Смекни!
smekni.com

Політична економія - теорія та практика (стр. 6 из 20)

Оскільки гроші – це такий особливий товар, на який можна купити будь-який інший, то вони стають загальним втіленням суспільного багатства, яке товаровиробники прагнуть нагромаджувати.

33. Сталість грошового обігу. Грошові реформи, гроші, ціна та інфляція.

Гроші – це загальновизнаний засіб обміну товарів. Грошима може бути будь-який предмет, який визнається всіма продавцями та покупцями як засіб обміну.

Реальна цінність грошей знаходиться під впливом цін на товари та послуги. Коли повишається загальний рівень цін – наступає інфляція – реальна цінність грошей падає. Інфляція відображає повишення загального рівня цін в економіці. Вона не є характеристикою зміни ціни якогось товару, а передає рух загального рівня цін.

Рух грошей у процесі розширеного суспільного відтворення утворює грошовий обіг. Який безпосередньо включає рух грошей на стадіях розподілу, обміну та опосередковано обслуговує процес виробництва і споживання. За характером руху грошових коштів обіг грошей поділяється на фінанси, кредит та грошовий обіг. Форми організації грошового обігу утворюють грошову систему. Ці форми визначає держава. Зокрема, держава визначає грошову одиницю, масштаб цін. Види грошових знаків, характер забезпечення грошей. Обслуговуючи різноманітні акти купівлі-продажу товарів та інші платежі, ггроші переходять від одного економічного суб”єкта до іншого. В державах функціонують національні банки, які мають монополію на емісію грошей, регулюють економічні процеси через механізми обігу грошей. Стійкість національної валюти є підтвердежнням сталості грошового обігу.

Грошові реформи мають на меті: досягнення певної фінансової стабільності, зниження темпів інфляції, формування резервного стабілізаційного фонду, створення потужностей для кабування монет, друкування грошей. Взагалі, грошові реформи направлені на сьабілізацію грошової одиниці країни та її конвертованість, валідність по відношенню до грошових одиниць інших країн.

34. Еволюція грошей. Сучасна грошова система.

Поступово із загальної маси товарів стихійно виділялись такі, які почали відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних місцевостях була худоба, в інших – хліб (зерно), в третіх – хутро тощо.

В умовах догрошового обігу обмін,як правило, грунтувався на одночасному використанні кількох еквівалентів, які станвили фіксовану систему. З розвитком рабовласництва складовим елементом такої системи стало використання рабів. Другий суспільний поділ праці – відокремлення ремесла від землеробства – супроводжувався вдосконаленням загального еквівалента. Найнедосконаліший його вид – худоба, хутро, раби – змінюється еквівалентами, яким властиві вагові характеристики, подільність, сполучність, однородність (хліб, маїс, оливкова олія, чай, сіль).

Врешті решт, у процесі історичної кволюції оварного виробництва і товарного обміну відбувається перехід від загального товарообміну до грошової форми обміну і відповідно – від загальної форми вартості до грошової.

Гроші – стають категорією товарного виробництва і товарного обігу. Вони мають товарне походження і виражають певні виробничі відносини між товаровиробниками з приводу обміну продуктами праці через ринок. У грошах, як загальному еквіваленті втілений беспосередньо суспільний характер праці. Вони дають змогу вимірювати суспільні витрати і отримані результати.

35. Суть витрат виробництва. Види витрат виробництва.

Витрати виробництва – це те, у що обходиться створення продукту підприємтсву. Витрати виробництва благ – це загально економічна категорія.

Частина вартості товару, що має бути авансована на продовження виробництва, визначається як витрати виробництва.

Речовий зміст витрат виробництва на різних етапах розвитку економіки має різну суспільну форму. В умовах традиційного простого товарного виробництва витрати виробництва вимірюються вартістю спожитих засобів виробництва. Витрати праці простого товарвиробника в суспільно необхідних розмірах збігаються з вартістю товару.

У розвиненому товарному господарстві фонд індивідуального споживання виробника набуває форми змінного капіталу, витраченого для наймання робочої сили.

Витрати виробництва поділяються на зовнішні та вутрішні.

Зовнішні (явні) витрати пов”язані з придбанням фірмою ресурсів (сировини, матеріалів, робочої сили). При цьому витрати дорівнюють вигоді, яку можно отримати, якщо при самих витратах використати альтернативний ресурс.

Внутрішні (неявні) витрати пов”язані з використанням факторів виробництва, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). При цьому витрати дорівнюють вигоді, що може бути отримана при альтернативному використанні власних ресурсів.

