Смекни!
smekni.com

Податкова система України (стр. 9 из 14)

Загальнодержавний єдиний (фіксований) податок є сукуп­ністю податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів, а саме:

податку на прибуток підприємств;

плати (податку) за землю;

податку з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів;

комунального податку;

збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету;

збору на обов'язкове соціальне страхування;

збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

плати за придбання торгового патенту на здійснення торгівельної діяльності;

збору за спеціальне використання природних ресурсів (щодо використання води для потреб сільського господарства).

Платниками єдиного податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, які здій­снюють діяльність із виробництва, переробки та збуту сіль­ськогосподарської продукції (колективні й державні сільсько­господарські підприємства, акціонерні товариства, агрофірми, селянські (фермерські) господарства та інші виробники сільськогосподарської продукції (далі — підприємства), в яких сума, отримана від реалізації сільськогосподарської продукції влас­ного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний рік, перевищує 75% загальної суми валового доходу підприєм­ства.

Об'єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому в користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використо­вують рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства для розведення, вирощування й вилову риби у внутрішніх водой­мах (озерах, ставках і водосховищах).

Ставку єдиного податку встановлюють за галузями в гро­шовій формі з кожного гектара угідь із диференціацією його відповідно до бонитетної оцінки ґрунтів у середньому по райо­ну з урахуванням коефіцієнта родючості гектара оранки кож­ного господарства.

Сплату єдиного податку провадять щомісяця протягом ЗО ка­лендарних днів, наступних за останнім календарним днем звітно­го періоду в розмірі третини суми податку, визначеної на кож­ний квартал від річної суми податку.

Мито

МИТО

Мито — вид митного платежу, що справляють із товарів, які переміщують через митний кордон держави (ввезених, ви­везених або слідуючих транзитом). Поряд із чисто фіскальною мито виконує як стимулюючу, так і захисну функції. Захисна функція мита припускає формування бар'єрів, що перешкод­жають проникненню на територію держави товарів, більш конкурентоздатних стосовно національних, або в яких держава не зацікавлена.

Платниками мита є особи, які ввозять (вивозять) чи пере­міщують товари через митний кордон держави. Специфікою платника є те, що ним може бути як власник товару, так і упов­новажена особа (декларант). На відміну від податкового регу­лювання, тут можлива передача обов'язку щодо сплати митних платежів іншій особі, яка не має відношення до товару. За ха­рактеристикою платника мито поділяють на:

а) те, що сплачують юридичні особи;

б) те, що сплачують фізичні особи. В цьому випадку досить значно різняться ставки мита залежно від мети використання ввезеного товару: для особистого користування (ставки віднос­но невеликі) чи виробничого (рівень ставок вищий).

Об'єкт мита становить митну вартість переміщуваних то­варів, щодо яких повинні нараховувати мито. Митну вартість перераховують у національну валюту за курсом Національного банку України, що діє на день подачі митної декларації.

Ставки мита єдині на всій території. Це, однак, не виключає їхнього різноманіття[23]:

а) адвалорна — ставка, яку нараховують у відсотках до митної вартості товарів, які обкладено митом;

б) специфічна — ставка, яку нараховують у встановленому розмірі на одиницю виміру ввезеного товару (кілограм, метр тощо). Вона припускає специфічну характеристику товару, тоді як адвалорна припускає знеособлений предмет обкладання;

в) комбінована (змішана) — ставка, що поєднує обидва ці види митного обкладення. Змішані мита використовують як доповнення до специфічних або за їх недостатньої ефективності. Застосовують, наприклад, у Австралії. У США при обкладанні імпорту годинників митну ставку встановлюють як залежно від ціни, так і від кількості каменів у годиннику;

г) сезонні — ставки, за допомогою яких можливо оператив­не реагування на ввезення й вивезення з території держави се­зонних товарів. Здебільшого термін їхнього введення не може перевищувати шести місяців;

д) особливі — являють собою ставки, що реалізують за­хисні функції мита.

Механізм застосування пільг щодо сплати мита досить різно­манітний і включає:

1) звільнення від сплати мита визначених категорій плат­ників;

2) зменшення ставок мита;

3) повернення раніше сплачених сум мита;

4) звільнення від мита певних предметів.

Порядок сплати й ставки мита визначає Єдиний митний та­риф України. Митний тариф становить собою систему ставок мита, які застосовують до товарів, що переміщують через мит­ний кордон.

ДЕРЖАВНЕ МИТО

Державне мито становить плату, яку справляють за здій­снення юридично значущих дій у інтересах юридичних і фізич­них осіб уповноваженими на це компетентними органами й ви­дачу їм відповідних документів, що мають правове значення. Особливості застосування механізму державного мита регулює Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року[24].

Платниками державного мита виступають юридичні й фізич­ні особи, які звертаються до відповідних органів і в інтересах яких останні здійснюють юридично значущі дії і видають доку­менти, що підтверджують це. Об'єктом оподаткування висту­пають певні дії, з яких справляють державне мито (з позовних заяв, касаційних скарг, вчинення нотаріальних дій, реєстрації актів громадянського стану, оформлення документів на право виїзду за кордон і запрошення в Україну осіб із інших країн, видачі паспортів, прописки тощо).

Державне мито справляють:

1) із позовних заяв, заяв із переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження й скарг на рішення, прийняті щодо релігійних організацій, із апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій документів;

2) із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банк­рутство, які подають до господарських судів, і апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про їхній перегляд за нововиявленими обставинами;

3) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальни­ми конторами й виконавчими комітетами, а також за видачу Дублікатів нотаріально засвідчених документів;ключній (морській) економічній зоні, родовищах, які було за­здалегідь оцінено і за згодою зацікавлених надрокористувачів передано їм для промислового освоєння.

Розмір відрахувань залежить від виду мінеральної сирови­ни (природний газ, тверде пальне, торф, чорні метали, кольо­рові метали, рідкі метали тощо). Одиницю виміру для міне­ральної сировини визначають у відсотках від вартості добутої мінеральної сировини за цінами її реалізації без урахування плати за користування надрами під час видобутку корисних копалин, рентної плати й податку на додану вартість. Є два види розрахунку:

— розрахунок відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету (за добутими корис­ними копалинами, частину яких реалізують у не перероблено­му, а частину в переробленому вигляді);

— розрахунок відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету (під час видобутку водних ресурсів).

Від сплати відрахувань за геологорозвідувальні роботи звільнено власників землі, землекористувачів, що здійснюють у встановленому порядку видобуток корисних копалин місце­вого значення для власних потреб (тобто без реалізації добутої мінеральної сировини або продукції її переробки) чи надра, що використовують для господарських і побутових потреб, на на­даних їм у власність чи користування земельних ділянках.

Збір за виконані геологорозвідувальні роботи не справля­ють при видобутку:

1) раніше погашених запасів корисних копалин, які від­несено в процесі розробки родовищ до категорії втрачених у надрах;

2) вуглеводневої сировини з нерентабельних свердловин з метою недопущення вибухонебезпечних газопроявів у населе­них пунктах нафтогазопромислових районів;

3) підземних вод, що не використовують у господарстві, видобуток яких є технологічно змушеним, у зв'язку з видобут­ком інших корисних копалин у обсягах, погоджених із відпо­відними органами Державного гірського нагляду, Державного геологічного контролю й охорони навколишнього природного середовища;

4) копалин, що здійснюють для усунення забруднення надр;

5) копалин для усунення їхньої шкідливої дії (засолення, заболочування, забруднення тощо).

Вартість добутої мінеральної сировини визначають виходя­чи з обсягів видобутку й ціни одиниці реалізованої мінеральної сировини за відповідний період.

ЗБІР ЗА СПЕЦІАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ

РЕСУРСІВ

Специфіка збору за спеціальне використання природних ресурсів полягає в тому, що його назва відбиває смислове на­вантаження платежу, але не дає його визначення. До збору за використання природних ресурсів належать:

1) плата за спеціальне використання лісових ресурсів;

2) плата за спеціальне використання водних ресурсів;

3) плата за спеціальне використання надр. Справляння плати за спеціальне використання природнихресурсів здійснюють відповідно до статей 89 — 91 Лісового ко­дексу України. Використання лісових ресурсів підрозділяють на спеціальне й загальне. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюють тільки на території земельних ділянок, наданих у користування. Такими користувачами можуть бути один або кілька тимчасових лісокористувачів у тому випадку, якщо використовують кілька лісових ресурсів. Дозволено здійснювати такі види спеціального використання лісових ре­сурсів: заготівлю деревини під час порубки головним користу­вачем; заготівлю живиці; заготівлю другорядних лісових мате­ріалів (луб, кора й інше); побічне лісове використання.