При поданні заяви про порушення справи про банкрутство боржника кредитор зобов'язаний надіслати боржнику копії заяви та доданих до неї документів.
Заяви та відповідні документи, що надійшли до господарського суду, розглядаються суддею, який виходячи з правильності і повноти оформлених документів приймає рішення про прийняття заяви до розгляду або ж про відмову в прийнятті.
Відмова у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство може бути у випадках, якщо боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності, якщо вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою або в сумі вони складають менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати та ін. У разі відмови в прийнятті заяви виноситься ухвала, яка направляється заявнику не пізніше п'яти днів з дня її надходження разом з доданими до неї документами.
У ряді випадків заява про порушення справи про банкрутство може бути повернута у термін, не пізніше п'яти днів з дня ЇЇ надходження до господарського суду. Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущених порушень.
У випадках прийняття заяви про порушення справи про банкрутство суддя не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам і державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство.
У прийнятій ухвалі вказується інформація:
про прийняття заяви до розгляду;
про введення процедури розпорядження майном боржника;
про призначення розпорядника майном;
дату проведення підготовчого засідання суду;
введення мораторію на задоволення вимог кредиторів;
розмір вимог кредиторів;
дату засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про визнання
боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури та ін.
У підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін та виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати до офіційних друкованих органів у десятиденний строк оголошення про порушення справи про банкрутство з метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника. Якщо боржником є державне підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію, суддя виносить ухвалу про зупинення процесу приватизації до прийняття провадження у справі про банкрутство цього підприємства. Ухвала направляється органу,що здійснює управління майном борлсника, державному органу з питань банкрутства та відповідному державному органу приватизації.
У підготовчому засіданні суду чи під час розгляду справи про банкрутство суддя може призначити експертизу для визначення фінансового стану боржника. У разі звернення до суду боржника з заявою про порушення справи про банкрутство у підготовчому засіданні з'ясовуються ознаки його неплатоспроможності.
Кредитор має право заявити вимоги до боржника в частині, не забезпеченій заставою, або на суму різниці між розміром вимоги та виручкою, яка може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги.
З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів ухвалою суду призначається розпорядник майна. Він повинен входити в число осіб, зареєстрованих як арбітражний керуючий. Кредитори теж мають право запропонувати кандидатуру розпорядника майна, яка відповідає встановленим законом вимогам. Розпорядник майна не має бути зацікавленою особою стосовно боржника та кредиторів. Не можуть призначатись на цю посаду особи, які мають судимість за вчинення корисливих злочинів, здійснювали раніше управління боржником, коли з моменту усунення його від управління боржником пройшло менше трьох років. Строк призначення розпорядника майна — не більше шести місяців.
Розпорядник майна має право:
• скликати збори кредиторів і брати в них участь із правом дорадчого голосу;
• аналізувати фінансовий стан боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника;
• отримувати винагороду, згідно з Законом;
• залучати для забезпечення виконання повноважень спеціалістів з оплатою їх діяльності з коштів боржника тощо.
До обов'язків розпорядника майна належать:
• розглядати копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника;
• вести реєстр вимог кредиторів у встановленому порядку;
• вживати заходів для захисту майна боржника;
• аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника;
• виявляти ознаки фіктивного банкрутства;
• надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника тощо.
Повноваження арбітражного керуючого як розпорядника майна припиняються з дня затвердження господарським судом мирової угоди чи призначення керуючого санацією або призначення ліквідатора.
Після призначення розпорядника майна органи управління боржника не мають права:
• приймати рішення про реорганізацію і ліквідацію боржника;
• створювати юридичних осіб і філії;
• виплачувати дивіденди та проводити емісії цінних паперів;
• виходити зі складу учасників боржника юридичної особи;
• купувати в акціонерів раніше випущені акції боржника.
Розпорядник майна протягом десяти днів після винесення господарським судом ухвали про визначення розмірів вимог кредиторів повідомляє кредиторів про час і місце проведення зборів кредиторів.
Кількість голосів визначається пропорційно сумі вимог кредиторів, включених до реєстру кредиторів, кратній тисячі гривень. Збори на вимогу окремих кредиторів або комітету кредиторів скликаються арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) протягом двох тижнів з дня надходження письмової вимоги.
До компетенції зборів кредиторів входить:
• вибори членів комітету кредиторів;
• визначення кількісного складу комітету кредиторів, його повноважень та інші питання.
До компетенції комітету кредиторів входить:
• вибори голови комітету та скликання зборів кредиторів;
• підготовка та укладання мирової угоди;
• внесення пропозицій до господарського суду щодо провадження або скорочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника;
• звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом, припинення повноважень господарського керуючого санацією та призначення нових та інші питання.
Рішення зборів (комітету) приймається більшістю голосів. Виходячи з положень Закону господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, а також призначає ліквідатора.
Банкрутство підприємства означає, що господарський суд визнав неспроможність останнього відновити платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів будь-яким іншим способом, ніж шляхом ліквідації цього підприємства.
Ліквідація (за Законом «Про банкрутство») — це припинення діяльності підприємства, визнаного господарським судом банкрутом, з метою вжиття заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.
Окрім суду, господарського суду рішення про ліквідацію підприємства можуть приймати:
• власник (власники) або орган, уповноважений створювати підприємство, а щодо господарських товариств — вищий орган товариства;
• власник (власники) за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати таке підприємство.
При цьому в разі ліквідації господарських товариств необхідно мати на увазі їх тип (вид).
Якщо ліквідується акціонерне товариство, то для його ліквідації необхідно: рішення загальних зборів акціонерів, за яке проголосував більше 3/4 акціонерів, що брали участь у зборах. При цьому збори визнаються правомірними, якщо в них брало участь більш як 60% членів товариства.
Якщо ліквідується товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, то для його ліквідації необхідно рішення зборів учасників про припинення діяльності товариства, прийняте простою більшістю голосів. При цьому в зборах повинні брати участь не менше як 60% членів товариства.
Крім того, ліквідація підприємств і господарських товариств здійснюється в усіх випадках за згодою антимонопольного комітету або його органу.
Підставами для ліквідації підприємств можуть бути:
• закінчення строку, на який воно створювалося, або досягнення мети, поставленої при його створенні;
• рішення власника (власників), органу, уповноваженого створювати підприємство, або вищого органу товариства;
• рішення суду або господарського суду про визнання недійсними установчих документів і рішення про створення підприємства;
• рішення господарського суду про визнання підприємства банкрутом;
• рішення суду про заборону діяльності підприємства;
• рішення суду або господарського суду про скасування державної реєстрації підприємства через різні причини;
• інші підстави, передбачені законодавством України.
Власник, суд, господарський суд або орган, уповноважений створювати підприємство, що прийняв рішення про ліквідацію підприємства, установлює порядок і строки проведення ліквідації підприємства.
У разі визнання підприємства банкрутом його ліквідація здійснюється відповідно до ліквідаційної процедури, визначеної Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника і визнання його банкрутом».
Визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється у таких випадках: