Потреби-інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою “цеглиною” в структурі соціально-економічних відносин.
12. Економічна система: її сутність та структурні елементи.
Система – органічно ціле утворення, що складається з ряду створюючих його частин, закономірно та прочно пов’язаних між собою причинно-наслідковими зв’язками та залежностями.
Економічна система – зв’язуюча ланка між природною та суспільною системами. При цьому вона різними своїми сторонами входить до складу і природи і суспільства. В сфері економіки функціонують ресурси, науково-технічні, організаційні досягнення, що формуються суспільною системою. Суспільна система формує потреби, якісні та кількісні характеристики продуктів.
Під економічною системою розуміється реальна національна економіка, тобто економіка окремої країни з її внутрішньогалузевою стуктурою, фірмами, підприємствами, сімейними гсподарствами.
Основні складові частини економічної системи:
1)виробничі сили суспільства, представлені особистими, речовими, соціальними факторами;
2)техніко-економічні відносини;
3)соціально-економічні відносини;
4)господарчий механізм.
Виробничі сили та техніко-економічні відносини утворюють технологічний спосіб виробництва. А технологічний спосіб виробництва разом з соціально-економічними відносинами утворює соціальний або суспільний спосіб виробництва.
Господарчий механізм-сукупність техніко-економічних, соціально-економічних відносин, юридичних відносин в галузі господарства та громадянського права та економічної політики.
13. Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи. Суспільний поділ праці і структура продуктивних сил.
Продуктивні сили – це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці. Продуктивні сили суспільства функціонують і як техніка та технологія, і як суспільний організм.
Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає не лише структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини, що виникають між суб’єктами господарювання. Це складне багатоаспектне економічне явище, яке виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці та характеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Суспільний поділ праці виступає як процес. Його характер і результати зумовлені двома тенденціями. Перша відбивається у відокремленні нових сфер виробництва та господарських функціях виробників, змісті процесу праці, а також у суспільних потребах. Друга характеризується усуспільненням виробництва, формуванням складнішої системи господарських зв’язків і відповідної комбінації суспільного виробничого процесу, а отже, пов’язана із розвитком економічних відносин. Суспільний поділ праці – це форма існування виробничих сил; підсистема економічних відносин суспільного виробництва; форма організації взаємодії виробничих сил і економічних відносин; спосіб функціонування економічних виробничих відносин.
Продуктивні сили – це єдність матеріально-речового та особистого факторів виробництва. Головну роль ут відіграє особистий фактор – людина, яка створює засоби виробництва, приводить їх у дію. Людини – головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим засоби виробництва і насамперед знаряддя – це найреволюційніший елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються, вдосконалюються, що пов’язано з розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням організації праці та управління.
14. Домогосподарства, підприємства і держава як суб’єкти економічної системи.
Як власники економічних ресурсів домогосподарства мають потребу в тому, щоб якнайвигідніше ними розпорядитися (продати, здати в оренду чи використовувати самостійно), як споживачі вони мають певні потреби у матеріальних і нематеріальних благах та послугах. Підприємці потребують підвищення конкурентоздатності своєї продукції, зниження витрат виробництва, збільшення прибутків. До потреб держави можна віднести потреби у збільшенні надходжень до державного бюджету, у недоторканості державних кордонів, збереженні держави як єдиного цілого тощо.
15. Економічні відносини як суспільна форма і спосіб організації економічної системи.
Економічні відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв’язків між господарюючими суб’єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг та доходів. А економічна система – це сфена функціонування продуктивних сил та економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів гсподарської діяльності. Специфіка економічної системи суспільства визначається економічними відносинами, які мають складну і багатогранну структуру, що грунтується на відносинах власності. Економічні відносини є цілісною, структурно субординованою системою, що постійно розвивається від простого до складного. Основою цього процесу є розвиток продуктивних сил суспільства, їхньої матеріально-речової та економічної структури. Водночас кожна система економічних відносин має й відносну самостійність, яка формується на основі свідомої діяльності людини, що бере участь у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання створюваних цінностей.
16. Структура економічних відносин. Соціально-економічні відносини.
Економічні відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв”язків між господарюючими суб”єктами в процесі виробництва, обміну та споживання матеріальних благ, послуг та доходів.
Соціально-економічні відносини мають складну і багатогранну структуру, що грунтується на відносинах власності. Власність визначає суспільний спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва та відповідні стосунки між людьми з приводу привласнення матеріально-речових елементів і результатів виробничого процесу. Соціально-економічні відносини є цілісною, структурно субординованою системою, що постійно розвивається від простого до складного. Основою цього процесу є розвиток продуктивних сил суспільства, їхньої матеріально-речової та економічної структури. Водночас соціально-економічні відносини є відносно самостійними, формуються на основі свідомої діяльності людини, що бере участь у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання створюваних цінностей.
17. Організаційно-економічні та техніко-економічні відносини.
Організаційно-економічні відносини безпосередньо пов”язані з продуктивними силами. Вони виникають з приводу трудової діяльності, кооперації праці, обміну засобами виробництва тощо. В цілому ці відносини втілені в господарській системі організації та управління економікою на різних рівнях. Конкретні організаційно-економічні відносини відображені у госп системах окремих галузей суспільного виробництва – економіка промисловості, с/г, торгівлі, охорони здоров”я тощо. Їхню специфіку визначають конкретні економічні науки. До загальних відносин належать форми і методи господарювання, характерні для всіх галузей економіки.
Техніко-економічні відносини відповідають певній формі власності на засоби виробництва, що склалася історично із розвитком НТР. Їхню специфіку визначають технологічні новинки, технічне обладнання та інші техніко-економічні ресурси.
18. Економічний лад суспільства, його суть та структура.
Це функціонування продуктивних сил та економічних відносин, сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності суспільства. Структурні ланки, що його утворюють не є однорідними. Вони поєднують у собі загальні та специфічні, основні та похідні, нові та відмираючі старі, перехідні та проміжні економічні форми.
Економічний лад – це система господарювання в суспільстві. Економічний лад суспільства включає в себе різноманітні види діяльності – підвищення продуктивності праці, проведення реформ, співвідношення попиту та пропозиції, розвиток виробничих відносин тощо.
19. Методологічні аспекти механізму дії і використання економічних законів людьми.
Використання закону вартості дає змогу вирішувати виробляти чи не виробляти якісні товари, чи впроваджувати нову техніку, поводити себе активно чи пасивно, ризикувати чи не ризикувати.
Використання законів попиту та пропозиції регулює суспільне виробництво та розподіл суспільних ресурсів між різними сферами виробництва. Він дає змогу обирати саме ті товари, які користуються попитом та пропонувати їх на ринку.
Закон економії часу є першим економічним законом, що примушує товаровиробника економити ресурси.
Закон грошового обігу допомагає зрозуміти принципи функціонування фінансової та валютної систем суспільства.
Активне використання економічних законів не лише підприємцями та товаровиробниками, а й пересічними громадянами є запорукою стабільного функціонування суспільного господарства та всієї економічної системи суспільства в цілому.
20. Типи і еволюція економічних систем. Формаційний і загально – цивілізаційний підходи до типізації суспільства.
В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма влвсності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і коорднинації економічної діяльності тощо. Поширеною є класифікація економічних систем за технологічним способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил. Розрізняють доіндустріальне суспільство – економічну систему, в якій домінує ручна праця; індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця; постіндустріальне суспільство, що грунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп’ютерною інформацією.