Смекни!
smekni.com

Податкова система України (стр. 4 из 14)

7) особливості податкової звітності.

Хотілося б зазначити, що й основні, й додаткові елементи мають обов'язковий характер, без якого неможливе закріплен­ня відповідного податкового механізму. Додатковість елемента відзначає не його необов'язковість, а особливості регулювання (можливість делегування компетенції тощо). Хіба можна собі уявити податок, що нікуди не надходить, — навряд чи. Тому ще раз хотілося б наголосити на обов'язковості додаткових еле­ментів правового механізму податку.

Інакше обстоїть справа з факультативними елементами. В окремих випадках специфіка податку вимагає виділення в його механізмі особливих елементів, притаманних виключно цьому податку. Наприклад, ведення спеціальних кадастрів за майно­вими податками; специфічних реєстрів; бандерольний спосіб сплати тощо. Подібні елементи й складають групу факульта­тивних, що можуть бути наявні в податковому механізмі, а мо­жуть і не використовуватися.

Непрямі податки

ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

Податком на додану вартість (далі — ПДВ) є непрямий податок, який включають у ціну товару й становить частину приросту вартості, створюваної на всіх стадіях виробництва,надання послуг або після митного оформлення, й внесений до Державного бюджету. Механізм податку на додану вартість закріплено Законом України «Про податок на додану вартість» в редакції від 3 квітня 1997 року[9].

Платник податку — особа, зобов'язана здійснювати утри­мання й внесення в бюджет податку, який сплачує покупець чи особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію Ук­раїни.

Платника ПДВ можна визначити як певну систему суб'єктів, а саме:

1) особа, обсяг оподатковуваних податком операцій із про­дажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду за останні дванадцять календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) особа, що ввозить (пересилає) товари на митну терито­рію України чи отримує від нерезидента роботи (послуги) для їхнього використання або споживання на митній території Ук­раїни;

3) особа, яка здійснює на митній території України підприєм­ницьку діяльність із торгівлі за готівкові кошти, незалежно від обсягів продажу, за винятком фізичних осіб, які здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору;

4) особа, яка на митній території України надає послуги, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну те­риторію України;

5) особа, відповідальна за внесення податку до бюджету за об'єктами оподаткування на залізничному транспорті;

6) особа, яка надає послуги зв'язку й здійснює консолідова­ний облік доходів і витрат, пов'язаних із наданням таких по­слуг і отриманих (понесених) іншими особами, що перебува­ють у підпорядкуванні цієї особи.

Об'єктом оподаткування є операції платників податків з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України; ввезення (пересилання) товарів на митну територію України й отримання робіт (послуг), наданих нерезидентами для їхнього використання чи споживання на митній території України; ви­везення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їхнього споживан­ня за межами митної території України.

Базу оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначають за їхньою договірною (контрактною) вар­тістю, визначеною за вільними або регульованими цінами (та­рифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком ПДВ, який включають у ціну товарів (робіт, послуг) відповідно до законів України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включають будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, переданих платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю осо­бу, в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Закріплення в нормативному акті ставки 20% припускає й ставку 16,67%. Однак йдеться про одну ставку, яку використо­вують на різних стадіях нарахування податку. Перша з них є основною й поширюється на обороти, обчислені за цінами, які не містять ПДВ. Якщо ж використовують ціни й тарифи, що містять ПДВ, то застосовують іншу ставку — 16,67%, що є похідною від ставки 20%.

Об'єкти оподаткування, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, і операцій, до яких застосовують нульову ставку, обкладають податком за ставкою 20%. Податок складає 20% бази оподаткування, його додають до ціни товарів (робіт, послуг).

Нульову ставку застосовують до експортованих товарів (робіт, послуг); до товарів і послуг, передбачених для офіцій­ного використання іноземними дипломатичними й прирівняни­ми до них представництвами тощо; до робіт, пов'язаних із ліквідацією Чорнобильської катастрофи.

Механізм звільнення від ПДВ передбачає:

А. Звільнення товарів (робіт, послуг) із правом відраху­вання сум податку, які сплачено постачальником. У цьому ви­падку весь податок із використаних на виготовлення сировини, матеріалів, комплектуючих, паливо тощо приймають або в змен­шення сум податку, які обчислено щодо власної реалізації, або відшкодовують податкові інспекції на основі представлених розрахунків. Раніше внесені суми податку, включені до цінитовару, який поставляють, зараховують на сплату майбутніх платежів чи відшкодовують із бюджету за рахунок загальних надходжень податкові інспекції при наданні підприємствами відповідних підтверджень.

