Важливою тут є особиста свобода всіх учасників економічної діяльності.
Вирішальною умовою економічного прогресу стала свобода підприємницької діяльності тих, хто мав капітал. Було досягнуто нового рівня розвитку “людського фактору”, головної виробничої сили суспільства.
Фундаментальні завдання економічного розвитку вирішувались через ціни та ринок. Коливання цін, їх більш низький або більш високий рівень слугують індикаторами суспільних потреб.
Підприємці прагнуть отримати все більший доход, економно використовувати природні, трудові та інвестиційні ресурси та максимально широко реалізовувати такий курс, як свої творчі та організаційні здібності у вибраній ними сфері діяльності.
119. Фактори підвищення прод праці Продуктивність праці може бути підвищена різноманітними шляхами. Перш за все, за умови поліпшення умов праці. По-друге, необхідне зацікавлення працівників у вигляді матеріальних або нематеріальних благ. По-третє, продуктивність праці підвищується з розвитком технологій та засобів виробництва. По-четверте, адекватна заробітна плата є підставою для працівників підвищувати продуктивність свої праці.
122. Концентрація і централізація виробництва та капіталу. Виникнення монополій та їх форми.
В основу виникнення монополій покладено об”єктивний процес розвитку продуктивних сил. Становлення розвинутої підприємницької економічної системи вимагало адекватної виробничої бази. З розвитком техніки, в свою чергу, прискорювався процес витіснення дрібних підприємств. З часом настав період, коли розвиток концентрації та централізації капіталу і виробництва на основі вільної конкуренції спричинив якісні перетворення у господарській системі. Основна частина суспільного виробництва виЯвился зосередженою на небагатьох великих підприємствах, конкуренція між якими мала рунйнівний характер та загрожувала значними негативними наслідками. Щоб запобігти руйнівним силам конкуренції, великі підприємтсва почади групуватись, утворюючи монополістичні об”єднання. На зміну вільній конкуренції прийшла монополія.
Форми монополій:
- Білатеральна;
- Обмежена;
- Чиста монополія.
123 Фінансово-монополістичний капітал і його суть. капітал – це грошові та матеріальні кошти, які використовуються в суспільносу виробництві з метою отримання прибутку.
З розвиком інтернаціоналізації економічного життя полали формуватись різноманітні монополії, в тому числі і фінансові. Вони почали активно впливати на розвиток економічних відносин в усьому світі. На долю фінансово-монополістичного капіталу приходиться майже 70 відсотків усіх капіталовкладень та всіх фінансових операцій світу.
124 Суть і ознаки змішаної економічної системи. Приватний, акціонерний і державний сектори економіки. Невизначеність шляхів подальшого політичного та економічного розвитку є основною причиною відсутності у багатьох країн чітко окреслених схем входження до регіональних і світових господарських структур. Національна економіка кожної з країн має істотні відмінності у своїй структурі, співвідношенні матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, потенційних можливостях до саморозвитку й включення у загальносвітові та регіональні господарські процеси. Загальною особливістю цих країн є перехідний характер економічних процесів у народному господарстві. При цьому чітко проглядається багатоплановість перехідного стану: водночас відбуваються формування національного господарства, побудова ринкової економіки й спроби адаптуватись до світових та регіональних економічних структур.
Взагалі всі країни відносяться до змішаної економіки. Вона характеризується різноманітністю форм власності та господарювання, якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, конкурентному механізмі, значною економічною роллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів тощо. Криза адміністративно-командної економіки спричинила невідкладне завдання створення нового господарчого механізму, що забезпечує ефективність використання усіх природно-господарських ресурсів, зміцнення НТП, відродження господарської ініціативи і заповзятливості. Такий механізм припускає строгу і чітку персоніфікацію виробничо-господарських ресурсів, основна маса об'єктів державної власності повинна бути приватизована. На цій основі повинна бути створена ринкова економіка.
Перехідними ми називаємо такі економіки, які перебувають у процесі великомасштабних змін, що ведуть до іншої, стабільної економіки. Перехід має визначену кінцеву мету – ринокву економіку та парламентську демократію.
125. Методи державного регулювання змішаної економіки.
Державне регулювання виконує функцію створення та розвитку соціально-економічної інфраструктури, яка полягає у забезпеченні життєдіяльності галузей, які створюють загальні умови для функціонування економіки, сприяють суспільному відтворенню. Виконуючи функції централізованого регулювання, держава надає своїм заходам загального характеру. Всі вони однаковою мірою стосуються кожного з суб”єктів впливу. Планомірність необхідна для підтримання процесу відтворення у загальнонаціональному мсштабі. Непрямі методи регулювання – фінансові та кредитні важелі, податки субсидії, зовнішньоекономічні та валютні заходи. Основні форми державного регулювання:
- короткострокове або емпіричне державне регулювання – комплекс антикризових та антициклічних заходів держави, спрямованих на пом”якшення наслівдів економічної кризи.
- Довгострокове державне регулювання – економічне програмування. Сьогодні це найбільш поширена і розвинена форма державного втручання в економічні та соціальні процеси, впливу на процес відтворення. Розрізняють кон”юктурне (спрямоване на регулювання процесу відтворення через маніпулювання госп кон”юктурою) та структурне програмування (форма економічного регулювання – науково обгрунтовані плани економічного та соціального розвитку).
- Директивне планування – владні структури визначають економічні потреби та забезпечують реалізацію планів.
Зайнятість населення має забезпечуватись шляхом проведення активной соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення потреб працівників.
Заходи та методи:
- інвестиційні та податкові заходи, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил;
- забезпечення прав та інтересів працівників через удосконалення законодавтсва про зайнятість населення та працю, створення српиятливих умов на виробництві;
- проведення аналітичних та науковних досліджень економічної структури та прогоноування змін у якосі та прозподілі росбочої сили;
- регулювання зровнішьноекономічної діяльності в частині залучення інощкменої робочої силии;
- чприяння створеннюдодаткових робочих місць, а також полвпшенню умов праці в суспільному виробництві.
126=121. Соціально-економічний прогрес та історичні перспективи економічної системи змішаного капіталізму.
Держава почала набагато активніше впливати на розвиток національної економіки. У зв”язку з цим змінився господарчий механізм, організаційні форми діяльності та економічні зв”язки між господарюючими суб”єктами. Планові методи господарювання отримують подільший розвиток в рамках окремих фірм у вигляді маркетингової системи управління. В той же час на макрорівні розвиток планових методів пов”язаний з державним регулюванням економіки. Планомірність виступає як засіб активного пристосування до потреб ринку. В результаті і економічні завдання розвитку отримують нове вирішення.
Державні галузеві та загальнонаціональні програми також справляють істотний вплив на обсяг та структуру вироблюваних товарів та послуг, забезпечуюючи їх більшу відповідність суспільним портебам, що змінюються.
Завдання використання ресурсів вирішується в рамках великих компаній на основі стратегічного планування.
В той же час великі фірми турбуються про своїх працівників, намагаючисб активізувати працю персонала, збільшити продуктивність праці, скоротити втрати робочого часу та укріпити конкурентоздатність фірми.
127. Теорія і практика економічної системи соціалізму.
Розподільні відносини пронизують усі компоненти, всі елементи виробничих відносин соціалізму. Основи теорії розподілу по праці закладені в працях основоположників марксизму. Суть принципу розподілу по праці зводиться, згідно К. Марксові, до досить простій по виду формулі: працівник обмінює відому кількість відданого суспільству в одній формі праці на відповідне кількість праці в іншій його формі. Уже з такого розуміння питання безпосередньо випливає, що проблема визначення кількості відданої суспільству праці здобуває принципову важливість. Потрібно також відзначити, що кількість праці, одержуваної працівником в обмін на його власну працю, залежить від двох обставин: по-перше, від кількості його власної праці, і по-друге, від того, скільки часу суспільство затрачає на виробництво продуктів, наданих даному працівнику як еквівалент його праці. Перша обставина зв'язана з інтенсивністю праці самого працівника, друга відбиває продуктивність суспільної праці. Ці два елементи суть основні, що впливають на хід розподілу по праці. Для того, щоб безпосередньо застосувати ці теоретичні положення до аналізу сучасного механізму розподілу при соціалізмі і до розгляду шляхів його удосконалювання, необхідно врахувати ті корективи, що внесені практикою в представлення основоположників марксизму про соціалістичне суспільство. У цьому відношенні є загальновизнаним, що найбільш істотною рисою, що відрізняє сучасну соціалістичну дійсність від марксовой моделі, є збереження товарно-грошових відносин. Наявність опосередкованого грошима обміну припускає, що механізм розподілу по праці здобуває два аспекти свого прояву: підсистему ціноутворення і підсистему заробітної плати. К. Маркс, визначаючи соціалізм, відзначав, що в цьому суспільстві буде присутній елемент нерівності, зв'язаний у першу чергу з індивідуальними особливостями в здібностях працівників, тобто фактично зі ступенем, у якій вони зможуть інтенсифікувати свою працю. Механізм планування, що зміг би забезпечити реальна дія системи розподілу по праці, ні в якому разі не може бути заснований на вартісних методах регулювання.