Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим (ліквідаційною комісією) у порядку, встановленому законодавством України.
Ліквідатор має забезпечити через засоби масової інформації повідомлення про порядок продажу майна банкрута, його склад, умови і строки придбання.
Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.92 р. №2163-ХИ, зі змінами і доповненнями, та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.
Порядок продажу активів платника податків у рахунок погашення податкового боргу затверджено наказом Міністерства економіки України від 07.06.2001 р. №123.
Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.
Для здійснення оцінки майна господарський керуючий має право залучати на підставі договору спеціалістів з оплатою їх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів.
Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор починає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.
Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, що укладаються між ліквідатором і покупцем. Усі кошти, що надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника і не пізніше наступного робочого дня з дати їх надходження перераховуються на рахунки кредиторів для задоволення відповідних вимог у наступній черзі.
У першу чергу задовольняються:
а) вимоги, забезпечені заставою;
б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, зокрема, відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;
в) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, зокрема:
• витрати на оплату державного мита;
• витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;
• витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;
• витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;
• витрати ліквідатора — арбітражного керуючого, пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;
• витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;
• витрати на оплату праці ліквідатора — арбітражного керуючого.
Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено Законом «Про банкрутство».
У другу чергу задовольняються вимоги:
• що виникли за зобов'язаннями банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства);
• що виникли за зобов'язаннями внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян шляхом капіталізації відповідних платежів, згідно з «Порядком капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли за зобов'язаннями підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю», затвердженим постановою КМУ від 06.05.2000 р. № 765;
• громадян — довірителів (вкладників) довірчих товариств чи інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників)
У третю чергу задовольняються вимоги зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, зокрема, вимоги кредиторів, що виникли за зобов'язаннями у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.
У п'яту чергу задовольняються вимоги з повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.
У шосту чергу задовольняються інші вимоги.
Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.
Якщо коштів, отриманих від продажу майна банкрута, недостатньо для повного задоволення усіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредитору однієї черги.
Якщо кредитор відмовляється від задоволення визнаної у встановленому порядку вимоги, ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.
Погашеними вважаються вимоги:
• заявлені після закінчення строку, встановленого для їх надання;
• не задоволені внаслідок недостатності майна. Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається за актом прийманняпередачі власнику чи уповноваженому ним органу (майно державних підприємств — відповідному органу приватизації для наступного продажу, кошти від якого будуть направлятися до Державного бюджету України) тільки після винесення господарським судом постанови про ліквідацію підприємства-банкрута.
Після завершення всіх розрахунків із кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт і ліквідаційний баланс, до якого додаються:
• показники виявленої ліквідаційної маси (дані ЇЇ інвентаризації);
• копії договорів купівлі-продажу й акти приймання-передачі майна;
• реєстр вимог кредиторів із даними про розміри погашених вимог кредиторів;
• документи, що підтверджують погашення вимог кредиторів та ін.
Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора і думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить постанову про затвердження звіту ліквідатора і ліквідаційного балансу.
Ліквідатор повідомляє державний орган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури.
Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення
вимог кредиторів майна банкрута не залишилося, господарський суд виносить постанову про ліквідацію підприємства-банкрута.
Копії постанови про ліквідацію підприємства-банкрута направляються:
• органу, що здійснив державну реєстрацію підприємства;
• органам державної статистики для вилучення підприємства з ЄДРПОУ;
• власнику (органу, уповноваженому управляти майном);
• органам ДПС за місцезнаходженням банкрута. Якщо майна банкрута вистачило для задоволення усіх вимог кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести постанову про ліквідацію такого підприємства, тільки якщо в нього залишилося майнових активів менше, ніж потрібно для його функціонування відповідно до законодавства.
Скасування державної реєстрації позбавляє підприємство статусу юридичної особи й є підставою для вилучення його з ЄДРПОУ, тобто підприємство вважається ліквідованим.
Термінологічний словник
Акредитив — це документ (договір), за яким банк-емітент за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені зобов'язаний виконати платіж па умовах акредитиву на користь бенефі-ціара або доручити іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.
Акредитив покритий — це акредитив, при відкритті якого бронюються засоби платника на окремому рахунку в банку платника або в банку постачальника (бенефіціара).
Акредитив непокритий — це акредитив, при відкритті якого кошти платника не бронюються на окремому рахунку, а оплата по акредитиву, при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком платника за рахунок кредиту.
Акредитив безвідкличний — це акредитив, який може бути змінено або анульовано банком за згоди постачальника (бенефіціара), на ім'я якого він був виставлений (відкритий).
Акредитив відкличний — це такий акредитив, який може бути змінено або анульовано банком, що обслуговує платника (банком-емітеитом), без попередньої згоди з постачальником (бенефіціаром) у випадках невиконання ним умов договору.
Активи — ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, дасть змогу отримати економічні вигоди в майбутньому. Активи — це все наявне майно підприємства.
Активи обігові — грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації і споживання протягом операційного циклу чи протягом не більше дванадцяти місяців з дати балансу.
Активи необігові — сукупність матеріально-фінансових ресурсів, що використовуються підприємствами у господарській діяльності в своїй натуральній формі тривалий час (більше року) і мають значну вартість окремого об'єкта.
Амортизація — поступове перенесення по частинах (у міру фізичного зносу) вартості основних фондів на виготовлений за їх допомогою продукт (послуги).
Амортизація прискорена — метод більш швидкого, у порівнянні з нормативними строками експлуатації основних фондів, перенесення їх балансової вартості на витрати виробництва і обігу, з одногобоку, і формування фінансових ресурсів для запровадження більш ефективних машин і устаткування, з іншого.
Банкрутство — неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
Вексель — розрахунковий документ встановленої форми, що містить письмове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити відповідну суму коштів своєму кредитору — власнику векселя (векселе-утримувачу) у встановлений термін.