Управління інвестиціями в основний капітал на рівні підприємства (на прикладі ТОВ "Граніт") (стр. 5 из 19)

 трикутниковий, тобто зростає від початку роботи до максимального значення, а потім спадає до кінця роботи.

Якщо ресурс лімітований або його неможливо збільшити, то потрібно продовжити тривалість роботи, поки цей ресурс не стане доступним. Інший випадок, якщо неможливо подовжити тривалість виконання проекту, то потреба в ресурсах задовольняється шляхом їх додаткового придбання. Якщо потреби в ресурсах відомі та встановлені дати початку та закінчення, то можливо побудувати таблицю рівнів ресурсів або ресурсну гістограму, тобто визначити функцію зміни потреб для кожного виду ресурсів.

1.3.3 Ранжирування інвестицій

Множинність станів організації й зовнішнього середовища при широкому спектрі способів і форм інвестиційної діяльності приводить до того, що розгляд повного переліку ситуацій, що виникають при реалізації інвестиційного проекту, на практиці не тільки неможливий, але й економічно недоцільний.

У цих умовах, основним питанням про економічну доцільність впровадження інвестиційного проекту стає зіставлення й оцінка корисності й міри ризику при його реалізації.

Корисність інвестиції – категорія, що характеризує результати і ефективність інвестиційної діяльності. Ця категорія дозволяє кількісно описати співвідношення витрат і зусиль на реалізацію інвестиційного проекту, з одного боку, і його результати - з іншої [112].

Ризик (Risk) в організаціях виникає в силу невизначеності умов і процесів діяльності організацій. Очевидно, що інноваційно-інвестиційна діяльність, що вносить істотні, а часом і радикальні зміни у виробничі процеси, істотно збільшує невизначеність динаміки й результатів діяльності організації. Ріст невизначеності підвищує ризик невдалого результату інвестиції.

Сприятливість або несприятливість впровадження інновації оцінюються відповідно до теорії корисності. І у цьому контексті, ризик інноваційно-інвестиційної діяльності визначається як можливість несприятливого здійснення процесу й/або результату впровадження нововведення.

Крім того при вирішенні питання про впровадження інвестиції важливою є категорія шанс (Chance), що визначається як можливість сприятливого здійснення процесу й/або результату впровадження нововведення. Шанс і ризик утворять повну групу подій:

Р (r) + Р (c) = 1 (1.11)

Р (r)- імовірність ризику (несприятливого результату) інноваційно-інвестиційної діяльності;

Р (c) - імовірність шансу (успішного результату) інноваційно-інвестиційної діяльності.

Баланс між цими категоріями є тією тонкою межею, що на рівні підсвідомості, приводить інвестора до прийняття рішення про впровадження інвестиції, або відмови від неї. Суто психологічні мотиви (схильність до ризику або відхилення ризику) мають інколи вирішальне значення.

Якщо шанс існує (Р(c)>0), незалежно від його величини, завжди знайдуться інвестори, готові скористатися ім. Саме шанс є рушійним мотивом інноваційно-інвестиційної діяльності.

Оцінка інноваційного ризику найчастіше здійснюється за правилами, аналогічним оцінці комерційних ризиків.

Технологічний процес реалізації інноваційно-інвестиційного проекту включає: операційну діяльність, інвестиційну діяльність і фінансову діяльність. Всі ці види діяльності пов'язані з типовими ризиками інвестиційного проекту.

Оцінка ступеня ризику - один з етапів аналізу ризиків. Вона полягає в якісній або кількісній оцінці можливих втрат (збитків) і можливості їхнього виникнення. Якісна оцінка ризику проводиться переважно експертними методами в умовах невизначеності й використовується при порівнянні обмеженого числа альтернатив прийнятих рішень. Кількісна оцінка ризику припускає математичну оцінку міри й ступеня ризику. Отримані значення включаються в розрахунки, що обґрунтовують економічну ефективність прийнятих рішень.

Якісна оцінка ризиків здійснюється в основному за допомогою рейтингу.

Безпосереднє ранжирування є найпростішим способом проведення рейтингу. Сутність цього методу (рангова кореляція) полягає в тому, що експерти розташовують у певному порядку (як правило, зростання або убування якостей) оцінювані об'єкти, потім розраховується середнє арифметичне місце кожного об'єкта й відповідно до цього значення складається остаточно впорядкований список [86].

Більше складним варіантом ранжирування є попарне порівняння, відповідно до якого експерти, зіставляючи по черзі кожні два оцінюваних об'єкти, визначають, який з них краще, потім ці думки усереднюються, і складається остаточний рейтинг за правилом: «Якщо А краще В, В краще С, тоді А краще В». Проблема застосування цього способу пов'язана з тим, що експертам доводиться аналізувати велику кількість пар, при цьому усереднення може привести до логічного тупика: «А краще В, В краще С, С краще А». Крім того, безпосереднє ранжирування неможливо застосувати, якщо список оцінюваних об'єктів залишається відкритим.

