3.Нецільовий характер податкового платежу означає надходження його в фонди, які акумулює держава та які використовують для задоволення державних потреб. Разом з тим невідомо, на задоволення яких саме цілей ідуть надходження від конкретного податку, тобто формується ніби розмитий грошовий фонд держави. Звичайно, вимагає окремого розгляду проблема деяких видів податків, що за своїм характером дуже схожі на збори (податок із власників транспортних засобів тощо).
4. Безумовний характер податку є продовженням попередньої ознаки й означає сплату податку, яку не пов'язано ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки, мабуть, найчіткіше характеризують сутність податку й виділяють його із системи інших платежів.
5. Платіж надходить до бюджетів відповідного рівня чи цільових фондів. Розподіл податків за бюджетами, фондами здійснюють відповідно до бюджетної класифікації. Його можуть проводити двома основними шляхами: закріплення податку за певним бюджетом або розподілом його між бюджетами.
6. Обов'язковий характер податкового вилучення забезпечує нагромадження коштів у дохідній частині бюджету. Це лежить в основі закріплення на конституційному рівні сплати податків як першочергового обов'язку громадян.
7. Безповоротний характер податку, ймовірно, не вимагає особливих коментарів, хоча слід звернути увагу на один аспект. Насамкінець платник одержує віддачу від внесених ним податків, коли держава задовольняє суспільні потреби, в яких зацікавлено суспільство та кожний його індивід (охорона суспільного порядку, охорона здоров'я, освіта), і з цього погляду податки ніби повертаються до платника.
8. Платіж у грошовій формі. Внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Сплату податку майном чинним законодавством за загальним правилом не передбачено. Грошову форму сплати податку визначає сама сутність податку, що є, як уже було сказано, внеском. У зв'язку з цим, обов'язок платника податків зі сплати податку є однооб'єктним, оскільки тільки сплату податку в грошовій формі, за загальним правилом, розглядають (за дотримання інших умов — про терміни, бюджети тощо) як належне виконання обов'язку. Звертання стягнення на майно платника податків у випадку недоплати за податками також не є винятком, оскільки в результаті (після реалізації майна) внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Однак, у деяких випадках сплату податків допускають і в не грошовій формі, але всі не грошові засоби сплати податків є нетиповими й викликані кризою платежів.
Функції податків, що відбивають їхню сутність, є похідними від функцій фінансів і реалізують ті ж завдання, але порівняно в більш вузьких межах. Таким чином, функції податків можна згрупувати в два блоки: основні й додаткові. Група основних функцій включає сутнісну функцію податку (фіскальну) й дві загальнофінансових (регулюючу й контрольну). Саме на підґрунті цих функцій будують податковий механізм, і, діючи спільно, вони складають цільний комплекс. Додаткові функції деталізують головні цілі, реалізовані через підсистему основних функцій. Крім того, якщо основні функції обов'язкові для всіх видів податків, то додаткові мають відтінок факультативності й не обов'язково представлені за всіма податками.
Основні функції податку:
1. Найважливішою функцією податків є фіскальна (лат. ґізсиз — державна казна). Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне призначення — насичення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. В період становлення буржуазної держави цю спрямованість податків вважали єдиною. Однак, на кінець XIX століття нова концепція податків розглядає їх як соціальний регулятор, знаряддя реформ, а на кінець 30-х років XX століття податки розглядають вже і як засіб регулювання економіки, забезпечення стабільного економічного зростання[3].
Дуже важливо відзначити стабільність фіскальної функції податків. Остання означає не просте формування переліку надходжень до бюджету, а механізм цих надходжень, який діє на постійній, стабільній основі, що забезпечує централізоване справляння податків, співвідношення з витратами бюджетів.
2. Регулююча функція служить своєрідним доповненням попередньої і торкається як регулювання виробництва, так і регулювання споживання (наприклад, непрямі податки). Разом з тим регулюючий механізм існує об'єктивно, і вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави. Дуже часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим галузям чи виробникам. Однак податкове регулювання — більш складний механізм, що враховує не тільки податковий тиск, а й перспективи того чи іншого виду діяльності, рівні прибутковості тощо.
3. Контрольну функцію реалізують у ході оподаткування під час регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, отримання доходів громадянами, використання ними майна. За допомогою цієї функції оцінюють раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку окремо, перевіряють, наскільки податки відповідають реалізації мети в сформованих умовах.
Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоплює такі види функцій:
1. Розподільна функція становить своєрідне відображення фіскальної: наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою, і в одній дії можуть виявлятисяобидві функції. Наприклад, непрямі податки, регулюючи споживання, створюють основи для перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи на делікатесні види продуктів тощо). Це дозволяє говорити про наявність первинного й вторинного розподілу (перерозподілу) за допомогою податків.
2. Стимулююча (дестимулююча) функція створює орієнтири для розвитку чи згортання виробництва, діяльності. Як і регулюючу, її може бути пов'язано із застосуванням механізму пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої.
3. Накопичувальна функція являє собою своєрідне узагальнення всіх попередніх функцій і основну — з погляду реалізації цілей держави в податковій системі. Найбільш узагальнюючою функцією податків, з якою пов'язано їхнє виникнення й розвиток, є фіскальна. Але це тільки на перший погляд. Вона має тимчасовий характер, виступає етапною, реалізуючою насичення бюджету на певний період. Остаточна мета податків — не тільки сформувати бюджет, але й сформувати мету, інтереси в розподілі цих коштів і інших коштів платників, тобто створити умови для нагромадження як юридичними, так і фізичними особами. В цьому випадку йдеться про активне нагромадження, що виразилося б у збільшенні потужностей, розвитку виробництва тощо. Здійснити це можна шляхом диференціації чи зниження майнових податків, надання пільг при цільовому використанні коштів. Цю функцію дуже тісно пов'язано зі стимулюючою, але вона глобальніша й узагальнююча. Крім того, якщо стимулюючу функцію пов'язано з процесом, діяльністю платників, то накопичувальну орієнтовано на остаточний результат. Вона визначає мету діяльності й має більш статичний характер.
Законодавства багатьох держав не розмежовують податки, збори, мито, а податкову систему визначають як сукупність податків і зборів.
Природно, в податку, мита, збору наявна низка загальних рис[4]. До них належать:
1) обов'язковість сплати податків і зборів у відповідні бюджети й фонди;
2) чітке надходження в бюджети та фонди, за якими їх закріплено;
3) вилучення їх на основі законодавчо закріпленої форми й порядку надходження;
4) примусовий характер вилучення;
5) здійснення контролю єдиними податковими органами;
6) без еквівалентний характер платежів.
Однак, незважаючи на схожість цих механізмів, вони мають чіткі розбіжності.
Мито і збір відрізняються від податків:
а) за значенням. Податкові платежі забезпечують до 80% надходжень у дохідну частину бюджету; інші види відрахувань, відповідно, менше;
б) за метою. Мета податків — задоволення потреб держави; мета мита, зборів — задоволення певних потреб чи витрат установ;
в) за обставинами. Податки становлять безумовні платежі; мито, збір виплачують у зв'язку з послугою, яку надано платникові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження;
г) за характером обов'язку. Сплату податку пов'язано з чітко вираженим обов'язком платника; миту, збору притаманна певна добровільність його дій, і їх не регулюють іноді відносинами імперативного характеру;
д) за періодичністю. Збори, платежі, мито часто мають разовий характер і їхню сплату здійснюють без визначеної системи; податки характеризуються певною періодичністю;
Відмінності за періодичністю включають два підходи:
— періодичність сплати (збори, мито — одноразова сплата, податки — певна періодична сплата);
— періодичність дій (збори, мито безпосередньо залежать від кількості дій, що породжують зобов'язання зі сплати, податки — чітко не пов'язано з періодичністю дій, наприклад, періодичність сплати податку з власників транспортних засобів не пов'язано з характером використання транспортного засобу);
є) відносини відплатності притаманні миту, зборам (на відміну від податків).
Таким чином, на відміну від загальних податкових платежів, збори й мито мають індивідуальний характер і їм завжди властива спеціальна мета й спеціальні інтереси[5].
Раніше основним критерієм розмежування мита й збору було надходження коштів: якщо до бюджету — мито, якщо на користь організації — збір. У сучасних умовах акценти трохи змістилися: