у практиці землекористування в капіталістичних країнах ринкова ціна на землю в значній мірі формується під впливом попиту та пропозиції;
ціни на землю часто ростуть швидше, ніж загальний рівень цін на інші товари. У середньому ціна на землю складає 20—30% від вартості возводимого на ній будинку; однак мається ряд прикладів, коли плата за ділянку дорожче возводимого на ній об'єкта;
загальною тенденцією є зниження ціни на землю від центра до периферії міста, причому в центральних районах міст вона в середньому в 4—5 разів вище, ніж на периферії. У передмістях міст ціна землі складає 10% від вартості будівлі, але поблизу станції швидкісного транспорту вона може збільшуватися в 2 рази і більш;
ціни на землю ростуть у міру збільшення чисельності населення міст.
У містах Нової Зеландії при збільшенні чисельності населення в 20 разів ціни на землю зросли в 10 разів. Особливо швидко збільшуються ціни на землю у великих і малих і середніх містах, розташованих у районах перспективного промислового освоєння, досягаючи росту 100% у рік.
На думку фахівців США, частка землі в оцінній вартості нерухомості складає 30—40%, тобто сумарна оцінна вартість міської землі в США на 1981 р. досягала приблизно 520 млрд. дол. При площі міських земель 20 млн. га і кількості окремих ділянок 98,4 млн. шт. середня вартість 1 га склала 26 тис. дол., а вартість окремої ділянки — 5,2 тис. дол. В даний час середня норма числення оцінної вартості складає 30—40% від ринкової вартості. Можна припустити, що в цьому випадку повна ринкова вартість 1 га міської землі досягає 50—55 тис. дол.
Розходження в оцінній вартості й у ціні на землю існують як між окремими регіонами країни, між містами і їх пригородами, так і усередині самих міст і відбивають їхню різну суспільну чи корисність споживчу вартість. Якщо середню вартість 1 га міських територій у США прийняти за 1, то в північно-східному районі країни (Нова Англія) вона дорівнює 2,04, у штатах (Нью-Йорк, Нью-Джерсі і Пенсільванія) – 2,47, у штатах північно-східного центра – 1,87, у штатах північно-західного центра – 0,94, у штатах тихоокеанського узбережжя (Каліфорнія, Флорида) – 1,32.
Ціна на землю впливає на вид її використання. Як правило, значні території в центрах американських міст зайняті торговими установами, будинками контор, фірм. Висока ціна землі веде до інтенсифікації її використання, сприяє перенаселеності найбільш коштовних територій, їх транспортному перевантаженню. Це у свою чергу приводить до зниження цінності території окремих районів для визначених функцій. До основних категорій землекористувачів, з якими зв'язують найбільш інтенсивне використання міських територій, відносять, зокрема, урядові заклади, приватні контори, видовищні об'єкти, спеціалізовані магазини, університети, науково-дослідні інститути, культурно-побутові центри, готелі і мотелі.
Високі ціни на землю приводять до непропорційних потреб розподілу міських територій між окремими функціональним і зонами, утрудняють проведення реконструктивних робіт. Закордонний досвід свідчить: у центральних районах найбільших міст розмір компенсації за землю і будинку, намічені до зносу, складає до 80—100% затративши нове будівництво.
Переваги і доходи населення. Опитування виявляють стійку орієнтацію значної частини населення на проживання:
1) у власному будинку;
2) на відособленій ділянці;
3) поза містом.
У США у великих містах хочуть жити лише 13% населення, у пригородах – 31, у малих містах – 32, у сільської – місцевості 23%.
Узагальнені дані по європейських країнах показують, що близько 80% жителів нових кварталів зволіли б жити в індивідуальному будинку на своїй ділянці, якби він був доступний за ту ж вартість, що і квартира в багатоповерховому будинку. На кінець 60-х рр. населення, що проживає в приватних односімейних будинках, складало в США – 50%, у Канаді – 60, у Швейцарії – 44, у Фінляндії – 68, у Великобританії – 63, у Швеції – 43, в Ісландії – 79, у Бельгії – 56, в Австрії – 69%.
Підвищення житлових стандартів. З підвищенням житлових стандартів збільшується "землеемкость" міського будівництва. До складу житлових стандартів звичайно включаються структура домоволодінь і квартир, співвідношення забудовників, житлова забезпеченість, склад елементів житлового комплексу (площадки ігрові і спортивні, суспільні об'єкти й ін.), поляризація структури родин (збільшення частки родин, що складаються з 1—2 чіл.), демографічні зрушення.