Ранжирування на основі бальної оцінки сполучає в собі переваги безпосереднього ранжирування й рангової кореляції. При цьому список оцінюваних об'єктів може бути необмежений. Експерти самі називають число об'єктів і оцінюють їх у балах або розташовують їх у певному порядку, при цьому порядковому номеру привласнюється відповідне число балів. Для одержання остаточно впорядкованого списку об'єктів, що підлягають ранжирування, бали складаються, а об'єкти розташовуються в порядку зростання або убування балів.

Головна проблема ранжирування як одного з методів оцінки пов'язана з тим, що порівняння об'єктів здійснюються по декількох показниках, і результати можуть бути неоднозначними: лідер по одному показнику може стати аутсайдером по іншому (приклад: висока прибутковість корпоративних цінних паперів при високому ступені ризику інвестицій). Право визначити, яке з ранжируваних якостей є найбільш важливим, надається тому, хто використовує результати рейтингу. Також уживають спроби узгодження ранжируваних списків на базі елементарних методів розрахунку середньозважених величин з урахуванням коефіцієнтів вагомості (важливості для аналізу) показників або спеціального математичного й логічного апарата.

Для зниження суб'єктивного впливу експертів на результати оцінки, поряд з оцінюваними показниками в рейтинг включаються об'єктивні характеристики об'єктів, що реально піддаються виміру й зіставленню без участі експертів. Рейтинг у цій формі одержав найменування скоринга (scoring), що є оцінюванням на основі системи об'єктивнихпоказників і бальної оцінки.

1.3.4 Обмеженість фінансових ресурсів та ризик

Планування та реалізація інвестиційних проектів відбувається в умовах невизначеності, що породжується зміною внутрішнього та зовнішнього середовищ. Під невизначеністю розуміють відсутність повної та достовірної інформації про умови реалізації проекту [92].

Невизначеність, що пов’язана з можливістю виникнення в ході реалізації проекту несприятливих умов, ситуацій та наслідків називається ризиком.

В ринковій економіці ризик є невід'ємним атрибутом господарювання. Невизначеність приводить до того, що уникнути ризику неможливо. Але це не значить, що слід шукати такі рішення, в яких завчасно відомий результат, вони, як правило, неефективні. Необхідно навчитися передбачати ризик, оцінювати його розміри, планувати заходи щодо його запобігання. Ризик є складною економічно-управлінською категорією, при визначені якої має місце ряд протиріч.

Управління ризиком – це процес реагування на події та зміни ризиків в процесі виконання інвестиційного проекту

При цьому важливим є проведення моніторингу ризиків. Моніторинг ризиків включає контроль ризиків протягом всього життєвого циклу проекту. Якісний моніторинг ризиків забезпечує управління інформацією, яка допомагає приймати ефективні рішення до настання ризикових подій. Модель організації робіт по управлінню ризиком приведена на рис.1.1.

Рис.1.1. Модель управління ризиком [86]

Найбільш розповсюдженою характеристикою ризику є загроза або небезпека виникнення невдач в тій чи іншій діяльності, небезпека виникнення несприятливих наслідків, змін зовнішнього середовища, які можуть викликати втрати ресурсів, збитки, а також небезпеку від якої слід застрахуватись.

При оцінці інвестиційних проектів найбільш суттєвими є наступні види невизначеності та інвестиційних ризиків [86]:

- невизначеність політичної ситуації, ризик несприятливих соціально-політичних змін у країні та регіоні;

- ризик, пов’язаний з нестабільністю економічного законодавства та поточної економічної ситуації, умов інвестування та використання прибутку;

- зовнішньоекономічний ризик (можливість введення обмежень на торгівлю та постачання, закриття кордонів тощо);

- неповнота та неточність інформації про динаміку техніко-економічних показників, параметрах нової техніки та технології;

- коливання ринкової кон’юнктури, цін, валютних курсів, невизначеність природно - кліматичних умов, можливість стихійних лих;

- виробничо-технологічний ризик (аварії, виробничий брак тощо);

- невизначеність цілей, інтересів та поведінки учасників; неповнота та неточність інформації про фінансовий стан та ділові репутації підприємств-учасників (можливість неплатежів, банкротств, зривів договірних зобов’язань).

За джерелами виникнення ризики класифікуються на [72]:

- політичні;

- господарські;

- форс-мажорні.

Політичні ризики обумовлені:

- ризиком зміни державного устрою, частими змінами уряду;

- нестабільністю політичної влади;

- неадекватністю політичних рішень.

Господарські ризики можуть включати:

- ризик зміни податкового законодавства;

- ринковий ризик (відсутність попиту на товари та послуги);

- ризик капітальних вкладень (інфляція);