Б. Звільнення від податку без надання права відрахування сплаченого постачальниками податку. Разом з тим суми подат­ку стають фактором витрат виробництва (робіт, послуг). При такому способі від податку звільняють усі товари (роботи, по­слуги) за визначеним переліком. Усі перераховані в ньому то­вари і т. п. звільняють без права відрахування вхідного подат­ку, тобто податку, сплаченого своїм постачальникам за товар­но-матеріальні ресурси, що здобувають. Наприклад, до ціни виробів медичного призначення увійде ПДВ матеріалів, які використовують під час виготовлення цих виробів.

Сплату податку провадять не пізніше двадцятого числа міся­ця, наступного за звітним періодом.

Суми податку на додану вартість зараховують до Держав­ного бюджету й використовують, насамперед, для бюджетного відшкодування ПДВ і формування бюджетних сум, які спря­мовують як субвенції місцевим бюджетам.

Податковий кредит — сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду. Да­тою виникнення права платника податку на податковий кредит вважають:

1) дату здійснення першої з подій:

або дату списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дату виписки відпо­відного рахунку (товарного чека) — в разі розрахунків із ви­користанням кредитних, дебетових карток чи комерційних чеків;

або дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

2) для операцій із ввезення (пересилання) товарів (ро­біт, послуг) — дату сплати податку відповідно до податкового обов'язку;

3) датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінан­сового лізингу таким орендарем;

4) датою виникнення права замовника на податковий кре­дит з контрактів, які визначено як довгострокові відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є дата збільшення валових витрат довгострокового контракту.

АКЦИЗНИЙ ЗБІР

Одним із видів непрямих податків є акцизи. В сучасних податкових законодавствах вони зазвичай займають наступне місце після податку на додану вартість (чи податків, що його заміняють) і за значенням, і за обсягами надходжень до бюд­жету. Однак, податкові системи XIXстоліття включали акцизи як основний канал забезпечення непрямого оподаткування, й нерідко термін «акциз» застосовували як синонім до всієї сис­теми непрямих податків.

Механізм акцизного збору закріплено Декретом Кабінету Міністрів «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 року[10]. Дина­міка змін нормативних актів щодо акцизного збору багато в чому повторює зміни актів стосовно ПДВ: прийняття перших Законів України в грудні 1991 року, потім Декретів у грудні 1992 року й нових Законів України в 1995—1996 роках. Щоп­равда, принципові зміни щодо акцизного збору в минулому пе­реважно пов'язано з коригуванням рівня ставок (у цьому ви­падку не йдеться про регулювання платників, об'єктів і нара­хування акцизного збору).

Першою статтею нормативного акта зазвичай закріплено поняття акцизного збору як непрямого податку на окремі това­ри (продукцію), визначені законом як підакцизні, що включа­ють до ціни цих товарів (продукції). Перелік підакцизних то­варів і розміри ставок затверджує Верховна Рада України.

Платників акцизного збору законодавство України поділяє на три категорії:

1. За підакцизними товарами й продукцією вітчизняного ви­робництва — суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства та організації, включаючи підприємства з іноземними інвестиці­ями, філії, відділення й інші відокремлені підрозділи, що їх ви­робляють. До цієї категорії платників належать і виробники підак­цизних товарів із давальницької сировини, під якою розуміють сировину, матеріали, продукцію, передані їхнім власником безоплати іншим підприємствам для подальшої переробки (цей аспект дуже важливий, тому що досить багато підакцизних то­варів пов'язано з давальницькою сировиною, наприклад, група лікеро-горілчаних виробів і продукти харчування).

2. За ввезеними на територію України товарами — суб'єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари (продукцію). Редакція ст. 2 вищевказаного Декрету розкри­ває поняття платника вдаліше, ніж попередній варіант ст. 2 Закону України від 18 грудня 1991 року, де платника визначе­но в загальній формі як суб'єкта підприємницької діяльності, який реалізує на території України підакцизні товари.