Вартість земельних ділянок. Вартість земельних ділянок у містах стабільно росте. Ріст вартості землі в більшості країн вище темпів росту інфляції. За останні 25 років вартість міських земель у США зросла в 10 разів. Оцінна вартість усієї нерухомості (включаючи землю) США, що підлягає оподатковуванню, склала в 1981 р. 2,5 трлн. дол. Велика частина цієї суми (1,52 трлн. дол.) приходилася на райони, забудовані односімейними житловими будинками, у тому числі на райони, забудовані односімейними котеджами, – 1,33 трлн. дол. У Японії також спостерігається зростання вартості землі. У житлових зонах пригорода Токіо вартість землі збільшилася з I960 по 1980 р. у 20 разів, у той час як національний доход збільшився приблизно в 4 рази, а ціни на споживчі товари в 3 рази. У цілому по Токійському регіоні вартість земельних ділянок на видаленні 10 - 20 км від центра міста зросла в 2-3 рази, а на видаленні 30-40 км 6-7 разів, тобто спостерігалося визначене вирівнювання рельєфу вартості. У той же час завдяки методам контролю у Швеції ріст вартості земельних ділянок за десятиліття 1970-1980 р. склав лише 9%.
У росту вартості землі звичайно відзначаються дві обставини. По-перше, циклічний характер росту вартості; по-друге, взаємозалежність впливу росту вартості землі на містобудівні процеси і ріст цін і доходів населення.
В даний час повсюдно вирішені питання про введення плати за міські землі. Перший досвід розгляду на засіданнях виконкомів міських Рад народних депутатів питань оцінки міських земель як елементів територіального госпрозрахунку відноситься до м. Києва. Виконком ухвалив, що оформлення ділянок при їхньому відводі під нове чи будівництво реконструкцію виробляється тільки після виплати засобів у порядку відшкодування витрат міста на розвиток соціальної інфраструктури, інженерно-транспортної облаштованості території.
Явне неблагополуччя склалося з використанням земель при забудові житлових районів і мікрорайонів, де щільність виходу житлового фонду в мікрорайоні складає в середньому 5,1 тис. кв. м загальної площі, проти 6,7 тис. по нормативах генерального плану.
У період 1960-1990 р. це привело до втрат землі, на якій при нормальній щільності могло б бути побудовано 10-12 млн. кв. м загальної площі житлових будинків.
Кілька тисяч гектар у Києві зайнято коридорами високовольтних ліній електропередач, смугами відводу залізниць, газопроводів високого тиску, ярами й іншими "незручними" землями.
Унаслідок неефективного використання міських земель промисловістю, об'єктами транспорту й інженерних комунікацій, а також завзятого небажання міністерств, відомств і міських органів керування широкої комплексно використовувати підземний простір, місто випробує постійну і всі зростаючу нестаток у територіях, необхідних для подальшої забудови і реконструкції Києва.
Закордонні дослідження в області економіки розвитку міст показали, що причина всіх лих у складності рішення проблеми використання міських земель.
У дослідженнях С. И. Кабаковой і А.А. Сегединова розглянуті принципи і критерії економічної оцінки землі як природного ресурсу і просторової бази для розміщення будівництва. Земля, як найважливіший природний ресурс служить, на думку цих авторів, не тільки основним засобом виробництва в сільському господарстві, вона "являє собою простір, який необхідно як умова усякого виробництва і всякої людської діяльності". В умовах соціалістичної власності земля, не будучи результатом праці людини, не мала вартості, але землі, що піддавалися впливу людини, у тому числі в містобудуванні, здобували вартість у міру витраченої праці на їхнє освоєння. Однак при оцінці земель, що відводяться під міську забудову, не можна виходити тільки з трудової вартості, тому що в цьому випадку найбільш сприятливі ділянки будуть оцінюватися менше, ніж ті, для яких необхідно здійснювати великий комплекс інженерних заходів щодо підготовки території для будівництва. Представляється, що вартість, що відбиває витрати праці по освоєнню ділянки під забудову, і народногосподарська цінність земельної ділянки відбивають різні поняття. Мова йде про порівняльну економічну оцінку території, що відбиває величину суспільно необхідних витрат як у період будівництва, так і в період експлуатації, а також враховуючу величину ефекту, що досягається за допомогою цих витрат при різних способах використання міських земель. Така оцінка є економічним важелем для раціонального використання земель в умовах уже діючих підприємств і інших госпрозрахункових об'єктів. Більш того, вона дозволяє створити умови для найбільш ефективної забудови з погляду характеру об'єктів будівництва, економії засобів на будівництво інженерних комунікацій, доріг, транспорту, а також поліпшення умов проживання. Беручи участь нарівні з основними фондами в створенні національного доходу, земля повинна підлягати всебічній оцінці з обліком усіх властивих їй особливостей. Оскільки фактор цінності землі не враховувався до останнього часу в оцінці господарської діяльності землекористувачів і в розрахунках економічної ефективності капітальних вкладень у народне господарство, далеко не повною мірою приймалися в увагу такі важливі економічні: наслідку, як вилучення природоценных земель під міське і промислове будівництво, забруднення водяного і повітряного басейнів промисловими і комунальними об'єктами і т.п. Не враховувалися також рентні фактори, що впливають на результати господарської діяльності, розташованих на тих чи інших ділянках підприємств і організацій.