Збиткова робота підприємств та організацій є однією з головних причин їх незадовільного фінансового стану. Наслідком же незадовільного фінансового стану підприємств є збільшення їхньої кредиторської та дебіторської заборгованості. Так, коли дебіторська та кредиторська заборгованість по всіх суб'єктах господарювання (крім малих підприємств і бюджетних установ) на 1 грудня 2000 р. становила відповідно 197,2 і 270,0 млрд грн, що перевищило їх розмір у порівнянні з початком 2000 р. відповідно на 15,8% і 17,8%. Станом же на 1 листопада 2001 р. дебіторська та кредиторська заборгованість по зазначених суб'єктах господарювання становила відповідно 215,8 млрд. грн. і 278,0 млрд. грн., тобто зросла порівняно з початком року відповідно на 16,5% і 7,6%. На перше грудня 2003 року дебіторська заборгованість становила 273,1 млрд. грн., а кредиторська — 340,9 млрд. грн., що відповідно на 26,5% і на 22,6% більше ніж на 1 листопада 2001 р.
Найбільша питома вага кредиторської заборгованості припадає на промисловість (більше 35%), торгівлю та громадське харчування (близько 20%), транспорт (близько 10%).
Протягом останніх років (2000—2001 рр.) значною залишалась питома вага простроченої заборгованості. її частка у загальній сумі дебіторської заборгованості (станом на 1 грудня 2003 р.) становить більше 30%, а кредиторської — понад 32%.
Наслідком наявності значної суми дебіторської та кредиторської заборгованості та її прострочених розмірів є неплатоспроможність значної кількості суб'єктів господарювання. При цьому більше двох третин неплатежів у промисловості спостерігається в таких галузях, як електроенергетика (більше 30% від загальної суми кредиторської заборгованості по промисловості), паливна промисловість (більше 16%), чорна металургія (більше 15%). Існує ще значна сума заборгованості з виплатою заробітної плати. Станом на 1 грудня 2003 р. вона становила більше 2,1 млрд. грн. Більше 15,0% становить заборгованість населення за житлово-комунальні послуги.
Неплатоспроможність — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, зокрема, по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.
Грошове зобов'язання — зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.
Наявність значних сум кредиторської заборгованості у суб'єктів господарювання, тобто їх неплатоспроможність, свідчить про те, що такі підприємства знаходяться в глибокій фінансовій кризі.
Отже, під фінансовою кризою слід розуміти недостатність власних коштів у господарюючих суб'єктів для здійснення своєчасних платежів до бюджету, цільових фондів, розрахунків із постачальниками та підрядниками, робітниками та інше внаслідок зниження результатів їх господарсько-фінансової діяльності з різних причин. Або фінансова криза — це неспроможність підприємства здійснювати фінансове забезпечення власної поточної виробничо-фінансової діяльності.
Чинниками, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, бувають:
1)зовнішні, тобто ті, що не залежать від діяльності підприємства;
2)внутрішні, тобто ті, що залежать від діяльності підприємства.
До складу зовнішніх чинників можна віднести такі:
• політичну нестабільність у країні місцезнаходження підприємства;
• нестабільність господарського та податкового законодавства;
• значний рівень інфляції;
• зниження купівельної спроможності населення;
• нестабільність фінансового ринку;
• кризу, а також посилення конкуренції в галузі;
• інші чинники.
Ці чинники зумовлюють фінансову кризу у випадках, якщо відповідні служби підприємств помилково або несвоєчасно реагують на них. До внутрішніх чинників фінансової кризи можна віднести:
низький рівень кваліфікації керівного персоналу;
прорахунки в організації постачання та ведення виробничої діяльності;
прорахунки в інвестиційній політиці;
дефіцит коштів для фінансування;
низький рівень менеджменту та маркетингу;
недосконалість виробничої структури та структури управління;
інші чинники.
На конкретних підприємствах можуть бути специфічні причини виникнення фінансової кризи.
Фінансова криза буває трьох рівнів:
1)коли фінансовий стан підприємства не загрожує його функціонуванню (за умови переведення його на режим антикризового управління);
2)коли фінансовий стан підприємства загрожує його існуванню та потребує негайного здійснення фінансової санації;
3)коли фінансовий стан підприємства знаходиться у кризовому стані, що вимагає його ліквідації.
Установлення рівня фінансової кризи зумовлюється необхідною передумовою своєчасного та вірного прийняття рішення щодо відновлення платоспроможності підприємства або визнання його банкрутом.
10.2. Санація й реструктуризація підприємств і організацій
10.2.1. Економічна сутність санації, випадки та мета її проведення
У системі заходів для фінансового оздоровлення підприємств і виходу з економічної кризи застосовується так звана санація.
Під санацією розуміють систему економіко-організаційних заходів,спрямованих на підвищення прибутковості й ефективності виробництва, на оздоровлення фінансового стану підприємств-боржників. Слово «санація» походить від латинського «запаге», що в перекладі означає оздоровлення чи одужання.
Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від ЗО червня 1999 р. дає поняття «санація» та «досудова санація». Згідно зі згаданим Законом досудова санація — це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство.
Санація — система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом і його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника.
Санація може здійснюватись у таких випадках:
• необхідності забезпечення розвитку пріоритетних галузей народного господарства, більш важливих підприємств в силу їх значущості для народного господарства;
• переорієнтації підприємницької діяльності;
• здійснення антимонопольних заходів;
• за ініціативою суб'єкта господарювання, який знаходиться в кризі, якщо існує загроза оголошення його банкрутом у майбутньому;
• за рішенням господарського суду;
• за рішенням кредиторів відмовитися від частки своїх вимог з метою, щоб підприємство (якщо воно перспективне) продовжувало свою діяльність, або коли вони бачать в санації можливість врятувати свій капітал;
• коли боржник за власною ініціативою звертається до господарського суду з заявою про порушення справи про своє банкрутство у випадках, якщо є фінансова неспроможність або існує реальна загроза такої неспроможності;
• коли закінчився місячний термін після опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради або Кабінету Міністрів України заяви про порушення справи про банкрутство цього підприємства у випадках, коли надійшли пропозиції від фізичних і юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника;
• за ініціативою фінансово-кредитної установи у випадках оголошення клієнта неплатоспроможним;
• за ініціативою заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства у випадках невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою майнового комплексу та ін.
Головною метою санації є мобілізація фінансових ресурсів для відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності підприємств, а також формування фінансового капіталу для здійснення санаційних заходів.
Підставою для проведення санації є наявність реальної загрози банкрутства підприємств.
Ініціатива щодо проведення досудової санації державних підприємств може виходити від уповноважених органів, підприємств, кредиторів або інших осіб.
Пропозиції щодо проведення досудової санації від відповідних осіб подаються уповноваженому органу, який і приймає рішення про її проведення.
10.2.2. Санаційний аудит і порядок його проведення
Для визначення рівня фінансово-господарської діяльності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі, та прийняття рішення щодо визначення необхідності та джерел фінансування санації, проводиться санаційний аудит.
Аудит — це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, повноти обліку і його відповідності чинному законодавству, а також формування висновків щодо реального фінансового стану підприємства.
Окремою ділянкою загального аудиту є санаційний аудит. Його відмінною рисою є те, що він проводиться на підприємствах, які опинилися у фінансовій кризі.
Головною метою санаційного аудиту є оцінка рівня фінансової кризи та виявлення фінансової спроможності її подолання на підприємстві на підставі проведення аналізу фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання.