з часів виникнення осілого землеробства живе практично не в дикому природному середовищі, а в умовах організованих, технологізованих ландшафтів (найпростіший приклад – засіяне житом поле). Отже, техніка, спрямована на організацію дикої природи, зможе перетворити її на цілком адекватне середовище для існування людини. Логіка такого підходу очевидна: якщо зникнуть річки – будуть створені штучні озера [31].
Як приклад, перспективи вирішення екологічних проблем пов’язані з майбутнім розвитком хімічної біоніки, що вивчає принципи здійснення хімічних процесів у живих організмах. Не копіюючи природу, але використовуючи деякі її принципи, ми можемо з часом у більш простому вигляді здійснити будь-який хімічний процес, який іде в організмі, для отримання ресурсів [16].
Однією з домінуючих і найвпливовіших на Заході є загальна модель, що ґрунтується на тезі про розумність, корисність, безпечність можливих технічних проектів, і пов’язана з нейтральним поглядом на перспективи розвитку техніки. Ця модель зумовлена нагальною проблемою сучасної техніки, пов’язаною з активністю людства щодо реалізації масштабних і довгострокових технічних проектів і водночас – незнанням наслідків, до яких призведе така реалізація. Техніка поширює свій вплив далеко за межі промисловості, і дія її позначається ледь не на всіх сторонах сучасного життя [49]. Людина вже не може звільнитися від дії створеної нею техніки. І абсолютно очевидно, що в техніці приховані не тільки безмежні можливості, але і безмежні небезпеки [51]. У межах цієї моделі головну увагу зосереджено на розробці методів оцінки техніки. На думку її прихильників, технічний прогрес є неминучим, проте менеджер, який приймає рішення про технічну інновацію, має бути компетентним [31].
Наприклад, екологізація виробництва, не зможе повністю „зняти” екологічну проблему. Вона не в силах забезпечити всебічну і повну оптимізацію біосфери. Біосфера змінювалась і буде змінюватись (невідомо ще – чи в сприятливому для людської діяльності напрямі) навіть за умови повної відсутності техногенного навантаження. Тому для суспільства стає актуальним завдання налагодження відтворення природного середовища штучним шляхом, пристосування його до масштабів та темпів технічного прогресу [16].