Розрізняють загальні витрати виробництва, та таку, яві належать до виробленої продукції. Витрати виробництва в грошовій формі на одиницю продукції – це її собівартість, або сукупні витрати, поділені на кількість створеної продукції, тобто середні витрати. Для підприємства собівартість – це мірило витрат і доходів.

36. Витрати виробництва, вартість товару і його ціна. Альтернативні підходи.

Частина вартості продукту, що втілює в собі вартість засобів виробництва, існує ще до процесу виробництва. Вона лише переноситься на нього у виглЯді вартості матеріальних витрат, а жива праця робітника створює чистий продукт – понад вартість матеріальних витрат.

Повторення виробництва можливе тоді, коли засоби виробництва і робоча сила відтворюються. Для цього з вартості, отриманої після реалізації продукту, відповідна частина виділяється на заміщення вартості засобів виробництва та робочої сили, спожитих у процесі виробництва. Частина вартості товару, що має бути знову авансована на продовження виробництва, визначається як витрати виробництва.

У процесі обміну виробнику треба відшкодувати витрати засобів виробництва та робочої сили. Витрати окремого виробника не тотожні витратам суспільства. Тільки сукупні витрати суспільної праці на виробництва продукту набувають форми суспільно необхідних витрат, тобто виступають у формі вартості. Витрати праці простого товаровиробника в суспільно необхідних розмірах збігаються з вартістю товару.

Для того, щоб прівняти витрати на виробництво продукту з його ціною, треба підрахувати витрати на виробництво одиниці продукту, або середні витрати.

Вартість – категорія власне виробництва. Її складовими частинами є: матеріальні витрати, необхідний продукт, додатковий продукт.

Представники західної економічної науки грунтовно розробили проблему витрат виробництва вихадячи з потреб зростання його ефективності. При цьому вони виходили з: а) обмеженості ресурсів; б) неможливості їхнього альтернативного використання.

37. Прибуток як економічна категорія. Теорії прибутку.

Звороним боком витрат виробництва є прибуток. Він тим більший, чим менші витрати виробництва, і навпаки. Кількісно прибуток – це різниця між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на її виробництво.

За економічною природою прибуток є перетвореною формою чистого доходу, а отже, характеризує чистий доход у тому вигляді, в якому той виступає на поверхні економічних явищ в умовах економічної відокремленості виробника.

В умовах ринкової економіки прибуток на рівні підприємства виступає як безпосередня мета виробництва, що зумовлено іманентно притаманною капіталу тенденцію до самозростання.

А.Смін розглядав прибуток, по0перше, як результат праці робітника, оскільки вартість, яку він додає до вартості матеріалів, розкладається на дві частини: оплату його праці та прибуток підприємця; по-друге, як результат функціонування капіталу.

Д.Рікардо вважав, що величина прибутку залежить від заробітної платні: прибуток зростає, якщо вона знижується.

За К.Марксом, прибуток – це перетворена форма додаткової вартості.

Багато західних економістів при поясненні прибутку використовують теорію трьох факторів вирбництва Ж.Б.Сея, за якою участь у створенні вартості беруть праця, земля і капітал. Наприклад, прибуток вони розглядаюь як доход від використання засобів виробництва (капіталу) та як оплату за працю підприємця з управління та організації виробництва і, отже, доход на капітал відрізняють від підприємницького доходу.

Критикуючи теорію факторів виробництва, Маркс обгрунтував положення, що нову, збільшену варість створює жива праця. Величина прибутку за Марксом залежить від середньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межі прибуток можн розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зростання маси прибутку є розмір капіталу.

Оскільки в колишньому СРСР не існувало ринкових відносин, то відповідним було і ставлення до прибутку. Вважалося, що його можна досягати коригуванням цін і тарифів.

38. Норма прибутку і фактори, що на неї впливають.

Величина прибутку залежить від середньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межі прибуток можна розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зромтання маси прибутку є розмір капіталу:

Мр = рКа.

Де Мр – маса прибутку, р – норма прибутку, Ка – розмір авансованого капіталу.

Щодо прибутковості, дозодності підприємства, слід відрізняти, по-перше, прибутковість усього підприємства як отримання доходу на весь авансований капітал, по-друге, прибутковість виробів конкретної партії, тобто отримання доходу на витрати виробництва для виготовлення цієї кількості продукції.

Загальна прибутковість підприємства визначає норму прибутку як відсоткове відношення прибутку до авансованого капіталу. Якщо прибуток Р – це різниця між ціною і собівартістю, Ка – авансований капітал, то формула норми прибутку буде такою: Р = Р/Ка х 100.